Останній підпільник ОУН у Микитинцях

На кінець 50-х – початок 60-х років залишалися поодинокі боївки та підпільники, продовжуючи боротьбу у лавах збройного підпілля ОУН. Остання боївка вступила в бій з радянськими військами у Підгаєцькому районі Тернопільської області 14 квітня 1960 року. Чимало колишніх повстанців, яким не вдалося відійти на Захід, але й легалізовуватися вони не бажали, роками підпільно переховувалися від радянської влади.

Одним із таких нелегалів був Петро Маланюк на псевдо «Лис». Народився 24.09.1927 р. в с. Микитинці, член ОУН, навчався в Станіславській торговій школі, учні якої одними з перших станіславівців пішли в лави УПА.

Навесні 1944 року Петро Маланюк відгукнувся на пропозицію одного з своїх однокласників і приєднався до українських партизанів. Пройшов вишкіл у Чорному Лісі та був зарахований стрільцем у чоту «Чумака» сотні «Шрама» Групи «Чорний Ліс» ВО4 «Говерля» УПА-Захід. У складі сотні «Шрама» він кілька разів брав участь у засадах на німецьких і мадярських загарбників. З наближенням фронту сотня «Шрама» разом з іншими сотнями пішла в Карпати й опинилася в тилу військ Радянської армії. Восени 1944 року упівці з Карпат знову прийшли в Чорний ліс. З осені 1944 р. і до січня 1945 р. П. Маланюк воював у сотні «Шума» куреня «Благого». З літа 1945 р. – ройовий сотні «Звірі» куреня «Смертоносці». З другої половини 1946-го до літа 1947-го виконував обов’язки бунчужного куреня. Наприкінці літа 1947 року призначений керівником пропаганди Тисменицького районного проводу ОУН, де виконував завдання з розповсюдження одержаних від провідників ОУН націоналістичних брошур, антирадянських листівок, передачі їх побратимам, зокрема «Дону», а ті розповсюджували їх серед місцевого населення. Часто Петро власноруч розповсюджував листівки серед людей.В 1948 році відбулася реорганізація, внаслідок якої відділи УПА були розформовані, а всі хто залишався зі зброєю в руках переходили до збройного підпілля. Для багатьох постало питання: «Як продовжувати боротьбу?» Зиму 1948-1949 р. «Лис» перебував в бункері разом з «Сміливим». Навесні вийшов з бункера, кілька днів перебував в лісі, а згодом попрямував додому в Микитинці.

З цього часу і до жовтня 1959 р. Петро Маланюк переховувався від радянської влади, понад 10 років провівши на горищі батьківської хати. Короткий період перебував в давньої знайомої Варвари Вовчук в селі Угорники, оскільки за хатою Михайла Маланюка почали спостерігати. Та коли увечері в жовтні 1950 р. хата Варвари Вовчук була оточена опергрупою військ МДБ, Маланюку вдалося втекти через вікно. В поспіху забув забрати фото на яких був з побратимами. Через 9 років ці фото будуть використані проти Маланюка під час допитів. Йому пощастило втекти від переслідувачів, і відтоді він не полишав хати батьків.

Всі ці роки про повстанську і підпільну діяльність Маланюка знало вузьке коло людей. Навіть найближчі сусіди довший час не здогадувалися, що в сусідній хаті вже роками переховується підпільник.

Чим займався всі ці роки «Лис»? Можна тільки здогадуватися, адже ні після шестирічного тюремного терміну, ні в роки незалежної України свідчень про свою повстанську діяльність і нелегальне переховування не залишив. Коли опергрупа УКДБ виявила на горищі «нелегала», за димарем під балкою було знайдено бельгійський пістолет системи «браунінг», саморобний радіоприймач з навушниками. Також було знайдено багато літератури, здебільшого технічної. Тому, очевидно, що всі ці роки Петро займався самоосвітою і вдосконаленням навичок, що буде яскраво продемонстровано після ув’язнення. Сусіди, родичі і односельчани згадують його як людину багатогранну, інтелігентну, скромну і доволі замкнену. Був добрим різьбярем, радіотехніком-самоучкою та електриком. Коли в Микитинцях відновлювали церкву, відремонтував освітлення. Вже в роки незалежної України різьбив фігурки до Вертепу з дерева. У 1970-х роках верхів’я високого ясену на подвір’ї П. Маланюка увінчувала власноруч зроблена антена, яка ловила радіохвилі «Голосу Америки» та «Ватикану». Щоб послухати правдиві новини з вільного світу у хаті Маланюка збиралося вузьке коло людей.

Арештували Петра Маланюка 27 жовтня 1959 р. На допитах особлива увага приділялася обставинам вступу в «банду», діяльності в ній та відомостях про побратимів. Для упізнання пред’явили групове фото за 1947 рік. Більшість побратимів П. Маланюка по боротьбі в лавах УПА та підпілля ОУН на той час вже було засуджено або ж загинули. Тому його свідчення не мали великої актуальності для слідства. Після шестирічного ув’язнення в виправно-трудовій колонії Петро Маланюк повернувся в Микитинці, де і проживав до останніх днів (помер 28.04.2002 р.).

В часі відновлення незалежності України став одним з найактивніших учасників процесу національного відродження в Микитинцях: вперше підняв синьо-жовтий прапор в селі, сприяв відновленню церкви, був ініціатором відновлення капличок та жертводавцем (для однієї віддав частину свого ґрунту).

Колишній підпільник мріяв про встановлення пам’ятника провідникові ОУН С. Бандері в Микитинцях (його було встановлено в 2007 р.). Вшановуючи пам’ять патріота одну з вулиць у Микитинцях (колишня Декабристів) було перейменовано в квітні 2022 р. на вул. Петра Маланюка.

Автор: Марія ДОЛІШНЯ, науковий співробітник Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби ім. С. Бандери

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!