На Прикарпатті через чиновницькі помилки під загрозою знесення опинилася оселя жительки села Криворівня

Через чиновницькі помилки судовиконавці збираються знести оселю жительки села Криворівня Верховинського району

Жадоба до землі закладена в українців у крові. А якщо за землю сваряться гуцули, то можуть і хати горіти, і кров проливатися… Та в наш час, як-не-як, у вирішенні земельних спорів люди шукають правди у судах та звертаються до влади. Втім, халатне відношення чиновників до людських проблем та неоднозначність законодавства призводять до затягування земельних війн.

У селі Криворівня Верховинського району вже кілька років триває війна за земельну ділянку між мешканкою села Марією Дзурак та ТзОВ «Декра». Свого часу сільська влада дала добро на передачу земельної ділянки площею 2,2 га «Декрі», а потім постановила її частину роздати жителям села. Сторони конфлікту кілька років шукали правди у судах. Та віз і далі там…

Безрозмірна земля

Ще у березні 1993 року ТзОВ «Декра» придбала у селянської спілки «Верховина», правонаступника колгоспу «Радянська Верховина», комплекс господарських приміщень. За договором купівлі-продажу у користування підприємства перейшла прилегла територія колишнього колгоспу площею 2,2 га землі. Через рік фірма «Декра» звернулася до сільської ради із заявою надати цю землю, 2,2 га, їй в користування. Сесія сільради задовольнила заяву підприємства частково – виділила їй ділянку площею 1,7 га. Решту вирішила залишити у запасах землі сільської ради. А в грудні того ж року сільрада передала у приватну власність кілька земельних ділянок на «спірній» землі мешканцям села Криворівня.

Виглядає, що в той час сільрада розпоряджалася землею «на око». Не переймалися межею і жителі села. Так, за рішенням сільради частина землі перепала і сім’ї Дзураків. Старожили села розповідають, що якраз ділянка, яку сільрада їй виділила, - це дідівська земля Дзураків. Оспорювати таке твердження ніхто не наважувався.

Дзураки збудували на дідівській землі хату. Може, би ніхто й не знав, що за рішенням сільради сталася «накладка». Однак власниці новозбудованої оселі Марії Дзурак не сподобалося сусідство з фірмою «Декра». Жінка почала писати скарги в різноманітні інстанції, мовляв, столярний цех «Декри» забруднює її присадибну ділянку. Адже виявилося, що її присадиба знаходиться в санітарно-захисній зоні виробничого підприємства, яка, за законодавством, не повинна перевищувати 50 метрів.

Кількарічна судова тяганини призвела до того, що рік тому «Декра» призупинила свою діяльність, а суд визнав будинок Дзураків самовільним будівництвом і виніс рішення про його знесення.

Горе за горем

«Ця справа неординарна, зараз знайти винного дуже важко. Кожна сторона конфлікту має свою думку, і в словах кожного є доля правди», - вважає голова Криворівнянської сільської ради Василь Зеленчук.

Ігор Плитка, директор ТзОВ «Декра», після того, як викупив колгоспну ферму, переобладнав її у столярний цех і почав працювати. Згодом з сім’єю переїхав жити у Криворівню. Підприємець створив робочі місця та платив немалі податки.

Родини Ігоря Плитки і Марія Дзурак жили у сусідстві і навіть не думали, що будуть колись судитися.

«Доки жив чоловік Марії, то сусіди жили мирно. Судові спори почалися після того, як його не стало», - розповідає сільський голова Василь Зеленчук. Втім, ще до смерті чоловіка Марію Дзурак спіткало страшне горе. «У 1995 році жінка взяла старшого сина і пішла на бал-маскарад, залишила двох маленьких дітей, вернулася і знайшла згорілу хату і спопелених дітей», - розповідає голова сільради. Не пройшло й року, як пані Марія пережила ще одну трагедію – в автокатастрофу потрапив чоловік із сином. Чоловік розбився насмерть, син довго лікувався. Перші роки, доки споруджувався будинок, сім’я мешкала у будиночку чергування районного дорожнього управління. Вся громада села співчувала Марії Дзурак, морально і матеріально її підтримувала.

