неАЛЬТЕРНАТИВНА ІСТОРІЯ

Який абсурд будуть читати наші внуки в шкільних та університетських підручниках з історії про російсько-українську війну на Донбасі?!...

Є такий сьогодні теоретичний напрямок в історичній науці, прибічники якого моделюють можливі варіанти розвитку історичного процесу. В основі такого моделювання завжди лежить основоположне «А якби!...».

Он Ян Морис прямо таки на вступі до своїх «Оповідей з історії…» також втнув. Буцімто 3 квітня 1848 р. королева Великої Британії Вікторія разом із принцом Альбертом та величезним особистим почтом стоять ото собі навколішки під холодною пронизливою мжичкою на пірсі і принизливо очікують честі вислухати представника великої Китайської імперії. Нарешті той прибуває на берег і зачитує офіційне послання з Пекіна: «Великий і Незрівнянний Високоосвічений Імператор Даогуан прихильно ставиться до бажання королеви Британії визнати владу імперського сюзерена, він згоден виконати прохання Вікторії й дозволяє платити данину та податки, всіляко його шанувати та виконувати його накази. Імператор згоден вважати її королівство однією зі своїх підлеглих територій і дозволити Британії йти китайським шляхом».

«Нісенітниця!» – вигукне кожен, хто має знання хоча б основ світової історії, у якій «володарці морів» Великій Британії належить далеко не останнє місце. «Але так могло статися, якби…», – відповість вам Ян Морис.

Спекотне літо 1941-го. Німецькі танкові дивізії Гота, Клейста та Гудеріана розрізають навпіл фронти совєтських армій. Крають, мов тепле масло ножем, реалізовуючи культуртрегерську програму фюрера «Дранг нах остен». Ні-ні, це не війна! Це процес окультурення східних варварів, результатом якого має стати «лєбенсраум» – спільний простір високих нордичних цінностей. З’єднуючи вістря атак, вони, мов на мирних полігонних навчаннях, організовують «котел» за «котлом». Мільйони полонених червоноармійців збивають куряву, прямуючи під конвоєм німецьких вояків на захід, аби переймати в Німеччині основи високої культури. Ними забиті всі польові дороги. В той же час автомагістралі й залізниці вщерть переповнені автотягачами та платформами, що транспортують на той же захід сотні тисяч тон металобрухту. Після перших же культурологічних операцій на Східному фронті сталеливарні заводи Круппа нетерпляче очікують на переробку дармового совєтського військового брухту. Бо як же іще назвати ті тисячі танків і гармат застарілих модифікацій, що разом із живою силою опинилися в «котлах» німецьких культурних місіонерів! Добре, хоч вчасно настигли, а то ці застарілі совєтські технології завдають такої шкоди навколишньому довкіллю!

Сталін нервує! Гуманітарна контроперація «великій русскій мір» поки що не дає бажаних результатів. Його техніка застаріла й не встигає вчасно доставляти мільйонні просвітницькі десанти до місць культурологічних дискусій. Не поспішають надавати гуманітарну  допомогу і кляті англосакси. Кажуть, немає у вас буцім війни, а змагання ціннісних орієнтацій – це справа мирного сусідського співіснування. Добре хоч вдається витягувати із оточення повітряним шляхом своїх вірних воєначальників Будьонного, Ворошилова, Павлова, Кирпоноса.

Нервує і Василь Йосифович. Молодший син Сталіна, вдатний авіатор  і не менш вдатний гульвіса якраз вчергове прилетів розважитися до Баварії. На відміну від сірої та обдертої Москви й незалежно від гуманітарного німецько-російського конфлікту, тут вирувало справжнє західне життя. Вже дві доби він нудиться в шикарному готелі «Горі», а лялечка-блондинка фрау Кляйне, дружина есесівського фронтового штурнбанфюрера, все не дає про себе знати. Хоча перед тим, як вирулити свій персональний ЯК на злітну смугу секретного військового аеродрому в Підмосков’ї, він розмовляв із нею по лінії урядового зв’язку й ніби тоді домовилися про час та місце зустрічі. Зрештою, а чого там довго мудрувати щодо місця?! Кращого, аніж його власний готель біля підніжжя мальовничих Альп, годі й шукати. «Горі», бо названий так в честь татової малої батьківщини. А ще по всій Баварії мережа однойменних ресторанів, що славиться легендарним вірменським коньяком «Двин» та фірмовими кавказькими стравами. Заклади мають шалений успіх серед місцевої золотої молоді й мало не цілодобово вщерть забиті офіцерами вермахту, гестапо, цивільними клерками й, звичайно ж, у товаристві грайливих красунь. Подейкують, що деколи на вихідні прилітає навіть Черчілль, аби посмакувати свій улюблений «Двин».

