Нам є чому повчитися у Грузії

– Откуда вы, девочки? – З України! – Ну, и как вам живётся с российским соседом? "А как вам живётся с российским соседом?" – не зовсім ввічливо повертаємо ми запитання ювеліру Весаріону Дарьяніасу.

Випадково завітавши в сувенірну крамничку старого Тбілісі, ми зовсім про це не пошкодували. Весаріон виявився неабияким майстром ювелірної справи. Показав нам бивень мамонта і вироби з нього – ажурні накладки на ножі, рукоятки на кинджали, мундштуки для сигарет, масивні браслети з химерними орнаментами. Наступною була велика морська раковина. Зрізуючи шар за шаром, вивільняючи барви ракушки від молочного до темно-карамельного, майстер витворював дивовижної краси камеї, які згодом, оправлені сріблом, ставали підвісками, брошками, каблучками. Ми були просто в захваті! Розглядаючи всю цю красу, продовжували неспішну розмову. "А, ви з Криму? Забудьте… Як ми Абхазію…"

Свіжа рана

Кримчанка Лєна, з якою нас звела партнерська програма IREX в Грузії, аж блідне від такої заяви. Замкнувши свою велику кримську квартиру з полотнами улюблених художників і прихопивши з собою тільки рюкзак з найнеобхіднішим, вона сподівалася повернутися туди незабаром, як тільки все заспокоїться…

Скільки ще разів потому в різних розмовах з грузинськими колегами-журналістами, з продавцями чурчхели і вина на вуличних ринках, з представниками влади різних рівнів аж до президента Грузії Георгія Маргвелашвілі, ми чули вислови про аналогію теперішніх подій в Україні з ситуацією в Грузії.

Старший співробітник програми IREX в Грузії, яка опікувалася нами в Тбілісі, чарівна Майя Матешвілі сказала: "Зараз я з висоти своїх років чудово розумію, що сталося тоді в Грузії. Вони (минуле покоління) кожного дня потроху звикали до цієї ситуації і не розуміли, наскільки це була складна ситуація. І коли всі зрозуміли, було вже пізно. І це класичний приклад, чому треба добре знати історію – і свою, і світову. Це один і той самий сценарій, який розігрується з невеликими варіаціями знову і знову на різних континентах і в різні часи. Але результат завжди один і той же, і тактика одна і та ж. І потім залишається тільки звинувачувати себе: невже були настільки наївні? Здавалося ж, освічені всі люди, але доля всякий раз якось по-злому жартує з нами".

Тоді, в далекому 1992-му, за один день Абхазія втратила 1300 своїх синів і дочок. Після вторгнення російських "миротворців" абхазці зрозуміли, що треба все залишати і зберегти бодай своє життя. Вони вирушили в довгу і складну подорож через Клухорский перевал. Був листопад, місяць ще по-осінньому теплий для тих широт, але – ніби все було проти них – впав сніг, вдарив мороз і багато біженців померли від переохолодження.

Та це ще не все. Коли військові побачили, що колона все ще рухається по Військово-Сухумській дорозі у напрямку Грузії, вони підняли в повітря винищувачі і довершили криваву справу. Збройний конфлікт 1992-1993 років, за оприлюдненими даними сторін, забрав життя 4 тис. грузинів (ще тисячу зникли безвісти) і 4 тис. абхазців. Близько 250 тис. грузинів (майже половина населення) були вимушені тікати з Абхазії.

Вже понад 20 років Грузія живе без Абхазії. Ті, що залишилися там, а їх небагато, позбавлені найнеобхіднішого. Вони не мають доступу до медицини, закладів освіти, навіть за продуктами змушені ходити в Грузію. Проте блок-пост пройти не так легко: кордон закритий російськими військами та їх найманцями. Жодних перспектив реінтеграції не видно. Виросло вже навіть нове покоління, яке звикло жити в "сірій" зоні. Грузинські колеги серйозно вважають, що з Кримом та частиною Донбасу нас чекає подібна історія.

Заслін російській пропаганді

На зустрічі в американському посольстві координатор грантових програм, тендітна і привітна Софія почала свій виступ і розплакалась. Виявилося, що вона з Сухумі і змушена була за одну ніч залишити все, щоб ніколи вже не повернутися у ті місця, де зробила перші кроки, де сказала перше слово рідною абхазькою мовою, де знайшла перше кохання.

"Намагайтесь зберегти людяні стосунки, – радить посол США в Грузії Річард Норланд. – З часом все вляжеться, а відбудовувати доведеться не тільки споруди і дороги".

Легко сказати, подумала я. Зі всіх моїх численних російських і казахських однокласників та одногрупників (через специфіку батькової роботи мені довелося змінити кілька шкіл і два інститути) лишився всього один, з паралельного 6-Б класу (якого я, на свій сором, не дуже й пам’ятаю), який не розмовляє зі мною тоном старшого брата. Він просто по-людськи запитує, що сталось, чи я жива-здорова, чи не постраждали мої діти і чоловік, і каже фразу, від якої в мене з’являється маленька надія: "А то на наших каналах правды не увидиш…". Лиш один, а я тішуся, як ненормальна, бо ж один таки є!

