Начальник управління освіти м. Івано-Франківська Наталія Микула: «Готова йти воювати»

Останні півтора місяці навколо начальника Івано-Франківського міського управління освіти і науки Наталії Микули зберігалася інтрига. Адже 2 липня вона написала заяву на звільнення. У кулуарах одразу заговорили: чому, як, хто посяде її місце? Проте Микула повернулася на роботу.

– Пані Наталю, що це було?

– Згідно з законом, кожна людина має право на працю й на те, щоб приймати рішення, які пов’язані з її діяльністю. Дійсно 2 липня я написала дві заяви: одну на відпустку до 15 серпня, а в другій просила міського голову звільнити мене за згодою сторін. Обидві заяви залишила у відділі кадрів. Міський голова підписав тільки заяву на відпустку.

– А вас що змусило передумати?

– У перший робочий день після відпустки я пішла до профільного заступника міського головиМихайла Вереса. Ми півтори години говорили про мою подальшу долю, обговорювали напрямки розвитку освіти тощо. Не скажу, що він мене переконував, але запевнив, що я можу виконувати ці обов’язки, адже знаю і проблеми, і досягнення. Можливо, ця розмова вплинула на те, що я відкликала заяву.

– А написали чому? Мусять бути причини…

– На сьогодні освіта – одна із найбільших галузей в Івано-Франківську. На 1 січня 2013 року в освіті було 5000 працівників, 22 500 учнів, 8000 дошкільнят. Це велика армія. Крім цього, є батьківська громада. Доводиться вирішувати багато проблем, які стосуються не тільки надання якісної освіти. Наприклад, підготовка закладів до нового навчального року, утримання будівель, технагляд, ремонти, пожежна безпека. Крім цього, ми дотичні до медичного огляду учнів. Ще великий обсяг роботи займає харчування, колись цим займалися окремі структури, а зараз ми. Хоча в нашому штаті навіть немає людини, яка би знала товарознавство.

Загалом, треба знати норми харчування, будівельні норми, розуміти, на якій відстані знаходиться парта від дошки, яким кольором побілена стіна у класі тощо. Фізично й морально це велике навантаження на людину.

– То ви втомилися?

– Я взагалі вважаю себе сильною особистістю. За знаком гороскопу я – Кінь, а раз на 60 років буває Вогняний кінь, яким я і є. Кінь в українському народі є силою, яка тягне. Правда, буває так, що й коню на чотирьох ногах стає важко. Я цього не приховую. У педагогів є таке поняття, як професійне вигорання, після того має пройти час на відновлення організму. Мабуть, надто багато в мені назбиралося, що я як жінка сказала: досить.

– Можна говорити про жіночу слабкість?

– Ймовірно. Хоча психологи запевняють, що у критичних ситуаціях жінки витриваліші за чоловіків. Жінок порівнюють з кішками, вони більш живучі.

– І це ви вже не вперше написали таку заяву…

– Так, першу писала у 2011 році, через здоров’я. Тоді три тижні пролікувалася на денному стаціонарі та з новими силами повернулася. До речі, я в червні закінчила навчання у магістратурі державного управління. На відмінно захистила роботу, яка була присвячена реформуванню середньої освіти. Крім цього, я є практикуючим вчителем, викладаю українську мову у ЗОШ № 3. І ніколи через посаду не припиняла цього робити. Бо вважаю, що чиновники мають самі знати, що таке провести урок, 45 хвилин постояти перед дитиною, оцінити її знання, заповнити журнал, перевірити зошити й бачити, що робиться на рівні школи. Уроки дають багато – я знаю зацікавленість дітей, їхні бажання та запити, бачу, чи сприймають діти ті чи інші підручники, що варто змінити у навчальних програмах.

– У Білому будинку уже називали імена людей, які хочуть посісти вашу посаду. Був запасний план?

– Я свідома того, що посада начальника управління сьогодні є, а завтра нема. Може, для когось важлива посада, але здебільшого ці люди не знають, як важко працювати у цьому кріслі. Я готова була повернутися назад у школу рядовим учителем. Моїх друзів і колег це дивувало, не розумію чому. Хіба тут є щось погане? Я ж звідти вийшла.

