Олег Андрухів: Франківськ може стати Кремнієвою долиною, Оксфордом чи Гарвардом

Попри шалену зайнятість Олег Андрухів знайшов час, щоб розповісти про своє життя, сфери діяльності, у яких довелося попрацювати, чим займається зараз та поділитися планами на майбутнє.

Щоб максимально близько познайомитись, бесіду розпочали з його дитинства, йдеться на сайті міської ради.

Олегу, зараз Ви активний депутат, викладач, консалтер та навіть блогер. Таким же енергійним були й у дитинстві?

Я дитина 90-х, народився в Івано-Франківську, на вулиці Довгій. Дитинство, як і всіх дітей асфальту, проходило в місті, але раз у місяць я міг поїхати у село до бабусі. Наше дозвілля проходило у дворі, між моїм п’ятиповерховим будинком і панельним – збоку.

У школі відмінником не був, і гіперактивним – теж. Мав багато друзів. Мені дали декілька прізвиськ через мій ріст: Гайтавр та Пупс. Не був грубим, просто, дуже швидко виріс, був третій по висоті у класі.

У вас за плечима 8 років проходження служби в правоохоронних органах. Робота у поліції (міліції) доволі нелегка справа. Як Ви можете охарактеризувати цей період життя? Чому після закриття інституту Ви не продовжили працювати у правоохоронних органах?

Свого професію обрав виключно через батька. Він був науковцем, доктором історичних наук, професором. У 1997 році його запросили викладати в училище міліції, яке проходило трансформацію і стало Прикарпатською філією національної академії внутрішніх справ України, а згодом інститутом. Я дуже тяжів до батька і хотів бути там, де він.

Моя служба на посаді дільничного інспектора міліції у практичних підрозділах була дуже короткою. Потім я зразу перевівся в інститут, де працював у кадрах, а в останній рік роботи став викладачем.

У 2011 році, коли інститут закривали, я вже мав 8 років вислуги. Переді мною постав вибір: йти на практику, переводитися до Львова чи звільнятися. Я тоді вже рік активно займався шоу-бізнесом, розумів, що якщо й хочу пов'язати своє життя з викладанням і з наукою, то точно не з правоохоронними органами, тому звільнився.

Зараз Ви проректор Університету Короля Данила. У чому вбачаєте основне завдання своєї діяльності?

Хочу передати всі свої знання, набуті впродовж життя, новому поколінню з єдиною метою – щоб воно було кращим за нас.

Олег Андрухів з Романом Шереметою під час відкритої зустрічі в Університеті Короля Данила

А яке це нове покоління? Воно схоже з молоддю Америки чи Європи?

Ви правильно підмітили, нове покоління – це молодь, і вона як завжди цікава. Я не впевнений, що юнацтво Європи чи Америки в усьому відмінні від України. У них також є свої плюси і мінуси. Але якщо про позитив, то молодим європейцям і американцям більше притаманна віра в себе, у свою країну, з якої вони не хочуть виїжджати. І нам потрібно взяти у них приклад щодо цих аспектів.

Відчуваєте суттєву різницю між молоддю теперішньою і попередніх поколінь?

Молодь 10 років тому, як і все суспільство, були в меншому інформаційному просторі, ніж зараз. Говорю про активні соцмережі, про таке явище як «блогерство», про те, що молоді люди отримали можливість через інформаційний простір стати матеріально багатими. І це теж круто. Для того, щоб стати успішними, потрібно бути активними й умотивованими – тоді все задумане реалізується.

Встановлення рекорду в категорії «Наймасштабніша онлайн-лекція (за кількістю слухачів)»

Знаю, що Ви також багато працюєте над тим, аби наша молодь була не тільки активна, а ще й твереза. Ви співвиконавець міської програми протидії вживання алкоголю неповнолітніми, ініціатор запровадження в школах Івано-Франківська уроків тверезості. Що стало поштовхом до діяльності у даній сфері?

Я вже 10 років веду абсолютно тверезий спосіб життя. Причина проста – втрата близьких людей через алкоголь. Тверезі думки наштовхують на нові ідеї. Так я знайшов однодумців, з якими створили програму формування навиків тверезого способу життя серед неповнолітніх.

Звісно, ця програма не найкраща у світі, нам є над чим працювати, але я вважаю, що як мінімум її існування свідчить про позитивний вплив на суспільство. Є група однодумців, які на волонтерських засадах їдуть у школи міста і проводять уроки тверезого життя. До цієї програми задіяні кілька людей, які у свідомій тверезості – це міський голова Руслан Марцінків, його заступник Олександр Левицький, отець Ярослав Рохман, стронгмен Назарій Павлів та інші.

Ви згадали, що займалися шоу-бізнесом. Розкажіть про цей досвід.

Я організовував безліч заходів, за 10 років провів близько 500 весіль і таку ж кількість корпоративів. Але віддушиною завжди були – благодійні. Один з таких, перед Миколаєм, ми проводили кілька років підряд в Яремчанському будинку культури з підприємцями того регіону, а вилучені кошти йшли на допомогу дітям з малозабезпечених сімей. Я пишаюся всіма благодійними заходами, на які мене запрошували у ролі ведучого і, звичайно, тверезими весіллями, три з яких я безкоштовно провів у Івано-Франківську.

