Мандри з Альбертом, або Вистава про те, як не згубити душу
Другий тур Україною розпочав Юрій Андрухович разом зі своїми друзями і найвдалішим проектом останніх років — виставою «Альберт, або Найвища форма страти». Цього разу тур стартував у рідному місті письменника в день його 55-ліття.
З Івано-Франківська торік розпочинали і перший тур. Найкращим майданчиком для проживання і втілення образів перформансу стала сцена театру ляльок. Про це заявив сам автор і актор Юрій Андрухович, котрий називає цю постановку виставою на виріст. Відеоверсію постановки, котра щоразу змінюється, зняли саме тут.
Три дні до другої прем’єри — бо вистава щоразу оновлюється й обростає новими сенсами — на фасаді поряд із центральним входом до театру ляльок увечері «оживали» її персонажі. Цей експеримент запропонував ді-джей групи «Куб» Сергій Пілявець. Режисерка вистави Оля Михайлюк була цим надзвичайно приємно вражена. Каже, бачила, як мешканці будинків у середмісті залюбки входили в кадр, підігравали і навіть одягали білі каптури, щоб не випадати з контексту.
Нагадаємо: виставу створено на основі неопублікованого оповідання Юрія Андруховича. За словами автора, творчим натхненням йому слугувала наукова книжка львівських істориків «Кримінальний світ старого Львова». В одному з її розділів, який присвячено історії середньовічної судочинної системи, є згадка про такого собі нікому не відомого чоловіка Альберта Вироземського, шахрая і злодія. Щоб уникнути смертної кари, він погодився віддати душу дияволу, але підписана кров’ю угода чомусь не спрацювала, й одного осіннього дня року 1641-го його було привселюдно спалено посеред львівської площі Ринок.
Сценічну версію зробила О. Михайлюк. «З цим текстом дуже цікаво гратися, він дуже багатовимірний. Я одразу зрозуміла, що там може бути багато гри слів і смислів, відео, було цікаво занурюватися у текст», — зазначила режисер. А зіграли разом з автором контрабасист Марк Токар і співачка Уляна Горбачевська.
Незвичайна вистава дивує передусім талантом виконавців, радше навіть їхнім харизматичним втіленням і дуже вмілим проживанням різних рівнів, а відтак уже — інтонаціями, жестами, голосами, що виникають у відчайдушній, інколи ризикованій і водночас гармонійній взаємодії письменника, який проявляється тут не лише як автор текстів, а й як співак та як актор, з першокласними музикантами зі Львова.
Торік вистава жила в унісон з Майданом. «У лютому 2014-го (от і за рік перевалило) ми, творча група «Альберта», всі разом і кожен зокрема, також увесь час відповідали на запитання — свої й інших — «навіщо?» Ми так само розпочинали тур у Франківську, й це було 18 лютого. Ви розумієте, про що я, коли називаю цю дату. Коли ми наприкінці спектаклю, кружляючи по сцені, декламували Антоничеві «Сурми останнього дня», в Києві саме почався штурм Майдану й там горіло все, що тільки могло горіти. А потім, після вистави, ми побігли з усіма туди, де горіло франківське СБУ. Починалася західноукраїнська революційна ніч гніву», — пригадує Андрухович.
Напередодні вистави у рідному місті Юрій Андрухович написав: «Ми воюємо за нашу свободу. Її прояви незліченні. Одним із них є цей спектакль про душу. Я думав завжди, що він про вогонь та його очисну силу. Що він саме про душу — сказав не я, а один із наших глядачів. Він воював за нашу свободу в «Самообороні» Майдану і був на тій виставі в Києві 21 лютого. Напередодні таких, як він, розстрілювали снайпери. Він підійшов і сказав: «Ваша вистава про те, що хоч як дорого продаватимеш душу, все одно продешевиш».
У день народження письменника глядачі завзято йому аплодували, заспівали «Многая літа». А він зі сцени подякував словами, що це його «найдивніший день народження».
