НА ПОРОЗІ ЛЮДЯНОСТИ

Авторська колонка Євгена Жураковського

Солодко відчувати, коли можеш. Солодко переосмислювати, коли ніщо не заважає. Солодко бути, коли ти є собою. Список не має кінця.

Життя людське є особливою матерією, що здатна відчувати різні подразники, ніби понапихувана найчутливішими нервами, властивими будь-якому організму. Ця матерія не любить подразників, не може через них цілком функціонувати. Важливо розуміти органіку життя, його флору і фауну, щоб не давати “паразитам” проявлятись. 

Екзистенція людяности ー нутра життєвої матерії ー в толерантності і добрих справах. І річ не в поколінні ХХІ сторіччя, себто індустріальному (або навіть метаіндустріальному), яке є майстерним в обрамленні нових термінів; а річ у власних чуттях, що еволюціонують з часом, загострюються. Тому поняття толерантности отримали зовсім недавно.

У Святому Письмі підкреслено об’єктивне вираження людяности ー добрі справи. Що важливо і цікаво ー  це те, що вони не нівелюють гріхів. Себто чинити добрі справи, передовсім проявляючи милосердя, є так званим сенсом і примусом у житті. Дефініція милосердя є відносною, проте істотною. Її ейдос зумовлений людським існуванням, яке в той час має певний примус: забезпечувати цей ейдос, себто прояв милосердя в реальності. За нього не обіцяють рай (обіцяно за покаяння), за нього не передбачено визнання, за нього стаєш людиною. В цьому суть безкорисливості. Вона не може проявлятись, коли є милосердя. Саме поняття милість виходить із невдавання потреби від когось, лише потреби для когось. Ти потрібен. Тут, зараз, негайно! Бо в цьому ти є. Бо в цьому ти благоденствуєш. І тільки це зумовлює твою метаморфозу в людину. Інакше ніяк. 

Корисливість руйнує. Бо викликана плотським жаданням чогось. А тіло ー тільки порох. Кому потрібно задовольняти потреби пороху? Чудово прописано в Біблії, що добрі справи ті, які робляться таємно. Себто не передбачають навіть знання кимось твого імени і тебе як благодійника. Жодної корисливости. 

Милосердя проявляється у любові. Передовсім до самого себе. Коли любиш себе  ー любов до інших теж приходитиме. Бо вони ж ー  як і ти. Прояви ненависті неможливі. Тільки любов. Проте важливо підкреслити дихотомію “любов - ненависть”, себто такі, що були одним цілим. Але розмежування існує, хоч для пізнання одного треба пізнати інше. Неможливо розуміти любов, коли не розумієш ненависти. І навпаки. 

Цікавою є діяльність українських волонтерів у часі російсько-української війни. Не благодійних фондів, не підприємців, не лжепрофетистів. А волонтерів. Тих, що самі по собі. Тих, що усвідомлюють потреби когось, подекуди ігноруючи свої. Такі є зразком людей. Тих, хто стали людьми. Адже ними не народжуються, ними стають. І українські волонтери це доводять.

Неодноразовими є випадки абсолютного спокою в тих, хто часто милосердить. І навіть непомітно, бо це ー  стиль життя. До таких приходить пізнання. Це така собі нагорода, ніким не передбачена.

Життєва матерія у цьому сповнюється, стає власне такою, до чого прагне підсвідомо, підтекстово. Корисливість є подразником. Без неї життя стає солодким. Бо жити треба заради життя, не заради себе. А життя вимагає милосердя і любови до інших. В цьому твоє апостольство. 

Про автора: Євген Жураковський - поет, прозаїк, есеїст. Переможець численних літературних конкурсів, серед яких Літературно-публіцистичний конкурс ім. В. Стефаника, конкурс есеїстики "Мій Франко" та ін. Автор та організатор благодійних літературних вечорів на підтримку ЗСУ містами України. Учасник міжнародних конференцій, присвячених дослідженню україністики та української історії. Культуролог. Автор кількох наукових робіт з українознавства. Дослідник проблем сучасної теорії держави і права, зокрема - один з авторів, що висловили ідею Метадержави. Зараз також навчається в Івано-Франківському юридичному навчально-науковому інституті НУ "ОЮА".

В літературній творчості характеризується постмодернізмом, притаманним галицькій поезії. Часто висловлюється щодо суспільно-політичних подій в Україні. 

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!