Від ведучого до депутата міської ради. Це Ваша перша каденція, але у політиці Ви більше 5 років. Як вона змінилася та чи змінила Вас?

Я вирішив піти в політику для того, щоб отримати власний досвід державотворення. Вступив у ту партію, яка свого часу здобувала нашу незалежність – Народний Рух України. Мій покійний батько колись став співзасновником обласного культурно-наукового товариства «РУХ», яке стало однією з основ майбутньої політичної партії. Але батько вже у політиці участі не брав, тому я пішов у Народний Рух України, де мене обрали головою міського осередку. Там я отримав політичний досвід, зрозумів, що таке мітинг, відчув, як це бути політичною особою, яка не при владі, а згодом написав заяву на звільнення у міжвиборчий процес. І вже у 2020-му на запрошення міського голови я приєднався до Всеукраїнського об’єднання «Свобода» і кандидував в Івано-Франківську міську раду.

Які були очікування стосовно роботи у політиці? Чи справдились вони?

Очікувань у мене не було. Я розумів, куди йду. Розумів, але не відчував, не пропускав це через себе. Я усвідомлював, що міська влада – це вирішення комунальних проблем, проблем благоустрою, діяльності дошкільних і шкільних навчальних закладів, тощо.

Фактично зараз Ви теж влада. Що плануєте зробити на своєму виборчому окрузі, а можливо і не тільки?

Коли ти став депутатом, то вже нічого не плануєш, а виконуєш запити електорату. Я сумлінно проводжу зустрічі, збираю потреби, які є на моєму окрузі, зустрічаюся з людьми, хто ці потреби може вирішити згідно своїх посадових обов’язків. Тому все, що повинно бути на окрузі, нам планують виборці, і дай Бог, щоб за ці 5 років я виконав те, що вони просять. Бо питань є дуже багато, і вони будуть завжди, адже ніщо не вічне: щось ламається, щось будується, щось вдосконалюється.

А якщо говорити про нематеріальні речі, то я б хотів продовжувати просвітницьку роботу з тверезості, щоб у нас тверезих, щасливих людей ставало більше, адже тоді це безпечне, самодостатнє, думаюче суспільство, яке може здобувати висоти.

На Вашій фейсбук сторінці почали виходити відео, у яких Ви розбираєте прогалини освіти – аспекти, які потребують доопрацювання. Чи є амбіції займатися цим питанням більш глобально та вийти за межі соцмереж? Скажімо, працювати над цим у міністерстві?

Я для себе до кінця не розумію, що таке робота у міністерстві, тому що я там не працював. На жаль, один міністр не може глобально щось поміняти. Він може побудувати систему, а вона у свою чергу – поміняє щось. Для цього мені потрібна шалена грамотність і досвід, який я зараз здобуваю. Моє першочергове завдання – навчитися і мати практику побудови таких систем. От тоді можна йти в міністерство й реалізовувати те, що вважаю за потрібне.

Але тут ще раз треба зрозуміти, чи все, що є в моїй свідомості – правильне? Як казала одна неординарна, але дуже цікава людина: «Співай, раз тебе є кому слухати», у моєму випадку – говори, якщо тебе є кому слухати та пиши, якщо є кому читати. Тому я говорю про певні речі на фейсбуці чи в інтерв'ю. Якщо я стверджусь і зрозумію, що це мені цікаво, що я зможу щось зробити, не просто, щоб моє прізвище ввійшло в історію, то я буду в тому напрямку рухатися.

З нашої розмови вкотре переконують, що бути постійно зайнятим – це Ваш стиль життя. А як щодо відпочинку?

Якщо людина правильного балансує свій час і займається тією роботою, яку любить, то чи варто відпочивати від любові? Напевно, ні. Мені немає від чого відпочивати. Я задоволений тим, що роблю, я люблю свою сім’ю, і це все в гармонії приносить мені наснагу і бажання зранку вставати, ввечері повертатися додому, а вихідні проводити з найріднішими.

Олег Андрухів разом з сім’єю

І в найріднішому Івано-Франківську, адже Ви тут народилися. Яке воно для Вас – рідне місто?

Є те, що дуже подобається, а є, що ні. Франківськ крикливий, часткового консервативний і вальяжний. Я вважаю, що молодь має бути крутою, прогресивною і прагнути до висот, щоб тут були найкращі. У нас є все для того, бо місто спроектовано ідеально. Івано-Франківськ може стати Кремнієвою долиною, Оксфордом чи Гарвардом. Наша молодь заслуговує навчатися у найкращих освітніх середовищах світу, які можна зробити тут, в Івано-Франківську.

Місто легко може бути таким середовищем, де формується найкращі тренди, які знають у цілому світі. Але це все залежить від людей, щоб вони цього справді хотіли. До того ж, Івано-Франківськ рівний, компактний і дуже рідний. Найкраще місце для здійснення всіх мрій!

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!