Найкращий економіст світу Роман Шеремета: Добробут країни залежить від довіри одне до одного

У жовтні 2015 року журнал «Forbes» представив рейтинг найкращих економістів світу, які визнають себе українцями і освіту здобули також в Україні. Першим у цьому списку є Роман Шеремета.

Нещодавно він приїхав до рідного Івано-Франківська із американського Клівленда. Із 1999-го по 2003-й роки він вчився в університеті нафти і газу та здобув тут свій перший диплом. Згодом їх було ще кілька — бакалавра цивільного права в Прикарпатському національному університеті ім. Василя Стефаника та докторантура у «Києво-Могилянці». 1 вересня Роман прийшов до альма-матер, аби сказати молодим українцям, що все — в їхніх руках. Сьогодні Р. Шеремета — доцент Школи менеджменту Уезерхед при Університеті Кейс Вестерн Резерв (США),  працює з нобелівським лауреатом Верненом Сміттом і розвиває новий напрям економічної науки — «експериментальна економіка» чи «теорія ігор», працюючи в таких сучасних дисциплінах, як поведінкова економіка, теорія галузевих ринків, економіка праці, пише Галичина. Пропонуємо нашим читачам інтерв’ю з Романом Шереметою.

- Романе, вітаємо вас на рідній землі! Які ваші перші враження?
— Бачу надзвичайно багато позитивних кроків в Івано-Франківську і в Україні за останні роки, незважаючи на всі зовнішні і внутрішні фактори, які цьому перешкоджають. Зі свого боку, скажу, що я хочу і готовий допомагати, бо російська агресія і всі ці економічні проблеми призвели до того, що українська спільнота за кордоном дуже консолідувалася. Ми були патріотами, та тепер ми стали на голову вищими, бо нині лобіюємо навіть американські закони, котрі були би вигідні Україні. До Америки завжди було важко отримати візу, і тепер також, але ми створили петицію, котру підписало більше ста тисяч людей — американців-українців.

І в цій петиції до президента Обами ми просили скасувати візовий режим з Америкою. Так, цього поки що не сталося, але Америка почала відкривати українцям візи до десяти років. і тепер набагато легше цього домогтися. і коли ви тепер поїдете до Америки і будете спілкуватися з людьми, то відчуєте, що люди вболівають за нашу країну. Навіть ті, котрі, можливо, не знають, де Україна на карті, та про Україну сьогоднішню все ж знають. і це для мене приємно. Приємно також бачити в івано-Франківську зрушення. Вони є там, де працює приватний бізнес, там, де є конкуренція, де є ринкова економіка. Нині появилися гарні будинки і є багато хороших закладів, де можна похарчуватися. Звичайно, ми можемо говорити, що дорого, але принаймні конкуренція привела до того, що там гарно. Господар завжди дбає про своє. От, скажімо, дорога на Набережній мені дуже сподобалася. Вона краща, ніж у Клівленді. Кажуть мені, що то приватна компанія будувала. Отже, є чинники в Україні і в івано-Франківську, щоби бути оптимістом. 

- Романе, відплив мізків із України вражає. Розкажіть про те, як ви потрапили до престижного американського та світового рейтингів як економіст, котрий працює в Америці та не полишає зв’язків зі своєю Батьківщиною. 

