Моторошні місця України, від яких стигне кров у жилах. Частина 1

Видатна пам’ятка архітектури ХVІ століття – знаменитий Підгорецький замок, що може похвалитися не лише високою естетичною цінністю, а й своїми потойбічними мешканцями.

Його звели між 1635 та 1640 роками на кошти польського магната Конєцпольського. Підгорецький оборонний комплекс був виконаний як зразок поєднання імпозантного палацу з бастіонними укріпленнями і свого часу вважався одним із кращих палацово-замкових комплексів Європи. Він має форму квадрата, одна сторона якого має приблизно 100 метрів. На кутах розташовані п’ятикутні бастіони.

До приходу в Галичину радянської влади замок почергово належав відомим польським родинам. Не раз тут бували і європейські монархи: польські королі Владислав IV і Ян Собєський, австрійський цісар Франц-Йозеф І та німецький кайзер Вільгельм.

Історії про привидів Підгорецького замку існують вже не одну сотню років. Проте наукове підтвердження існування паранормального у стінах та околицях палацу вдалося отримати лише нещодавно. Кілька років тому під час підготовчих робіт з реставрації та відновлення Підгорецького замку і прилеглого парку було проведено детальну фотосесію усіх об’єктів історичного комплексу. На деяких світлинах, зроблених біля входу до підземелля та у внутрішніх покоях палацу, вдалося зафіксувати прозорий силует людини. Відтоді Підгорецький замок став справжньою лабораторією численних дослідників паранормальних явищ.

Вражаючі висновки були зроблені командою популярної української телепередачі "Битва екстрасенсів". Усі 20 учасників одноголосно заявляли, що замок просто-таки переповнений привидами! Згодом Підгорецький замок відвідали фахівці з авторитетної американської дослідницької групи "Мисливці за привидами". Провівши детальні дослідження за допомогою надсучасної апаратури, американці із упевненістю зазначили: привиди є майже в усіх закутках палацу.

Усі, хто ночував тут з останніх років XVІІІ століття і до сьогодні, бачили вночі справжнісінького привида! Їм являлася жінка в білому з чорним обличчям.

Примару бачили пацієнти туберкульозного санаторію, який був тут за радянських часів, сторожі та працівники замку. Родина польських поміщиків, які жили у стінах замку, навіть записали свої спогади про примару.

За легендою, замком блукає душа Марії - молодої дружини Вацлава Жевуського. Через ревнощі він власноруч вбив юну кохану, а її тіло замурував у стінах палацу.

Замок було зведено на кошти Якуба Собєського (батько короля Речі Посполитої Яна III Собеського) у 1634 році як оборонну фортецю за проектом невідомого італійського архітектора. Його спорудили на місці старого дерев'яного замку, а навколо оточили потужними земляними валами, обкладеними каменем, з бастіонами на кутах та ровами з водою.

У дворі замку є дві будівлі. Більша має назву Великого палацу, а навпроти в'їздної вежі розташований Китайський палац. Цікавим замок є тим, що тут була перша система каналізації в Україні, яка збереглася до наших днів.

У замковому дворі збереглися донині лише Китайський палац, Великий житловий палац і значно перебудована у кінці XIX століття надбрамна вежа.

Замок почав бути місцем горя і страждань з приходом австрійських військ на Галицькі землі. У приміщенні прекрасного палацу вони влаштували в’язницю.

Згодом у замку своїх полонених утримували енкаведисти. Те, що вони робили з людьми, просто не вкладається у голову… Стіни замку бачили кров, знущання над вагітними, вмурованих у стіни людей. На території були поховані тисячі закатованих, згодом їх перепоховали, однак жахлива енергетика нікуди не зникла.

Під час реставрації до замку привезли дивне каміння незрозумілого походження. На поверхню були нанесені дивні знаки, розшифрувати які й досі не вдалося. Подейкують, що з появою каміння замком почав блукати привид чоловіка. Примара носить довгий плащ, у руках тримає тростину, а на голові у нього капелюх.

