Людина з нетипового Франківська
Чорнявий пасажир потягу Київ – Івано-Франківськ виявився надзвичайно балакучим. Назвався громадянином Іраку. Розповів чи не всі аспекти свого життя – про себе, про Україну, Ірак, чоловіків-жінок, шлюби і т. д. Але виглядало, що супутників таки найбільше вабило «гаремне» питання…
Не знаю, але люблю
Саад Аль Ісмаел (усе записано з його слів) навчається на другому курсі університету нафти і газу, повертався від своєї цивільної дружини Катерини Єременко, яка мешкає в Києві. В Україні він уже чотири роки. Каже, це тепер його країна – «Я її ще не дуже знаю, але люблю».
Оскільки спершу приїхав до Луганська, то довелося освоїти російську мову. Поки що говорить нею значно краще, ніж українською. Потім жив у Києві, нині – в Івано-Франківську.
Крім навчання, планує разом із дружиною відкрити в нас арабський ресторан. Катерина – єврейка, родом із Шостки.
Бізнес планується родинний, Саад має намір привезти на навчання ще двох своїх молодших братів. Дев’ятнадцятирічний Хамза і сімнадцятирічний Хасан уже готуються до вступу в той же університет.
Наші дипломи в Іраку визнаються, а франківський виш вважається престижним. Аргументом на користь української вищої освіти служить ще й фінансовий чинник – навчання значно дешевше, ніж, скажімо, в Європі.
Батько Саада працює інженером, а мама викладач. Вона – єдина дружина для свого чоловіка. Хоча в Іраку традиційно дозволено мати аж чотирьох.
Чоловік керує, жінка погоджує
Обговорювані теми вмить зібрали чимало слухачів із сусідніх купе. Коли ж торкнулися багатоженства в арабському світі, то кількість нашорошених вух аж зашкалила.
Саад навів приклад свого дядька, який має чотирьох дружин. Вони мешкають усі разом у будинку площею 1000 м2. Кожна має свою кімнату.
Чоловік повинен забезпечити кожній дружині рівноцінні умови: якщо окремі квартири, то однаково обставлені. Придбати одяг також треба так, щоб не обділити жодну. Те ж стосується подарунків, зокрема прикрас.
Знайомство з майбутньою дружиною буває по-різному. Сімейні закони в Іраку дуже консервативні. Здебільшого сім’ї хлопчика та дівчинки ще з їхнього дитинства домовляються про одруження своїх дітей.
Але тепер дедалі частіше молоді люди самі шукають собі пару. Юнак може не підкоритися волі батьків і мати великі проблеми. Усе залежить від самого молодого чоловіка: якщо з характером і може довести своє право вибору, то родина погодиться.
Походження нареченої, її сім’я залишаються головними критеріями вибору, поступаючись коханню та якостям обраниці. Жодних статевих контактів до весілля не може бути апріорі. Цнота – дорогоцінний камінь. Коли ж вибір зроблено, всі домовленості, деталі майбутнього шлюбу узгоджують між собою жінки обох сімей.
Чоловік має забезпечити майбутній дружині пристойне житло з меблями, одяг, подарунки, зокрема певну кількість золотих прикрас. Це робиться для того, щоб у разі розлучення дружина мала довічне матеріальне забезпечення.
Розлучення, до речі, трапляються. Ініціатива виходить виключно від чоловіка, але тільки зі згоди дружини. Розлучення – останній і найгірший вибір, велика образа для обох родин, удар по іміджу.
Малі діти залишаються з мамою, але, досягши 10-15 років, мають право через суд вибирати, з ким бути. Матеріальне забезпечення у будь-якому разі лягає на батька.
Причини, які спонукають іракських чоловіків шукати другу (третю, четверту) дружину, є різними. Це дозволяється у випадку хвороби першої жінки, фізіологічної несумісності подружжя, інших непорозумінь.
Приводом може стати неналежне виконання дружиною подружніх обов’язків, а зокрема щодо статевого життя. Крім того, «додатковий» шлюб схвалюється, коли немає спільних дітей. Та головним критерієм є матеріальна спроможність чоловіка. Неодмінно має бути згода попередніх дружин.
Саад похвалився: «Мій дядя має 74 роки та планує одружитися вчетверте».
Війни забирають мужчин
Цікаво, але Саад пояснює багатоженство тим, що в мусульманських країнах здавна багато воюють. Воїни-чоловіки часто гинуть. Мовляв, тому такі шлюби дозволені, щоб забезпечити всіх жінок.
«В Україні також на всіх самотніх жінок не вистачає чоловіків», – взялися полемізувати люди у вагоні. На що Саад хитренько так зауважив: «Арабські чоловіки мають кількох жінок, зате обходяться без коханок. А у вас навпаки».
Іракські жінки мають право працювати. У великих містах вони трудяться на підприємствах, у соціальних закладах та в сфері послуг. У селах мають власні господарства.
Народжені від різних дружин діти мають однакові права. В Іраку немає такої державної підтримки дітонародження, як у нас. І це не заважає їм мати по п’ятеро-шестеро дітей, іноді «помножених» ще на двоє-четверо, залежно від кількості дружин. Найстарша дитина несе певну відповідальність за інших, опікується ними в разі смерті когось із батьків.
Саад каже, що хоче донечку. Бо дівчинка в сім’ї – то щось особливе. Її леліють, як квіточку.
Основний закон
Ірак має давню історію. Головним законом є Коран. Ця книга актуальна в них і тепер, кожне її слово. Другим символом є пророк Мухаммед, світоглядні принципи якого досі авторитетні для мешканців Іраку, як і для всього мусульманського світу. Плюс до цього, все більше іракців ідуть у ногу з цивілізацією, дбають про власну освіту та освіту своїх дітей.
Дванадцятирічна школа в Іраку безплатна. Є чимало стипендіальних програм, особливо для тих, хто старанно вчиться у вишах. Роботою держава не забезпечує, тож мати належні знання й бути конкурентоздатним – теж стимул до навчання.
Є соціальні лікарні, є приватні. Страхової медицини нема, зате хабарництво процвітає. Хоча, як виявлять – в’язниця. Саад каже, що імідж лікаря зменшився, бо теперішні ескулапи більше думають не про честь диплома, а про гроші.
«Я тому й учуся на інженера, – каже він, – на медичний не хочу, щоб чиясь доля не була в моїх ріках».
…Саддама він називає убивцею. «Ірак – як хвора людина. Саддам Хусейн, колишній лідер – національний вбивця. Через нього загинули три мільйони людей. Тому його нема чого жаліти. І така смерть чекає всіх тиранів».