— Я розділив перше місце із колишнім студентом «Києво-
Могилянки», а нині професором Каліфорнійського університету Юрієм Городніченком, моїм товаришем, колегою... Хочу сказати, що в Україні величезний науковий потенціал. Бо у нас прекрасна середня освіта, ми випускаємо висококласних спеціалістів, котрим потрібно вчасно допомогти. Пригадую, коли Юра Боць (випускник університету нафти і газу, нині доктор наук, що викладає в університеті Канзас-сіті. — Авт.), мій товариш, з котрим ми жили в одному під’їзді, вступив до «нафти і газу», то я йому сказав, що він може досягти більшого. Розказав йому куди і як вступати, і нині він — також професор в Америці. Таких історій знаю не одну. Тому оптимістично дивлюся на нашу область і на свій університет. 
Взагалі рейтингова система у світі — це закономірність, до нас вона тільки добирається. В Америці усе ранжують. Навіть політиків. Ну, скажімо, я не так задоволений кандидатами на пост президента, котрі нині є в Америці, але ми можемо простежити їх за всіма показниками: наскільки вони обманюють, коли говорять правду, скільки їхніх цитат є їхніми. Світ побудований на статистиці: професори, журнали, університети — усе ранжується. Я радий, що в Україні також таку роботу проводять. 
Як вони визначали економістів з України?.. Одного дня я отримав «емейл»: «Ми знайшли вас у базі всіх українських випускників і в базі світових журналів, які публікували економістів. і ми бачимо, що ви маєте якусь українську освіту. Ми би хотіли вас включити в рейтинг, якщо ви даєте доброѕ». Вони подивилися, скільки я як науковець за свою кар’єру мав публікацій, взяли їх і, зваживши на рейтинг тих наукових журналів, розрахували коефіцієнт мого впливу на науку. Далі інша статистика: наскільки цитовані мої праці. А третій рейтинг — за опитуванням українських відомих економістів.  Коли мене запитали, хто найкращий український економіст, то я відповів: Юрій Городніченко. Бо вважаю, що він не лише висококласний економіст, а й кандидат на Нобелівську премію. От за кількістю публікацій в світових журналах я посів друге місце, за цитованістю — перше, а Юра був другим. А за популярністю ми також якось поділили місця, і коли скомбінували, то вийшло, що ми розділили між собою перше і друге місця. Окрім цього, є ще світовий рейтинг, то там я серед молодих економістів світу посідаю 14-те місце, а Юра — перше. Він нині — в раді Національного банку України і робить дуже багато для того, щоб допомогти своїй країні. 

- А чи надходили вам пропозиції від українського уряду? Про посади, наприклад...
— Мені не надходили. Надходили пропозиції повертатися в Україну і ввійти в якісь Комітети Верховної Ради й ходити на засідання. Тобто потрохи ніби рости. Я позитивно до цього ставлюся і кажу, що хочу і готовий допомагати. Бо насправді було б добре, якби люди, котрі пройшли американську систему освіти, могли тут працювати. Довіряю таким людям, котрі реально змінили свій світогляд завдяки американській освіті і їх не мотивують гроші. Такі люди є, і вони насправді хочуть змінити Україну й можуть змінити негативні тенденції і спричинитися до того, щоб наша держава була такою, як всі європейські країни.

- Ви налаштовані оптимістично. А нині знову чуємо про те, що Україна на порозі дефолту...
— Скажу вам, що мені така риторика подобається, коли на владу постійно тиснуть. От дивіться: як опиралися оцій електронній системі декларування, і добре, що тут Європа серйозно натиснула на українську владу. Ці важелі ззовні спонукають нас змінюватися і робити щось важливе, хоч як наша влада цього не хоче. Тому ці розмови про дефолт мають радше позитивний ефект. В Америці критикують постійно — всіх і вся. А про дефолт я не думаю, що це може стати реальністю. Бо Україна з її розташуванням важлива для Європи. Ви знаєте, що було в Греції. Але Греція не є настільки важлива для Євросоюзу, як Україна. Бо якщо впаде Україна, то це матиме серйозні наслідки для Росії, точніше, вибачте, для Європи. Мушу ще сказати про нашу валюту: в нас нині трохи дисбаланс гривні. Реальна ціна долара має бути на рівні 15 гривень. Тому ми повинні стабілізуватися довкола цієї цифри. Якщо відновиться такий курс, то все буде добре. А інвестору нині варто думати про те, щоб іти в Україну.

