Останній Президент УНР: Шлях Миколи Плав’юка до незалежної України

Для пересічних українців постать Миколи Плав’юка маловідома. В історію незалежної України він ввійшов як останній (5-ий) президент УНР в екзилі, який припинив діяльність УНР в еміграції та передав повноваження президентові незалежної України Леоніду Кравчуку.

22 серпня 1992 р. в Маріїнському палаці в Києві урочисто було передано рельєфну печатку УНР як символ влади, клейнод гетьмана Івана Мазепи – знак влади президентів УНР в екзилі, синьо-жовтий прапор, який використовувався урядом УНР в еміграції, Грамоту про припинення діяльності УНР та Заяву про правонаступництво України від УНР.

Клейнод гетьмана Івана Мазепи

Що ж стоїть за постаттю людини , яка мала честь здійснити віковічну мрію багатьох українців та засвідчити те, що Україна є правонаступницею Української Народної Республіки!?

Микола Плав’юк – останній президент УНР в екзилі, п’ятий голова ОУН(м) , співорганізатор та віце-президент Світового Конгресу Вільних Українців (СКВУ), народився 5 червня 1925 р. в с. Русів Снятинського повіту Станиславівського воєводства в селянській родині. До ОУН долучився під час навчання в Снятинській державній торгівельній школі. Під кінець Другої Світової війни , за дорученням ОУН , став у ряди Другої дивізії Української національної армії, де потрапив в полон до американців та був інтернований  до Мюнхена. В Мюнхені продовжив навчання в українській гімназії для інтернованих, здобув диплом економіста та відновив діяльність в «Пласті». У 1950 р. емігрував до Канади, що стало  неабиякою проблемою для МДБ УРСР в намаганнях відстежувати його націоналістичну діяльність, яка була під пильним оком радянських спецслужб. Велося ретельне стеження за листуванням з Канади до Снятина, де проживав батько і брат Миколи Плав’юка. Брат Ярослав був першим секретарем райкому комсомолу. Щоб не нашкодити рідним, М. Плав’юк не писав листів з Канади. Проте чекісти не залишали в спокої батька, а брата Ярослава включили до складу групи енергетиків для поїздки в Канаду з метою організації зустрічі з братом та його подальшого вербування. Проте в КДБ УРСР результатами цієї операції залишилися незадоволеними. 

Микола Плав’юк став одним з організаторів першого  Світового Конґресу Вільних Українців у Нью-Йорку в 1967 р., що консолідував і об’єднав понад 20 млн. українців з 60 країн світу. Конгрес продовжує діяльність і в наші дні, та в умовах російсько-української війни працює на захист та всебічну допомогу Україні.

У 1964 році став членом Проводу ОУН(м), а в 1979 році  - Головою Проводу Українських Націоналістів на еміграції, а з 1993 року – і в зареєстрованій в Україні громадській організації ОУН(м).

Микола Плав’юк – останній (5-ий) президент УНР в еміграції.

Разом з дружиною Ярославою Микола Плав’юк переїхав жити в Київ після 48 років еміграції, отримав українське громадянство, та активно включився в українське громадське життя, попри те, що відчував деяке розчарування українськими реаліями. Ярослава брала участь в організації  українського жіночого товариства ім. Олени Теліги, знайомлячи школи , університети в різних регіонах України з постаттю відомої українки та діяльністю української діаспори, а згодом долучилася до створення єдиного в Україні музею Олени Теліги. 

 Помер 10 березня 2012 року в місті Гамільтон (Канада). Похований на Цвинтарі святого Володимира в Оквіллі. Микола Плав’юк мріяв, що українська влада прийме нормативно-правовий акт, який узаконить правонаступництво України від УНР. Нажаль, такий законопроект зареєстрований в Верховній Раді, але поки не ухвалений. 

Авторка статті: провідна наукова співробітниця Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби ім. С.Бандери - Марія Долішня.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!