Один із найдавніших в Україні замків, імовірно, побудований одним із синів галицько-волинського князя Юрія Львовича на плато пагорба, який височить серед заплави р. Ліберція.

Олеський замок відомий ще тим, що 1629 року тут народився онук Даниловича, майбутній король Польщі Ян ІІІ Собєський, за часів правління якого замок отримав статус королівської резиденції. Згідно з легендою, майбутній король Ян народився під час грози, окрім того, на замок тоді напали татари; і в той момент, коли повитуха поклала немовля на мармуровий стіл, вдарив дуже сильний грім, і стіл розколовся навпіл. Після цього одразу ж з'явилося пророцтво про те, що новонароджений буде незвичайною людиною. Десять років по тому в замку народився другий майбутній король Польщі — Михайло Корибут Вишневецький.

Під стінами цього замку час від часу з’являється дух монаха. Існує легенда, що за життя чернець полюбляв плотські розваги і нерідко навідувався до жінок з довколишніх сіл. За це його покарали і замурували у стіні без їжі і води. У стінах, нібито, навіть знаходили його скелет.

Згідно з іншою версією, мандруючий монах Ян Каспер на очах тисяч прочан стрибнув у криницю. Інші монахи оголосили його божевільним, та все-таки поховали за християнським обрядом. Однак душа самогубця все одно не знає спокою.

Унікальний зразок середньовічної фортифікаційної архітектури, з поєднанням різних стилів. Замок побудований на горі вулканічного походження заввишки 68 м і займає площу 13 930 кв. м. Точна дата заснування невідома, але в документах, які датуються XI століттям, він уже згадується. Нині в Мукачівському замку розміщений історичний музей.

Легенда цього замку пов’язана зі свекрухою і невісткою Софією Баторі та Ілоною Зріні. Жінки, правлячи замком, ворогували між собою. Про Софію Баторі ходить страшна слава. Жінка, нібито, мала пристрасть до людської крові. Для кров’яних ванн Софія наказували приносити у жертву 13-річних цнотливих дівчат.

Імовірно, ця історія є перебільшенням. Однак жорстокість Софії доводять історики: у її часи в стінах Мукачівського замку були катівні, в яких знущалися над людьми.

Ще одна легенда про замок пов’язана з колодязем і чортом. На території замку копали криницю і все ніяк не могли дістатись до води. Тоді чорт запропонував воду в обмін на мішок золота, але князь Корятович обдурив нечисть і підсунув йому малесенький мішечок з двома монетами. З того часу темна сила щовечора виє на дні колодязя через те, що його обдурили.

Ужгородський замок відомий з кінця ІХ століття. Тоді він мав вигляд дерев’яної фортеці та належав місцевому слов’янському племені білих хорватів. Наприкінці Х – початку ХІ сторіччя ці землі входять до складу Угорського королівства, а на місці дерев’яного укріплення зводять новий мурований замок.

Сучасного вигляду твердиня набула наприкінці ХVI століття. На запрошення магнатської родини Другертів, які на той час володіли замком, італійські інженери провели повну реконструкцію споруди, відтак замок втілив найновіші досягнення фортифікаційного мистецтва тогочасної Європи. Після цієї реконструкції фортецю жодного разу не взяли штурмом. Своє оборонне значення замок втратив на початку ХVІІІ століття, а нині у ньому розмістився Закарпатський краєзнавчий музей.

Приблизно з середини минулого століття Ужгородом поповзли чутки, що у місячні ночі подвір’ям замку блукає привид. Нічна сторожа неодноразово бачила білу жіночу постать. Ті з охоронців, хто наважувався наблизитися до неї, із жахом виявляли, що фігура ця цілковито прозора. Кажуть, що примара є духом доньки одного з комендантів замку. Під час облоги дівчина нібито видала ворогові таємницю замкових підземель, якими можна було безперешкодно потрапити в укріплення. Дізнавшись про зраду, розлючений батько звелів живцем замурувати дівчину в стіні споруди. Відтоді нещасна кілька разів на рік виходить зі своєї в’язниці, та, важко зітхаючи, до ранку блукає замком.

