Олександр СИЧ: Я бажав би, щоб наступна облрада, відштовхуючись від наших напрацювань, зберегла саму атмосферу

Олександр Сич – один із найдосвідченіших політиків Прикарпаття. «Стріляний» управлінець, він провів на керівних посадах різних рівнів сукупно майже 30 років життя.

В чинному скликанні Івано-Франківської обласної ради Олександр Сич вдруге  став її головою. Сьогодні п’ять років, відведених депутатам Прикарпаття на роботу, спливають. Україна в очікуванні нових місцевих виборів. Що чинна облрада передає у спадок своїм наступникам? Про це, а також про недосконалості новацій у системі виборів та політику в питанні «ковід-19» Олександр Сич розповів в інтерв’ю «Західному кур’єру».

– Олександре Максимовичу, каденція обласної ради сьомого скликання добігає кінця. Можете коротко підсумувати її роботу?
— Підбити такий підсумок, коротко виклавши її здобутки, дуже складно. Щоби лаконічно систематизувати все те, що я хотів би сказати, відповідь на запитання я б увібрав у декілька характеристик чинної обласної ради. Це, на мою думку, наступність, розвиток, новаторство, конструктив та справедливість. Поясню, що я маю на увазі під кожною з них.
Наступність означає, що обласна рада продовжила всі хороші напрацювання з попереднього скликання, в якому також мені довелося працювати. Найбільш важливим з них є Програма розвитку місцевого самоврядування. В 2011 році ми запропонували цю програму для системного захисту всього місцевого самоврядування в області. Тоді про його реформу ще ніхто й не натякав. А ми надали сільським, районним радам допомогу у навчанні кадрів, підтримали їхні засоби масової інформації, організували для них обласний конкурс програм та проєктів розвитку. Це дало можливість сільським радам, які не мають жодних доходів, на конкурсних основах здобути кошти з обласного бюджету. За дві каденції ми провели десять таких конкурсів. В них було визначено понад 800 переможців, які отримали з бюджету більше 130 млн грн. Окремі села, які іноді не мали коштів у бюджетах навіть на заробітну плату для голови сільради, завдяки цим конкурсам кожного року мали можливість отримувати від області 300-500 тисяч грн на ремонт дитячого садочка, школи чи розвиток села в іншій сфері. Така ж програма була ухвалена для розвитку громадянського суспільства. Це давало можливість різним структурам теж подавати свої проєкти на конкурси. Й кожного року понад декілька сотень тисяч гривень були спрямовані на ці цілі.
Наступна програма, яку б я виділив, це Програма соціального захисту учасників українсько-російської війни і учасників Революції гідності. Вона визнана кращою в Україні. Хоч держава це питання ніяк не врегульовувала, ми на своєму рівні намагалися не тільки визнати цих людей, а й надати їм якусь допомогу, пільги, лікування, реабілітацію.
Або ж програма «Духовне життя», завдяки якій обласна рада щороку виділяла декілька мільйонів гривень на такі заходи релігійного характеру, як організація духовних фестивалів, прощ, на ремонт, реставрацію і будівництво храмів тощо.
Це найважливіші програми, ухвалені ще попереднім складом обласної ради. Протягом усієї каденції ми удосконалювали кожну з них – десь виявляли прогалини, а десь додавали нові напрямки.
Щодо розвитку, то ми як розвивали попередні напрацювання, так ініціювали цілу низку нових програм, які відображають автентику нашого краю, історичну пам’ять, культурний та природний колорит. Зокрема, відзначення 75-ї річниці УПА, відзначення 90-ї річниці ОУН, 100-річчя ЗУНР та 100-річчя злуки ЗУНР та Злуки ЗУНР із УНР. До речі, на рівні Києва ці річниці пройшли майже непомітно. А ми організували урочисту сесію, завершуємо реалізацію феноменального проєкту – Енциклопедії ЗУНР в 3-х томах. Також на Прикарпатті першою в державі була ухвалена Програма розвитку Пластового руху в Україні.