– На попередній сесії міської ради Михайло Верес отримав велику кількість критики через електронну систему реєстрації дітей у садочки. Не відчуваєте своєї провини?

– Ймовірно, моя позиція не подобається депутатам основної фракції чи інших фракцій, бо не згідна з тим, що Михайло Верес винен у відсутності місць у садках. Чотири-п’ять-шість років тому були інші заступники, і при них у садочках теж не було місць.

Я не перекидаю вини з управління, розумію, що це і наша проб­лема. Але до всього треба підходити мудро, розбірливо. Наприклад, йому закидали, що не написана програма розширення приватних закладів. Вважаю, що нема потреби плодити програми заради програм. Кожна з них повинна мати фінансове підґрунтя. Ми маємо програму «Освіта міста Івано-Франківська», яка затверджена сесією. Тут є окремий пункт про дошкілля, може варто було її розгорнути і ще раз почитати? Ми можемо написати за день-два масу програм, які не будуть виконуватися. Але не вважаю, що це правильно.

– На сесії визнали, що елект­ронна реєстрація не допрацьована і треба її переробляти. Чому ж раніше її не продумали до кінця?

– Автори програми до нас приходили, консультувалися, ми проводили круглі столи. Але вони не до кінця дослухалися, зробили дещо по-своєму і це їхнє право. Те, що зараз випливли похибки, – наслідки цього. Тому авторам зараз треба покласти руку на серце і визнати, що вони допустили помилку. Адже ми все ж таки спеціалісти, з’їли не один баняк каші.

Хоча дуже добре, що вони ініціювали такий реєстр. Він дає нам облік, бо раніше дітей записували у два-три садки. І ми не знали точної кількості дітей.

– Депутати дорікнути Вересу, що він не працює, аби виселити різні установи з приміщень колишніх дитсадків. Готові переселити у тому числі й саме управління?

– Якщо фонд комунальної власності представить нам нове приміщення, то ми готові перебратися. Вважаю, можемо таким чином показати приклад іншим установам.

– Знаю, що були питання до вас з боку контролюючих органів. Уже все гаразд?

– Так, дійсно зараз у Львівському апеляційному суді знаходиться справа за результатами перевірки контрольно-ревізійного управління. Ми подали в суд, бо не згідні з тим, що вони вважають нас порушниками. Питання стосувалося тендерних закупівель м’ясної продукції. Ми обрали найбільш економічно вигідну пропозицію, за найнижчою ціною. Однак незалежний експерт написав, що на ринку були ще нижчі ціни. Правда, до нас з ними ніхто не звертався. Як на мене, незалежний експерт може написати все, що завгодно. Тому ми й подали до суду.

– А особисто вам депутати висловлюють претензії?

– Не можу сказати, що є багато конкретних претензій. Більше того, вважаю, аби їх висловлювати, треба дуже добре знати систему освіти. Має бути співпраця та компроміс. Бо найлегше – знай­ти цапа-відбувайла та на нього все звісити.

Хіба ж просто зараз виселити з приміщення обласний дитячий притулок, який знаходиться у колишньому садку на Набережній? Чи престижну 26 школу? Досить легко вийти на сесії та помахати шаблею. Але потім треба йти до батьків і пояснювати своє рішення. І розуміти, що не всі погодяться. Хоча, згідна, цим шляхом треба йти. Бо місць дійсно не вистачає.

– Отже, з яким настроєм повернулися до роботи?

– Повернулася з відпустки, сповнена бойового духу, готова йти воювати.

– З ким?

Воювати за освіту, з будь-ким, не зважаючи на особистості. Я аполітична людина, сповідую одну партію – під назвою «Освіта». Спілкуюся з усіма депутатами, незважаючи на партії. Бо вважаю, що головне – це людськість і професіоналізм.

Тетяна СОБОЛИК, "Репортер"