Цікаво, що недавно тут було проведено кілька молебнів, щоби нарешті покласти край земним поневірянням гостя із потойбіччя. Тим не менше, примара продовжує регулярно виходити на нічні променади старовинним замком.

Історія цього замку пов’язана зі священним Граалем, Орденом тамплієрів, родами Добо, Другетів та Ракоці… Їм і не тільки у різні часи належала ця фортеця.

Зараз від Середнянського замку залишились лише руїни. Вважається, що колись товщина стін замку була більше двох метрів (це видно і зараз), а вся його площа займала трохи більше, ніж 16 на 18 метрів, та про це достовірно не відомо, адже багато чого й досі знаходиться під землею. Величезні підземелля і ходи тепер засипані камінням. Руїни забрали з собою багато таємниць. Може й навічно.

Місцеві розповідають, як ще кілька років тому на стінних каменях проглядались барельєфи із зображенням Медузи Горгони і, як би це дивно не було, Ісуса Христа.

Історики сходяться на думці, що славнозвісну середнянську пам’ятку збудували ченці з Ордену тамплієрів. Насправді ці люди були лицарями і войовниче захищали католицизм. Хоча їх підозрювали у зв’язках з дияволом. Почали переслідувати і кидати у в’язниці, де катували і вбивали.

Саме з цим орденом пов’язані свідчення про зв’язок Граалю та Середнянського замку. Мовляв, Чашу, що була зроблена зі смарагду корони архангела Люцифера, колись заховали саме у стінах цієї фортеці. Чому саме тут? Справа в тому, що Середнянський замок був одним із найвіддаленіших (найтемнішим кутком) із замків тамплієрського Ордену. Тому саме тут ченці вирішили заховати священний скарб.

Ще одна цікава історія веде нас до особистості Іштвана Добо. Сталось так, що через наклеп цей воєвода був засуджений на довге ув’язнення. Після смерті його тіло було поховане в одному місці (у родовому маєтку в с. Доборуське), а серце — окремо у землі Середнянського замку.

Замкова гора Бона належить до Кременецьких гір. 3і сходу прилягає до центральної частини Кременця і підні­мається над ним у вигляді вулканічного конуса висотою до 100 м. Абсолютна висота близько 397 м.р.м.

На її вершині досі красуються руїни могутньої колись князівської фортеці. Споруда дуже древня, рік її заснування загубився десь між початком ХІ та ХІІІ століть. З того часу їй довелось побачити не одну кровопролитну битву і схоронити тисячі полеглих у бою. Замок руйнували і відновлювали, потім знову руйнували, аж поки не залишились від нього лише кам’яні останки могутньої колись величної споруди, що зазнала легендарної слави.

Назва гори пов’язана з вродливою італійкою королевою Боною Сфорцою. Їй через надмірну жорстокість приписують демонічні вчинки.

Згідно з легендою, красуня уклала угоду з дияволом, котрий за це пообіцяв їй вічну молодість. Королева для вічної краси приносила у жертву незайманок. Їх скидали з вершини замку на гострі палі. У крові дівчат Бона приймала охолоджуючі ванни. За іншою версією, купіль для королеви робили з крові немовлят.

Село на в’їзді до Прилук пов’язують з так званими геопатогенними зонами.

Тут часто ламаються автомобілі. Годинники перестають показувати правильний час. Дивні речі кояться і з людьми: вони відчувають слабкість та запаморочення.

Є кілька версій, що ж таке у цьому селищі. Одна з них прозаїчна: тут накладаються різні за силою магнітні поля, через це й стаються "містичні" речі. За іншою версією, такий вплив на людей мають якісь таємні випробовування на військових об’єктах. Що ж насправді відбувається у Заїзді — невідомо…

Цей невеличкий хутір оповитий містикою. Очевидці розповідають про зупинки і пришвидшення часу. Також люди страждають тут галюцинаціями і бачать видіння.

Місцеві виїжджають з цього містичного селища і радять оминати його сотою дорогою.

Вчені кажуть, що годинники тут дають збої через магнітні поля. Але як пояснити дивні стукоти і стогони, які чують мешканці у своїх будинках? Наразі на це запитання немає відповіді...