Зате в цей же час зовсім не переймається життєвим дріб’язком коханка Гітлера Єва Браун. Сьогоднішні враження двоякі. Ці дикі, бридкі, немиті і неохайні росіяни не додають життєвих естетичних відчуттів. Вони вічно голі, босі, нужденні і цілодобово товчуться в тих безкінечних чергах за харчовим пайком та ладні один одному перегризти горлянку. В той же час, у спеціальних крамницях за золото і дорогоцінності в них можна придбати неперевершені речі аристократичного побуту, чи світового рівня мистецькі твори. Добре, що расова політика її коханого Адольфика дозволяє мати вдосталь тих металевих цяцьок, за які сьогодні придбала з десяток симпатичних шубок зі справжнього сибірського хутра.

Задоволена московським шопінгом, Єва зручно вмощується у глибокому фотелі шикарного люкс-вагону. Її персональний бронепоїзд от-от рушить з Київського вокзалу Москви у керунку рідного фатерлянду.  Дещо потерпає, як перетнути лінію фронту. Але начальник особистої охорони запевнив, що з російським генералом Жуковим вже все залагоджено й вони безпроблемно проїдуть крізь лінію вогню. Власне, в цей час і вогню не буде. Правда, той запитував, чи зможе на півгодинки завітати в особисті похідні апартаменти, аби наодинці засвідчити належну увагу. Загадково всміхнулася – знає вже добре, що означає ця «належна» Грішіна «увага»! Думала відмовитися, зіславшись на втому та пізній час. Та він виявився настирливим! Подумала: «Та вже, нехай! Поки її Адольфик кінцево опанує цей східний лєбенсраум, то ще не раз доведеться ось так мандрувати лініями фронтів».

Адольф Алоїзович тріумфував! Недовчений семінарист Коба просить помилування! Єва щойно привезла секретне послання від Жукова з пропозицією зустрітися в Болгарії для обговорення умов перемир’я. Шифрується перед власним народом і готовий прислати для участі в переговорах Молотова. Гаразд! Третьому Рейхові ця пропозиція якраз на руку. В результаті літнього бліцкригу вщент розгромлено російські Західний та Південно-західний фронти, а німецькі танкові дивізії вже залишили за собою український адміністративний кордон й націлилися на Москву. Правда, попереду дощова осінь і жахливе слов’янське бездоріжжя. Тож можна взяти паузу для перепочинку й, до того ж, підтягнути тилове пртачання. Головне, що хлібна і вугільна Україна вже під контролем. На переговори поїде Ріббентроп, а від імені знедоленого більшовицькою наругою й ощасливленого звільненням українського народу буде виступати гауляйтер України Еріх Кох.

5 вересня 1941 року. Втомлений, але із почуттям виконаного обов’язку В’ячеслав Молотов повертається із Софії. Є про що доповідати Сталінові. Повна перемога! Ріббентроп від імені Гітлера погодився на всі умови совєтського керівництва: починаючи з 17 вересня повне припинення вогню по всій лінії фронту; встановлення розмежувальної лінії між військами по українському адміністративному кордону; двостороннє відведення танків та важкої артилерії на 30 км. від неї під контролем інспекторів Великої Британії та Італії; проведення на тимчасово опанованій німецькою гуманітарною акцією території справедливих демократичних виборів за совєтським законодавством; відновлення всієї зруйнованої на цій території інфраструктури коштом совєтського бюджету; безумовне здійснення совєтським урядом всіх  соціальних виплат для мешканців цих територій, поставка ним же на цю територію у повному довоєнному обсязі вугілля, електроенергії, комплектуючих для танкових та авіазаводів тощо.

 11 лютого 1942 р. Столиця Болгарії Софія зустрічає високих гостей – Адольфа Гітлера, Йосифа Сталіна, Уінстона Черчілля, Беніто Муссоліні. Тема зустрічі – культурологічний конфлікт на частині території СССР. Населення її європейської частини, починаючи від колишніх західних кордонів і аж по Урал, вже ось майже рік демократично виборює своє суверенне право доєднатися до високих нордичних цінностей німецького «Лєбенсраум». Оскільки московська військова хунта вперто ігнорує це прагнення власного народу, то кожен мешканець вказаної території змушений був жертвувати останньою копійкою, аби з місцевих закладів харчування та продуктових баз викупити всі залишки «пантер», «фердинандів», «месершмітів» й вийти зі зброєю в руках захищати своє суверенне право на європейський вибір. Переговори видалися напруженими і тривали добрячих 16 годин. Адольф Гітлер часто покидав переговори і з проектами документів виходив для якихось консультацій по локальному урядовому зв’язку. Опісля журналісти запитували, в чому причина таких довгих переговорів. «Сталін відмовлявся йти на зустріч демократично обраним урядам Е. Коха в Україні та В. Кубі в Білорусії», – відповідав Гітлер.

Нарешті софійська «четвірка» таки досягла домовленостей. Серед головних позицій: припинення вогню з 15 лютого за московським часом; встановлення уральської лінії розмежування по географічній межі Європи та Азії; двостороннє відведення важких озброєнь…

Вже чую вигуки: «Абсурд!!!». А який абсурд будуть читати наші внуки в шкільних та університетських підручниках з історії про російсько-українську війну на Донбасі?!...

Олександр Сич