- Романе, ви щойно обмовилися, наче за Фрейдом, — говорили про Європу й Україну, а підсвідомість виштовхнула Росію. Скажіть, чи відірвалася економічно Україна від Росії?
— Ми про це говорили з ректором Євстахієм Крижанівським.  Наша основна проблема — це енергетична незалежність. Торік мене запросили до Мюнхенського університету, я там викладав. Мав можливість поїздити по Баварії. Що цікаво: Німеччина майже повністю енергетично незалежна, бо у них сонячні батареї всюди. Тим більше, німці не живуть за такої комфортної температури, як українці. В Україні, якщо не помиляюся, температура в будинку взимку — 21 градус. У Європі — 19. При тому всьому, що ми маємо такі проблеми з енергетичними ресурсами, ми ще й хочемо такої зависокої температури. Весь світ не використовує так багато тепла. От коли зможемо стати енергетично незалежними, то зможемо сказати: все, ми відірвалися від Росії і все зможемо, ми вільні від російського впливу. Україна могла б об’єднати країни Європи довкола цієї мети. Університет нафти і газу багато робить для цього, серйозно над цим працює.

- Українці мають багато страхів. А чого бояться американці?
— Проблеми в Америці також є. Там також є проблема розподілу бюджету. Ми нині переходимо на електричні автомобілі, багато уваги приділяємо високотехнологічним виробництвам. і основна проблема — це те, що люди переживають: а що буде завтра, чи буде у них робота? Багато заводів в Америці закривають. Сталеварні, наприклад. Натомість там відкривають 
іТ–компанії, компанії з нанотехнологій. і прошарок робітників втрачає роботу. Тепер починається епоха, коли все роблять роботи. Якщо ви подивитеся, як роблять машину «Тесла», то там весь процес виконує робот. і навіть роботів тих виготовляють роботи. А де людина в цьому процесі?  Щодо України, думаю, тут інші проблеми і страхи. Дуже багато невпевненості в завтрашньому дні: ніхто з вас не знає, що буде завтра. Війна. Усе це негативно впливає. Скажу, що я погоджуюся із тим, що Євстахій іванович (Крижанівський. — Авт.) каже: треба розвивати нашу нафтогазову промисловість і робити це пріоритетом для держави. А ще нам треба розвивати туризм в Західній Україні. Це те, що ми можемо робити вже зараз. 

- Романе, у нас тепер популярний такий анекдот: «Немає грошей. Ну, зовсім немає грошей, іду міняти долари...» Чому Україна така багата і чому українці такі злиденні?
— Я чув його, мені брат розказав. Бачите, у нас відбувся неправильний перерозподіл капіталу. Нам дали демократію, та ми її не завоювали. Ви знаєте, як відбувся перерозподіл капіталу — між тими, хто при владі. Чому у нас так рвуться до Верховної Ради? Тому, що коли ти там, то маєш доступ до об’єктів, до заводів, до землі. Так само і в обласних радах. Капітал зосередився в руках олігархів. Розподіл капіталу відбувся нечесно. Нині трохи ситуація вирівнюється завдяки тим людям, котрі роблять бізнес. Хто має невеличкий бізнес. Ситуація вирівняється, коли все буде в приватних руках. Бо коли ти є власником і маєш свій бізнес, то дбаєш про те, що робиш. Люди будуть купувати в тебе квартири чи ходити у твій ресторан. Друге: ти будеш дбати про своїх працівників, бо тобі потрібні спеціалісти. Коли конкуренція в Україні стане всезагальною, то ситуація покращиться. А от людям, котрі отримують зарплату з Державного бюджету, я не знаю, як виживати. Не бачу, як ситуація може покращитися, навіть коли перестануть так сильно красти з Державного бюджету. 

- Ви розповідали на зустрічі із журналістами про Америку. Сказали, що навіть дивилися російські канали, щоб мати збалансоване бачення, бо вам доводилося давати коментарі американським ЗМІ. А чи читаєте ви українську пресу?
— Читаю «Українську правду», час від часу «Галичину», бо мені цікаво про Івано-Франківськ і область знати, щоб володіти інформацією. і справді інколи читаю з болем у серці російські ЗМі, щоб бути в курсі. Бачу, що ця інформаційна війна дійшла і до Америки. Мені цікаво: ну як так може бути, що ми з росіянами живемо наче на різних планетах? 