Місцина під назвою Камінне село, загублена у густих поліських лісах Олевського району, що на північному заході Житомирської області, неподалік кордону з Білоруссю.

Геологічний об’єкт Камінне село є великою кількістю масивних кам’яних брил, що лежать у правильному геометричному порядку, котрий, у свою чергою, відтворює план сільської вулиці. Каменюки за формою нагадують справжні хати, а одна з них – навіть церкву! Науковці досі сперечаються, як ці гігантські брили тут опинилися, адже ніяких гір чи скель на сотні кілометрів навколо немає. За однією з офіційних версій, титанічні брили з’явилися тут внаслідок зсуву льодовика. Після цього форму будинків протягом 20 тисяч років їм надавав вітер. Незрозуміло лише, як вони вишикувалися у правильному та чіткому порядку. Не порозкладав же їх льодовик? Словом, запитань більше, ніж відповідей.

За легендою, це кам’яне село колись давно було звичайним селищем. Одного разу ним проходив бідний чоловік. Він просив хліба та води в господарів, але всі йому відмовили. Мандрівник розгнівався та перетворив усі житла на кам’яні. А щоб не забували – залишив у деяких колишніх хатах сліди від своїх ніг: один величезний та кілька слідів розміром з людські. Виявилося, що подорожнім був сам Бог.

Цікаво, що дерева у межах "Камінного села", вирізняються дещо хирлявим виглядом, а листя на них завжди тьмяне та трохи прив’яле. Дивно, але, на відміну від навколишньої місцевості, рослини цього зачарованого місця ніколи не буяли яскраво-зеленими барвами. Неабияку увагу дослідників привертає камінь із відбитком скам’янілого так званого Божого сліду. Цікаво, що ця заглибина у будь-яку пору року залишається теплою. Подейкують, що потужна енергетика, яку випромінює цей слід, здатна зцілити безліч хвороб, а бажання, загадане тут, неодмінно справджується.

Озеро знаходить посеред лісу за 2 кілометри від села Сомин. Місцеві люди бояться купатися в ньому. Розповідають, що тут не клює риба і не співають птахи.

А все тому, що за розповідями в озері живе чудовисько. Востаннє тварюку зі зміїною головою і тілом крокодила бачили 30 років тому.

За однією з легенд, в озері живе велетенський древній сом. За іншою версією, тут є доісторична акула. Екстремали щоліта приїжджають, аби побачити потвору.

Вперше про загадкову істоту в Сомині розповів староста сусіднього села Луків наприкінці ХІХ століття. Він писав до Варшави, що соминці не платять податки з ловлі риби. Пояснюють це тим, що у воді живе змій, який пожирає рибу і нападає на худобу. Поляки спорядили експедицію на озеро. Однак завадила Перша світова війна.

Вчені припускають, що в Сомині живе доісторична прісноводна акула, яка пережила льодовиковий період. На користь цієї версії свідчать археологічні знахідки, каже радник Інституту археології НАН України Валентин Волонтай. Волинські селяни часто викопують на городах закам'янілі зуби і кістки древніх риб. А в селі Дуліби Турійського району знайшли майже цілий скелет доісторичної прісноводної акули.

Глибина озера Сомин подекуди сягає 56 м. У ньому є карстові підводні печери, які називають бездонними. Люди вважають, що саме в тих порожнинах живе чудовисько.

Невеличка галявина в лісі просто притягує до себе блискавки під час грози. Під час дощу люди десятою дорогою минають прокляту місцину. Блискавки на галявині Громовище вбили близько десятка людей.

Також вночі галявина дивно світиться, а після цього у небо піднімається яскравий промінь світла. Навіть вдень люди, які потрапляють сюди, починають себе погано почувати, погіршується фізичне самопочуття – тиск, біль і навіть настрій псується.

В народі це місце звуть "гніздо блискавок". А вчені пояснюють аномалію заниженим електричним опором певних ділянок земної кулі. Це так звані "місця сили", на яких раніше будували капища, поклонялись богам, приносили жертви та бачили чудеса.