Молодь обирає соборність
Три місяці нового 2014 року стали надскладним випробуванням для Української держави. Українці ще не встигли оговтатися від розстрілів снайперами мирних людей на Майдані, як Російська Федерація підготувала ще один «сюрприз» — анексію Криму та спробу поділити Україну.
Прості українці, зіркові особистості, співаки, актори, спортсмени, журналісти, священики записали ролики «Єдина країна! Единая страна!», які транслює більшість українських телеканалів і в яких вони розповідають про своє походження, єдність України та прагнення миру, щоб не дозволити російській пропаганді роз’єднати український народ.
А в Прикарпатському військово-спортивному ліцеї-інтернаті в Надвірні навчаються представники 16 областей, в тому числі АР Крим, і саме ці ліцеїсти чи не найкраще ілюструють єдину Україну.
Нині в Прикарпатському військово-спортивному ліцеї навчаються 310 ліцеїстів з різних куточків нашої країни. «Основним завданням засновника ліцею Ореста Дичковського було об’єднати юнаків з усієї України, — розповідає педагог-організатор закладу Віра Бойко. — Він завжди наголошував на тому, що потрібно давати відповідну освіту і прищеплювати патріотизм не лише галичанам, а й представникам східних, північних, центральних областей України. Цю традицію продовжував другий директор — Василь Гаврин, цього дотримується і теперішній керівник ліцею Микола Мартинюк».
Десятикласник Микола іванцьо за військовою освітою до Надвірни приїхав із села Грушева Тячівського району Закарпатської області. «Тут всі дружно живуть незалежно від того, звідки ти — із Севастополя чи із Сум, — наголошує ліцеїст. — Це не має для нас значення. Усі нормально спілкуються. Немає різниці, хто якою мовою розмовляє, — українською чи російською, головне, чи поводиться як людина».
Інші учні закладу, з якими я поспілкувалася, також наголошують на тому, що попри різні регіони вони розуміють одне одного з півслова і не хочуть жити у двох різних державах.
Ліцеїсти з Криму, Києва, Сум, Закарпаття і Тернополя радо розповіли про свої перші враження від Прикарпаття та про розвінчання найпоширеніших міфів російської пропаганди — «бандерівців», а також висловили своє ставлення до анексії Криму і бачення виходу з міждержавної кризи.
Ігор КЛИМКО, ліцеїст десятого класу, м. Севастополь:
— Коли їхав сюди на навчання, ніхто мене не відговорював. Батьки казали, що це буде мені корисно, бо стану військовим — мужнім, загартованим патріотичним духом. Перше враження? Був трохи наляканий. Але колектив мене добре прийняв, допомогли вивчити українську мову.
Мій тато, Микола Климко, — з Житомира, мама, інеса Климко, — з Криму. Востаннє вдома я був місяць тому. Ситуація стабільна, але батьки кажуть, що краще залишатися тут, поки там неспокійно. Там люди починають ставитися більш агресивно до українців. Мама вже приїхала до Надвірни, знімає квартиру, а тато — військовий, чекає на мобілізацію. Мої батьки засуджують дії Росії. У мене в родині майже всі — за Україну.
Мені дуже не подобається ситуація, котра тепер у моєму рідному Криму. Треба стати дружними, зібратися, об’єднатися, підтримувати одне одного і, думаю, все буде добре.
Олександр БЕСЕДА, ліцеїст восьмого класу, м. Севастополь:
— Спочатку, я думав, що в ліцеї буде по-інакшому, що тут будуть говорити російською. і я запанікував, коли дізнався, що треба розмовляти українською. Тут побачив гарні гори, природуѕ Мені це дуже сподобалося.
Обстановка в моїй сім’ї складна. Мій тато — за Україну, а мама — за Росію. Вони дуже сильно мітингували по різні боки барикад. Тепер у них налагодилося, вони живуть разом. Річ у тому, що мій тато народився в Україні, в Білій Церкві, а мама — в Росії, на Уралі, і вона не знає української.
Поки що мої рідні не збираються покидати свій дім, вони живуть у Севастополі
Думаю, це не дуже добре, що російські війська ввійшли в Крим. Нам потрібна політична допомога з боку української влади.
Арсеній НЕТРЕБЕНКО, ліцеїст восьмого класу, м. Київ:
— Я захотів вчитися саме в цьому навчальному закладі, в цьому регіоні, тому що тут живуть найдобріші люди, які можуть тебе зрозуміти. Перше враження — це чисте повітря. В Києві дуже важке повітря, а тут кожен подих очищає легені. Мене зачарувала природа, гори, гірські річки, що славляться своєю чистотою. Взагалі, Прикарпаття — це той край, який залишився в Україні найбільш збереженим.
Мої батьки вболівають за ситуацію в Україні, і дії Росії щодо України їх дуже тривожать. Якщо подивитися на те, як Росія діяла з тими країнами, на які «мала зуб», а це були жахливі речі, то нам краще не створювати зайвих конфліктів. Для примирення з Росією, напевно, потрібно задіяти інші країни.
Микола Іванцьо, старший ліцеїст десятого класу, село Грушево Тячівського району Закарпатської області:
— Вдома був два тижні тому. Кардинальних змін немає, просто люди обговорюють українські реалії, хвилюються, бояться, щоб не було війни, бо ситуація в Криму досить напружена. Вторгнення російських військ на територію Криму оцінюю негативно для України. І так після подій на Майдані наша економіка переживає не найкращі часи, потрібні витрати на армію, а це ще більше підірве становище української економіки. Крим — невід’ємна частина України, тому я повністю засуджую російський акт агресії щодо Криму.
Микита ВОРОШИЛіН, ліцеїст десятого класу, місто Дружба Ямпільського району Сумської області:
— Раніше в моєму рідному місті та в сусідніх навіть не знали такого слова «бандерівці». Під час подій на Майдані у мене вдома його почули. І я до навчання у військовому ліцеї не знав, що воно означає.
На Прикарпатті мене одразу прийняли адекватно. Я ще перші два-три тижні говорив російською, потім перевчився на українську мову і дотепер говорю суто українською, вдома — також. Вся моя родина — за Україну, ніхто не хоче приєднуватися до Росії.
Юрій ТРАЧ, старший віце-сержант десятого класу, місто Збараж Тернопільської області:
— Раніше мене ніхто і ніколи не називав «бандерівцем». Я такого не чув. Це почало поширюватися після того, як виник Майдан, до цього воно не мало широкого вжитку. Наприклад, я їздив відпочивати в Крим, знаходив там друзів, говорив із ними українською, вони відповідали мені російською. і я не називав їх «москалями», а вони не називали мене «бандерівцем». Головне, щоб людина була нормальною, а якою мовою вона спілкується і з якого регіону України — це вже не так важливо.
Ситуація в нашій країні дуже складна через те, що Росія незаконно загарбала українську територію — півострів Крим, проводить там незаконні референдуми, які не визнає світ.
Після Майдану в моєму рідному регіоні люди стали веселішими. У Тернополі всюди — українська символіка, люди тепер більш згуртовані, у мене вдома почали більше уваги приділяти українській літературі.