- Розкажіть нашим читачам про галузь економіки, в котрій ви працюєте.
— На жаль, я не зможу дати цієї лекції тут, про експериментальну економіку читатиму студентам університетів ім. Т. Шевченка та «Києво-Могилянки». Я розкажу про поведінкові фактори економіки. Поведінкові — це не макроекономічні фактори, це мікро-, тобто це людські фактори. Наче така елементарна річ, а вона впливає на валовий внутрішній продукт держави. Він прямо залежить від того, яка в суспільстві довіра одне до одного і до влади. Я можу це довести, проводячи різні експерименти. А таких факторів є десятки. Ми можемо працювати над тим, аби міняти макроекономічні показники держави, а можемо працювати над тим, аби піднімати довіру. Тобто це мікропідхід. Я займаюся оцим мікропідходом в економіці, вивчаю поведінку людей, вивчаю, які фактори впливають на їхню поведінку. Вивчаю також аукціони, як люди працюють на аукціонах, які правильні стратегії там є. Вивчаємо на мікрорівні поведінкові реакції людей, аби домогтися економічних результатів і досягти наповнення бюджету. Та ця наука ще досить-таки нова.  

- Розкажіть нашим читачам про свою родину. і про свою американську мрію.
— Мій батько також закінчив інститут нафти і газу, механічний факультет.  Я вчився у ФТЛ, потім на економічному факультеті, котрий закінчив 2003 року. Окрім того, займався різними речами — плаванням, грав у шахи, писав музику, грав на гітарі, мав свою групу. Сьогодні можна сказати: а нащо ти це робив?  Нащо ти вивчав право? Але ж тепер я вивчаю теорію ігор — це ж та сама гра в шахи. Тому хочу сказати студентам — ризикувати і розвиватися треба, бути різностороннім, у житті нічого просто так не відбувається. І головне в університеті — не гаяти часу. 
Навчався у Києво-Могилянській академії, а через рік вступив у докторантуру в штаті індіана.  
Щодо роботи, то мене запрошували і в Європу. А також, звичайно, з американських університетів отримував пропозиції. Найцікавіша — від нобелівського лауреата Вернена Смітта, який започаткував усю галузь, де я працюю. Це експериментальна економіка, або, як її називають, поведінкова економіка. У Каліфорнії мені запропонували працювати з його науковою групою, і всі інші пропозиції відпали. Ми стали хорошими друзями з Верненом Сміттом. Якщо Бог дасть час і здоров’я, то я б дуже хотів, щоб він приїхав в Україну, і ми разом відкрили б тут першу експериментальну лабораторію. А три роки тому я переїхав до Клівленда, бо звідти моя дружина. Там моя величезна родина. Дружина моя українка, народилася в Луцьку і в шість років переїхала до Америки, вчиться в медичній школі. Ми часто ходимо у вишиванках. і впевнений: діти наші будуть українцями.

- А що би ви сказали тим молодим людям, які запитають вас: а може, не варто мені залишатися в цій країні, де треба реформувати усі галузі, все починати спочатку?
— Я бачу постійно людей, котрі повертаються в Україну. Особисто вкладаю свої кошти в Україну: частину як патріот, а частину тому, що вірю, що прибутки тут можуть бути набагато вищі, ніж в Америці. Я поїхав до Америки вчитися і залишився там тільки з дуже простої причини: у тому напрямі, в котрому хочу працювати, — в Україні нічого нема. Працюю в економічному напрямі, який є унікальним. На жаль, ця база існує лише за кордоном. В Європі міг би цим займатися в Голландії, в Швайцарії, Данії, у Німеччині і Британії. В Австралії вже є цей напрям. Я з професорами із цих країн нині співпрацюю. Сподіваюся, до нас приєднаються економісти і з України.