Ми робили речі, які до нас ніхто не робив. Тому я окремо виділив таку характеристику як новаторство. Це, зокрема, практика виїзних тематичних сесій. Під час їх проведення депутати протягом дня відвідують відповідні об’єкти та аналізують конкретну сферу життя. Такі виїзні сесії ми провели по всіх ключових сферах: освіті, культурі, медицині, сільському господарстві, екології. Деякі обласні ради навіть починають переймати в нас цей досвід.
Також ми першими в Україні на своєму рівні визнали бійців-добровольців російсько-української війни учасниками бойових дій. І не просто визнали, а надали їм відповідні пільги.
Під конструктивом у роботі обласної ради я маю на увазі, в першу чергу, конструктив у роботі депутатського корпусу. Адже в ній представлені шість політичних сил, які поза стінами ради далеко не завжди мирно співіснують. Однак протягом всіх п’яти років вони консолідовано працювали на вирішення тих проблем, які існували на Прикарпатті. Досягнути такої злагодженої праці – це неабищо. Сформований депутатським корпусом підхід, при якому чиста політика і предметне вирішення актуальних проблем краю розмежовуються між собою, вважаю одним з найбільших досягнень чинного скликання обласної ради. Звісно, не обходилося і без популізму, але він займав порівняно невелику частку в її роботі.
Інший вимір конструктиву – це злагоджена робота із структурами, які впливають на облраду. В першу чергу, ОДА. В нас протягом двох каденцій голова облради обирається всупереч бажанням владної в Україні партії. Політичні розклади в обласній раді не співпадають з тими, які є на всеукраїнському рівні. Законодавство побудоване так, що ОДА та облрада можуть легко блокувати роботу одне одного. І в більшості областей України частенько є так, що ОДА і рада заходять в такий клінч, що протягом тривалого часу навіть не можуть використовувати на користь мешканців своїх областей наявні бюджетні ресурси.
На нашому рівні я намагався цього не допустити, і такі намагання не були марними. Кожному керівнику ОДА, з яким протягом двох каденцій мені доводилося працювати, я намагався донести думку, що лише у співпраці з обласною радою вони зможуть показати той результат у роботі, якого від них вимагає столичне керівництво. Це було складно, але ми цього досягли.
Коли я кажу про справедливість як характеристику чинної облради, я маю на увазі, по-перше, однаковий доступ до впливу на використання бюджетних ресурсів всіх депутатів, незалежно від фракцій. І це яскраво дисонує з тою практикою у Верховній Раді, коли такий доступ, а відповідно й можливість вирішувати проблеми на своїх округах мали лише провладні депутати. Натомість ті округи, де були обрані опозиційні депутати, від такого підходу страждали.
В обласній раді під моїм головуванням такого не було. Кожен депутат при ухваленні бюджетних рішень мав можливість подати пропозиції щодо вирішення проблем на своєму окрузі. І сьогодні кожен з них з чистою совістю може сказати своїм виборцям: я недаремно п’ять років провів у облраді, ось перелік того, чого мені вдалося домогтися.
Інший вимір – бути справедливим не лише політично, а й у повсякденному житті. Незалежно від позиції депутата в раді, якщо в нього є життєві проблеми, йому треба йти назустріч. Ця корпоративна депутатська солідарність у нас теж була присутня.
Я бажав би, щоб наступна обласна рада, відштовхуючись від наших напрацювань, зберегла саме таку атмосферу наступності, поступу, конструктиву і справедливості.