За два місяці до того, як в Дзурака згоріла хата, жінка отримала будівельний паспорт, однак і думки не мала, як швидко доведеться ним скористатися. З допомогою добрих людейжінка збудувала будинок. На той час ніхто з сусідів - ні Дзурак, ні Плитка – не переймалися, чи їхні ділянки перетинаються.

«Я би не звертав уваги, що вона побудувалася на моїй території, якби вона не почала скаржитися, що я їй заважаю жити. Вона побудувалася на моїй території, подала до суду, щоб у мене забрати землю, і програла суди», - каже Ігор Плитка.

За словами підприємця, сусідка за рік написала на нього скарг у 26 різних інстанцій: санстанцію, управління архітектури, екологічні інстанції тощо. До того ж, стверджує Плитка, жінка сама затіяла судові процеси і програла їх.

Втім, як зазначає голова сільської ради Василь Зеленчук, Марія Дзурак побудувала хату не в тому місці, де мала будувати за документами, а трішки посунулася. Адже в тому місці кабелі зв’язку, тож, за будівельними нормами, будівництво було неможливим.

Ніхто не може зрозуміти, як дозвільні інстанції видавали документи на будівництво, якщо  дотепер люди не можуть дійти згоди.

Бог знає краще…

Нарешті сусідські війни досягли апогею, коли 25 червня судовиконавці прийшли зносити будинок Марії Дзурак. Суд також визнав, що, за договором купівлі-продажу від 1993 року, «Декра» може користуватися прилеглою територією площею 2,2 га. Отже, всі рішення сільради про право власності на землю на цій території виявилися недійсними.

«Було виконавче провадження забезпечити двох депутатів, - розповідає голова сільради. - Відповідно до того, що ситуація неординарна, я подзвонив усім депутатам. Зійшлося десь 70 людей». Люди стали на бік Марії Дзурак і не дали знести хату. Депутати провели позачергову сесію і прийняли рішення: «Дати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,24 га для будівництва, обслуговування житлового будинку та господарських споруд Дзурак Марії». Тобто всупереч рішенню суду про те, що земля перебуває в користуванні «Декри», сесія сільради віддала її Дзурак.

Однак, як емоції стихли, депутати скликали ще одну сесію - 10 червня 2013 року.

Як одна, так і друга сторона земельного конфлікту погодилися на так звану мирову угоду. Плитка погодився віддати Дзурак землю, на якій розташований її будинок.

Підприємець запропонував укласти тристоронню угоду між ним, Марією Дзурак та сільською радою про суборенду землі. На запитання, кому платити оренду - підприємцю чи сільраді, депутати вирішили прописати це в договорі. А для його складання запросити кваліфікованого юриста.

Тож сесія прийняла рішення відмінити своє ж рішення 25 червня 2013 про надання дозволу на виготовлення документації на будівництво житлового будинку площею 0,24 га, де досі господарювала Дзурак; дати дозвіл на виготовлення документації з метою передачі її у приватну власність синові Івану, за межами виробничої зони та передати на умовах суборенди земельну ділянку, на якій розміщений житловий будинок Марії Дзурак.

Обидві сторони до такого рішення сільради поставилися насторожено. «Якщо людина не має землі, не має технічної документації на руках, як він може давати землю в оренду? Він зараз таку ціну оренди впише, що я не зможу заплатити, і через суд забере моє майно, - остерігається Марія Дзурак. - Хочуть валити хату - нехай валять, є Бог, який краще знає закони».

З іншого боку, Ігор Плитка нарікає, що не може працювати. Підприємець погодився віддати жінці територію хати, лише б вона не заважала працювати. Якщо вона не погоджується на його умови, готовий навіть за свій рахунок перенести її хату.

Однак варто зазначити, що біля житлового будинку знаходиться дриворуб (приміщення для дров) та закладений фундамент під будівництво ще одного господарського приміщення. Ця територія перебуває в межах охоронної зони біля столярного цеху. Щоб «Декра» відновила будівництво, на території охоронної зони не повинно бути ніяких будівель.

«Я не розумію, чому жінка переймається тими фундаментами, якщо їй хату хочуть зносити», - каже сільський голова Василь Зеленчук.

Натомість Плитка зазначає: «Не винна вона, і не винен я. Винні ті інстанції, які дали дозвіл на будівництво і тепер не можуть виправити свої помилки».

Марія ГАВРИЛЮК, "Галицький кореспондент"