Президент Едуард Шеварнадзе першим почав зменшувати кількість російських каналів у Грузії. Пізніше, у 2008 р., було проведено соціологічне опитування, за результатами якого з’ясувалося, що 83% населення Грузії отримують інформацію через телебачення. І тоді, за наказом президента Михайла Саакашвілі, телевізійні провайдери виключили російські канали зі своїх мереж, а в школах припинили обов’язкове вивчення російської мови.

З того часу відбулося багато змін. Теперішній уряд Грузії не забороняє російське телебачення, але воно вже не має тотального пропагандистського впливу і ось, як мені видається, чому. Населення країни розподілено таким чином: у Тбілісі проживають близько 1,5 млн. мешканців, а в гірських, віддалених регіонах – понад 3 млн., які розмовляють переважно грузинською. У Тбілісі грузинською розмовляє 90%, англійською – близько 85%, а російською – біля 2%.

Тобто мешканці сіл ніколи й не довіряли російському телебаченню, а столичні мешканці, особливо молодь, вже просто не розуміють російської мови. Кількість грузинів, які вільно спілкуються англійською, просто вражає! Велика кількість міжнародних організацій в країні – теж.

До речі, слід зауважити, що законами Грузії заборонені провладні засоби масової інформації, практично всі ЗМІ в Грузії є незалежними. Новиною для нас було й те, що асоціація мовників на підставі конкурсу визначає, кому надати безкоштовні телевізійні ліцензії на мовлення.

Швидкі реформи

Нас цікавило все, що пов’язано з так званим "грузинським дивом". Уча Сетурі з інституту Розвитку свободи інформації та Звіад Коридзе з Грузинської хартії журналістської етики успішними називають реформу освіти, поліцейську і митну реформи. А ще кажуть, що після звільнення всіх працівників податкової сфери бюджет країни виріс в декілька разів. У Грузії існує реєстр, де бізнесмени і офіційні особи розміщують фінансову інформацію як про себе, так і про членів своїх сімей аж до тещ і кузенів.

Тендерні закупівлі посадовими особами практично унеможливлюють відкат, тому що перевіряються громадськими організаціями і журналістами. "Найголовніше – не зупинятися, проводити реформи, без цього нічого не вийде", – переконаний директор телебачення "Гурія " Авто Гвелебіані.

Посол України в Грузії Василь Цибенко у розмові з нами стверджував, що кардинальні зміни можна зробити не за 20 років, а значно швидше. "За це відповідає уряд країни, він повинен здійснювати реформи, а не парламент. Корупція в Грузії досягла перед змінами таких масштабів, що вже далі падати не було куди. На вікнах навіть 6-7-х поверхів мешканці змушені були ставити ґрати – грабували. Жінкам неможливо було користуватися підземними пішохідними переходами. Здавалось, що це ніколи не закінчиться. І що?.. Корупція була знищена за два роки! У 2004 р. в тюрмах було 5 тисяч засуджених, через чотири роки ­– 28 тисяч. Уряд Саакашвілі продемонстрував нульову толерантність до злочинів. Був створений єдиний реєстр для роботи з дозвільними документами. Зареєструвати авто – 20 хвилин. Якщо на хвилину більше – пояснення "чому". Або працівникові бракує кваліфікації, або він вимагає хабар. Влада напряму не спілкувалася з бізнесом. Всі торги – електронні. Всі платять податки в казну, а не в кишеню влади. Бюджет виріс з 400 млн. до 4,5 млрд.!"

В гостях у президента

"Завтра на нас чекає президент", – нагадує нам ввечері начальник Української програми партнерства у галузі мас-медіа Світлана Жолобайло. Скажу чесно, ні на кого з нас це не справило особливого враження, бо за час перебування в Грузії і спілкування між собою – східняками і західниками, цікавої інформації і подій було і так за край. Але дарма. Те, що ми побачили в адміністрації президента, було варте уваги.

Виявилося, що досить легко потрапити на територію адміністрації. Треба залишити зайві речі, показати паспорт і пройти через "рамку", як в аеропорту.

Георгій Маргвелашвілі входить у кольорову залу для зустрічей точно в призначений час. Вітаємося за руку, приємна посмішка, відкритий погляд. Працівники адміністрації сказали нам перед зустріччю, що президенту можна ставити будь-які запитання, чим ми і користуємось.

Звісно, що перше питання – це війна, це біль, як було в них і що робити нам. "Війною Росію ми не переможемо, а переможемо розумом, створивши кращі умови для життя людей", – це слова президента Грузії, країни, яка пережила велику біду і страшний біль. Країни, яка вже впевнено стала на свій шлях розвитку, і вектор її розвитку точно не направлений на схід.

…Відлітаємо до Києва, залишивши частку себе у цій чудовій землі, взявши з собою частку її, частку болю та гордості її людей, їхньої гостинності і не втраченої дитячої цікавості, прагнення життя. Слава Грузії! Слава Україні! Героям слава!

Олена Третяк, Галицький Кореспондент