– Які рішення були найбільш спірними?
– Без дискусій не проходила жодна сесія. Зрештою, це є природна риса кожного виборного органу. Але якщо говорити про найбільш важливі питання, я б виділив декілька. І в більшості порядок їх вирішення та можливі негативні наслідки не залежали від нас.
Перше – це скасування Програми руслоочисних і руслорегулювальних робіт. Така програма існувала раніше і була скасована нами за поданням обласної прокуратури. Вона, зокрема, передбачала регулярну очистку річок від острівців, які час від часу намиваються в їх руслах і в результаті чого течія змінює напрям та руйнує береги. А особливо катастрофічної шкоди це завдає під час повеней. В процесі такої очистки русел вивільняється ще й цінний матеріал для дорожніх потреб – гравій. В цій програмі був закладений неприйнятний для бюджетних відносин принцип бартеру. Той, хто чистив річку, не брав за це плату, але забирав вивільнений гравій. Це, очевидно, створювало можливості для зловживань, а тому прокуратура і виступила з таким поданням. Але після скасування старої програми нова так і не була ухвалена. Ми не змогли добитися її розробки ані від ОДА, ні від Дністровського басейнового управління. Її відсутність породжує великі проблеми. Адже, не очистивши русла, ми потім на укріплення зруйнованих берегів змушені виділяти десятки мільйонів з обласного екологічного фонду.
Ще одне сумнівне, на мою думку, рішення, яке залежало не від волі депутатів облради, – це реформування комунальних ЗМІ. Я перебував на посаді віцепрем’єр-міністра України, коли Верховна Рада ухвалювала цей закон. Й тоді попереджав журналістську спільноту та експертне середовище, що вони у такий спосіб будуть зруйновані. На відміну від державних ЗМІ, в комунальних одноособовий вплив на їх політику майже неможливий, бо в кожній раді представлені цілий ряд політичних сил і, як правило, жодна із них не має монопольного впливу. Натомість це дозволяло органам місцевого самоврядування через місцеві ЗМІ демонструвати свою діяльність і позицію, а самі ЗМІ мали гарантовану фінансову підтримку з бюджету. І я наголошував, якщо місцеві ЗМІ втратять таку підтримку, більшість з них загине. Цей процес, на жаль, зараз якраз і триває.

– Майже кожна сесія починалася із низки звернень до різних інстанцій – Президента, парламенту і т.д. Чи був якийсь зворотний зв’язок хоча б на одне зі звернень від адресатів зі столиці? Якщо ні, поясність сенс їхнього ухвалення.
– Зворотний зв’язок, як правило, є завжди. Інше питання, що 90% – це формальні відписки.
Для чого тоді ми ці звернення ухвалюємо? У такий спосіб ми демонструємо позицію півторамільйонного Прикарпаття з питань, що мають значний суспільний резонанс. Депутати – це зв’язкова ланка між виборцями і владою. Якщо центральні органи влади вважають за недоцільне прислухатися до найвищого виборного органу краю – то це їхня проблема.
Іноді відповіді на ці звернення мали казусний характер. Іноді на них відповідали взагалі неуповноважені на це особи, що є демонстрацією зневаги не тільки до 84 депутатів обласної ради, а й до виборців, які їх обрали.
Були навіть приклади загрозливого характеру. Так, в цьому скликанні ми декілька разів ухвалювали звернення щодо блокади ОРДЛО і недопустимості торгівлі з окупованими територіями. Їх ухвалювала вся рада, але добряче за це від Президента перепало саме мені. Це його настільки зачепило, що, приїжджаючи в область, він дав доручення не допускати мене як голову облради до протокольних зустрічей. Президент відкривав стадіон «Хет-трик», збудований за кошти облради, а голову обласної ради туди не допустили. В приміщенні, яке належить обласній раді, Президент проводив регіональну нараду за участю сусідніх голів ОДА та облрад. Але голову Івано-Франківської облради туди також не допустили. Така от була реакція на звернення облради.
А ще жалкую, що нам так і не вдалося ухвалити рішення про будівництво спортивного комплексу на місці теперішнього стадіону на вулиці Шухевичів в місті Івано-Франківську. А це вже через захланність декількох осіб, які захопили частину земельної ділянки й, потерпаючи за свої інте­реси, прислали на сесію найманців, які зірвали розгляд питання. Вони зараз мають гарні тераси над стадіоном, але спортсмени і діти містян не мають сучасного комплексу.

