Перший для “трьохсотих”. Історія прикарпатця, який рятує на Бахмутському напрямку

Стабілізаційний пункт у Бахмуті. На стінах – дитячі малюнки і зворушливі прохання берегти себе та повертатися з перемогою. Один малюнок – із кавуном. “Дуже символічно, – розповідає невисока субтильна медикиня, – його нам привезли в день звільнення Херсона”. І далі біжить у справах.

Коло стін – медичні ноші. Нош тут багато. Притулилися до кожної стіни, паркану, скрізь, де можна притулитися. Із бурими плямами крові. Світла в Бахмуті немає, тож коридори куцого листопадового дня темні. Але водночас світло в Бахмуті є. Це світло сердець українських воїнів та медиків, які їх рятують, пише Новинарня.

Олександр Соколюк – командир евакуаційної групи 93-ї окремої механізованої бригади “Холодний Яр” – один із тих, хто мчить на передову, коли надходить повідомлення про “трьохсотих”.

У день, коли ми з ним познайомилися, таких повідомлень було, за мірками лікаря, небагато. Найгарячішим для капітана “Сокола” видався серпень. Виїзд за виїздом, нема коли навіть перекурити. І поранені скрізь – і в палатах, і в коридорах.

Ми розмовляємо в кімнаті, яку військові перетворили на імпровізований спортзал. Олександрові 43, він худорлявий і м’язистий. Війна війною, а форму підтримувати потрібно.

Олександр Соколюк під час інтерв’ю

Про те, як змінився порятунок поранених за сім років війни, як їхня група “розміновувала” собою “пелюстки”, про найважчі випадки поранень, вивезення загиблих і допомогу росіянину-мародеру з краденими годинниками й телефонами Сокіл розповів “Новинарні“.

Двічі “старлей” вдруге у війську

У 2015-му Олександра Соколюка – травматолога з Івано-Франківська – вперше мобілізували до ЗСУ, і він рік відслужив у 93-й бригаді, яка тоді тримала оборону біля Донецького летовища.

24 лютого 2022-го, коли Росія розв’язала проти України вже повномасштабну війну, Сокіл вирішив, що в білому халатику й в білих капцях ще колись попрацює в цивільному житті, а нині ж має повернутися в рідну бригаду: “Допомагати хлопцям на передку не залишати цю грішну землю, зберегти їм максимально життя”.

“Я прийшов в армію вперше старшим лейтенантом, – розповідає зі сміхом Сокіл. – І мені в кінці грудня… знову присвоїли “старлея”, а потім уже дали звання капітана”.

Тоді Соколюк був медиком, зараз теж прийшов як командир евакуаційної медичної групи, в якій лікар, фельдшер та водій. Від того, як ці троє спрацюються, наскільки порозуміються, залежить життя поранених, яких виїжджають рятувати.

Фельдшерський рюкзак

В імпровізованій спортзалі стоїть величезний, напханий ліками ти різними медичними “ґаджетами” наплічник фельдшера Євгена.

Водій Валентин чекає у дворі. У цивільному житті він керував слюсарями на заводі феросплавів у Нікополі. І поки чоловік рятує поранених на Донеччині, його рідне місто – так само “гаряча точка” через постійні артилерійські обстріли від росіян. “Найкращий!” – каже про водія Сокіл.

Водій Валентин

Для передової не суттєво, який лікар командує евакогрупою – травматолог, хірург чи гінеколог. Будь-який лікар надасть необхідну першу допомогу. Вкрай важливо, щоб у найближчих до лінії фронту шпиталях вистачало нейрохірургів. Тоді у військових із важкими черепно-мозковими травмами значно більше шансів отримати допомогу вчасно та сподіватися на краще відновлення в майбутньому, пояснює Соколюк.

– Вузьких фахівців, на відміну від травматологів чи хірургів, мало, і вони повинні працювати в комфортних умовах та з доступом до всіх потрібних інструментів, – вважає Олександр.

Олександр Соколюк зі своєю групою

Перед тим, як зайти на Бахмутський напрямок, “холодноярці” п’ять місяців воювали на Ізюмському, в Харківській області. Як каже Сокіл, там інтенсивність бомбардувань була меншою.

Він розповідає про випадок, який стався з іншою евакогрупою, що працювала з ними на Харківщині. Їхали в село Дмитрівка, яке згодом вщент знищили окупанти. Група медеваку потрапила на російську ДРГ. Наші дивом вижили. По них стріляли з РПГ, з кулемета. Водієві та лікарю кулеметні кулі поранили ноги. Слава Богу, що основний удар на себе взяла машина.

– Я їм дав тиждень відпочинку, щоб вони відійшли від цього стресу. А потім, на наступних виїздах, побачив, що вони вже не зовсім готові до такої роботи. Не кожен зможе цей стрес пережити. Водій боявся кожного вибуху. Натомість зараз цей лікар працює в стабпункті, він знайшов себе, керує тут евакуацією, – пояснює Соколюк.

Більше читайте за посиланням.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!