– На кінець жовтня в Україні заплановані місцеві вибори. За новими правилами, депутатів у громади з кількістю виборців менше 10 тисяч прикарпатці оберуть за мажоритарними округами. Там, де виборців більше, – за партійними списками. Необхідність висунення кандидатів у депутати у великих громадах виключно партійними організаціями – це плюс чи мінус?
– Я завжди стояв на тому, що до рад, які відображають спільні інтереси громад, а це районні і обласні ради, вибори мають відбуватися суто на партійній основі. Депутати цих рад не мають бути прив’язані до округу, адже їх завданням є дбати про спільні інтереси всіх громад, тобто про розвиток обласних закладів, підприємств та установ – за школи-інтернати, лікарні, філармонії, музеї, бібліотеки, які мають обслуговувати всіх мешканців області. Коли депутат обраний від мажоритарного округу, пояснити йому цей принцип місцевого самоврядування неможливо. Він в першу чергу дбає за об’єкти на своєму окрузі, бо якщо так не робитиме, виборці скажуть своє «фе» і більше його не оберуть.
А якщо депутат обраний не в окрузі, а за пропорційною системою, він мінімально прив’язаний до округу і тоді повноцінно виконує своє завдання. Інше питання, що у нас бюджети ОТГ і районів бідненькі, а тому й доводиться на шкоду обласним закладам частину коштів спрямовувати на вирішення їхніх проблем. Але для цього треба вносити зміни до бюджетного законодавства, приводити все до правильного знаменника.
Навпаки, до базових рад, а це вчорашні сільради, а сьогоднішні ради ОТГ, вибори, на мою думку, повинні відбуватися на мажоритарній основі. Саме на цьому рівні мають вирішуватися ті питання, за які сьогодні дбають депутати районних та обласної рад. Й саме тут, щоб знати суть таких конкретних проблем, депутат ОТГ має обиратися від конкретного мажоритарного округу. Й тут вплив партій мав би бути мінімальним.
На жаль, автори теперішнього Виборчого кодексу прописали інакше, і я це вважаю мінусом. Нормальним компромісом було б рішення про висунення депутатів на партійній основі у ради з кількістю виборців понад 75 тисяч (у чинному законі це передбачено для рад з кількістю виборців понад 10 тисяч. – Ред.). Тоді вибори на партійній основі у нас відбулися б тільки в Івано-Франківську.

– Вибори суттєво відрізнятимуться від попередніх не лише самим виборчим процесом. Органи, які будуть сформовані у результаті виборів, отримають нові повноваження. Обласні та районні ради вже не передаватимуть свої повноваження обласним та районним державним адміністраціям, а створюватимуть власні виконкоми. Що це змінить для органів місцевого самоврядування?
– А чому ви впевнені, що це буде зроблено? Це тільки обіцянки, які звучать вже добрий десяток років. Кожна політична сила, яка йде до парламенту, озвучує цю проблему. Але ніхто, прийшовши до влади, не хоче рубати того сучка, на якому сидить. Адже місцеві адміністрації дають можливість вертикально кон­тролювати всю владу згори донизу. А от виконавчі органи, які створять місцеві ради, центральна влада контролювати вже не зможе.
Щоб реалізувати цю обіцянку зараз, треба було ще до виборів внести зміни в Конституцію. Однак теперішня парламентська монобільшість або не змогла, або не схотіла цього зробити. А тому обласні і районні ради будуть обиратися зі старими повноваженнями.
Це ж дві різні речі: обирати депутатський корпус без жодних управлінських повноважень і такий, який має право сформувати обласний виконком і через нього самостійно втілювати політику розвитку краю. Можливо, щось в цьому плані реформуватимуть посеред каденції, але це неправильно.

– Як ви ставитесь до введення нової посади префекта – президентського представника і скасування посад голів ОДА?
– Як і до ліквідації облдержадміністрацій – позитивно. Але з якими повноваженнями? Посада префекта потрібна для контролю на місцях за впровадженням загальнодержавної політики в тих галузях, які є винятковою компетенцією держави: питання безпеки, оборони, надзвичайних ситуацій тощо.
Префект має на місцевому рівні кон­тролювати дотримання такої державної політики, але при цьому мінімально втручатися у справи місцевого самоврядування. А в нас, коли напрацьовували відповідний проєкт, то ідея була наділити представників Президента ще більшими повноваженнями, аніж сьогодні мають адміністрації, щоби він міг одноособово блокувати будь-яке рішення органів місцевого самоврядування. Тому питання повноважень тут ключове.

– Як вважаєте, чи можуть місцеві вибори не відбутися, скажімо, через коронавірус?
– Конституція чітко визначає, що вибори до місцевих рад мають відбутися в останню неділю жовтня п’ятого року їхніх повноважень. Там немає пунктів щодо відміни виборів у разі епідемії, карантину і т.д. Єдина теоретично можлива ситуація – це введення надзвичайного стану. Але якщо Президент із Верховною Радою це зроблять, то такий крок виглядатиме вкрай штучно. Бо якщо за шість років війни чи від початку епідемії коронавірусу НС не було введено, то який сенс робити це зараз? Хіба виключно для того, щоб зірвати вибори, до яких провладна партія підходить не в найкращому стані. Це для всіх очевидно. Тому я не допускаю такого повороту подій.

– На вашу думку, чи присутня в питанні «ковід» політика?
– Присутня, і не тільки в Україні. Будь-які надзвичайні ситуації, які відбуваються у світі, не обходяться без політики. «Ковід» – не виняток. Карантин – це своєрідне обмеження прав і свобод громадян. І в усьому світі будь-яка влада використовує це собі на користь, бо їй так легше здійснювати управління суспільством. Окреме питання – зловживання протиепідемічними ресурсами.
На рівні України яскравий приклад – Фонд з боротьби з «ковід-19». Яке відношення до епідемії мають дороги? А 35 з 66 мільярдів, використаних з цього Фонду, пішли саме на ремонт доріг. Хтось на цьому, очевидно, нажився, і це теж політика.
Не можу судити, чи мало б місто Івано-Франківськ перебувати в «червоній» зоні. Оцінку цьому мали б дати незалежні експерти. Але політика, думаю, тут теж присутня. Правда між тим, яку загрозу несе «ковід» і наскільки цим маніпулює у своїх інтересах центральна влада, десь посередині.

– Карантин, який вводить центральна влада і проти якого протестують люди на місцях, може стати початком нового майдану, на вашу думку? За яких умов це можливо?
– За тих умов, про які я вже сказав. Якщо влада намагатиметься прикрити пандемією своє бажання зберегти себе при владі, посилити важелі свого впливу, відтермінувати місцеві вибори, приборкати непокірних, змоделювати кращі для себе можливості впливу тощо. Це ж зрозуміло, що віднесення якогось регіону до вищого рівня епідемічної небезпеки автоматично означає гальмування на його території бізнесу і господарської діяльності, зменшення наповнюваності місцевих бюджетів і, відповідно, зниження рівня розвитку цього регіону. А це вже чиста політика. Й ще влада може надавати можливості для ведення одного бізнесу, а інший бізнес під цим приводом утискати і руйнувати.

– 2020 рік став роком серйозних випробувань: пандемія коронавірусу, економічна криза, політична нестабільність, повінь. Як ви оцінюєте роботу Івано-Франківської ОДА в нових умовах?
– З мого боку некоректно давати якісь оцінки ОДА. Я скажу інакше: рівень поширення епідемії в області – це оцінка діяльності системи управління охороною здоров’я регіону.

– В період вашого головування в облраді на Прикарпатті працювали три голови ОДА. Кого вважаєте найбільш ефективним?
– Я працював із чотирма. Також із Михайлом Васильовичем Вишиванюком. І звичайно, саме він був найдієвішим з усіх.
У цій каденції важко говорити про ефективність Дениса Шмигаля чи Віталія Федоріва – один працював, а другий працює поки що короткий час. Я б ваше питання переформулював інакше: хто з них найбільш професійно компетентний, кращий управлінець? Безсумнівно, я віддаю перевагу Шмигалю. Не тому, що він зараз Прем’єр-міністр України. А тому, що це справді професійний менеджер.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!