По «своє» — під дулом кулемета?

Чимало емоційних відзивів зібрала несподівано публікація «Прикарпатське проти завізного. Влада наполягає, щоби на ринках побільшало добротної й дешевої продукції місцевих виробників» у «Галичині» за 8 серпня. Нагадаємо, що та кореспонденція являла собою розширену інформацію про спільне засідання колегії ОДА й активу регіонального відділення Всеукраїнської асоціації сільських та селищних рад, на якому розглядали одне питання — про підтримку місцевих виробників харчової сільськогосподарської проду

Зокрема йшлося про шляхи насичення споживчого ринку краю городиною, садовиною, свіжою м’ясо-молочною продукцією, вирощеною-виробленою на території області, — на противагу такій же продукції, але завезеній з інших регіонів України, яка наразі домінує в мережі торгівлі продовольчими товарами на івано-Франківщині.

Присутні, в тому числі й представники виробників та продавців, радилися-визначали, що може зробити влада, аби допомогти прикарпатським дрібним фермерам та селянам-одноосібникам в їхній добросовісній конкурентній боротьбі за місце під сонцем на рідній землі. Отож автор публікації просто розповів про той захід та про рішення, яке прийняли за його результатами для досягнення задекларованої на колегії мети. Проте деякі читачі чомусь сприйняли лейтмотив публікації дещо по-іншому.

Вже в день виходу газети знайомі автора публікації перестрівали його на вулиці й висловлювали свої враження від прочитаного. Зізнаюся, що попервах довелося витримати шквал здебільшого негативних відгуків.

«Дарма ви то написали, — завважив мені один вельми шанований мною підприємець, мовби узагальнивши ті відгуки, — я принципово не купую нічого з їстівних продуктів, вироблених на івано-Франківщині. і такої ж позиції дотримуватимусь і надалі, бо віддаю перевагу доброякісним харчам, а не всякій всячині...».

А заглянувши на веб-сторінки інших ЗМІ, щоби довідатись, який відгомін спричинили їхні повідомлення про ту, по суті, рядову подію, з’ясував, що й там зібралося вдосталь протестних коментарів навколо порушеної на колегії теми.

Скажімо, відвідувачі сайтів доволі скептично оцінили потуги влади, з одного боку, потіснити на продовольчих ринках збувачів продукції з чужих регіонів на користь «своїх» товаровиробників, а з другого — загітувати жителів Прикарпаття «дружно» налягти на «своє» сало й ігнорувати імпортне.

Хіба змусять, як написала, скажімо, читачка під ніком «Діна», «під дулом кулемета жителів міста купувати хліб з хлібокомбінату чи керівництво супермаркетів торгувати ним у навантаження, як колись книжками про партію».

«А хто перешкоджає засипати своєю продукцією ринки інших регіонів? — резонно запитав, приміром, інший автор під ніком «Володимир» і тут же рекомендував. — Навчіться пекти свій хліб так, щоб його купували не п’ять відсотків населення, а 50. Бо коли я, франківчанин, приходжу в магазин, то куплю радше хліб того чоботаря або шевця (у згадуваному матеріалі йшлося про те, що івано-Франківщину закидає буханцями навіть буковинське підприємство «Чоботар». — В. М.). і плювати мені на те, що він привезений із Сімферополя. Хоч із Зімбабве. Він — кращий...».

Цікаві настрої панують серед загалу. Гадають, що коли хліб пухкіший і тривалий час не черствіє, то він і кращий. і ніхто не знає чи й не задумується над тим, скільки й чого — яких наповнювачів, розпушувачів і т. п. — додають у тісто в приватних пекарнях, аби виконувати негласні вимоги торгівлі, що хлібобулочні вироби мають якомога довше виглядати свіжими — ніби щойно з печі.

Тим часом Івано-Франківський хлібокомбінат ще дотримується марки здорової й натуральної їжі. Але менше з тим.А загалом шкода потуг влади на наповнення споживчого ринку області добротною й дешевою продукцією, вирощеною до того ж на рідній землі й під своїм небом, що, безумовно, підвищує її поживну цінність для місцевих жителів. Народ хоче паляниць із Африки. Тож нічого дивуватися, якщо вони незабаром і з’являться в супермаркетах. У цій ситуації нашим хліборобам зостається хіба що переорієнтовувати свої господарства на вирощування не зернових, а бананів. А відповідно пекарям тоді доведеться братися хіба що за маринування цих плодів з тим, аби відтак закидати екзотичними делікатесами африканські країни. і це буде справді згідно з логікою сучасних ринкових відносин.

А не відповідно до «уроків економіки і господарювання з підручників СРСР 1969 року» або «поучань «Бацька Лукашенки», як оцінюють лозунг «свій до свого по своє» окремі горе-коментатори журналістських повідомлень про ініціативи регіональної влади щодо захисту власного виробника. 

Та все ж у тому різноголоссі пролунали й інші відзиви. Декотрі читачі зізналиcя, що, навпаки, віддають перевагу продукції саме місцевого виробництва, зокрема, скажімо, кондитерським виробам харчосмакової фабрики на противагу цукеркам і шоколаду фірми «Рошен». Чимало прикарпатців також принципово не купує товари, виготовлені у східних і південних регіонах України, незалежно від їхньої якості, надто ж на тих підприємствах, які належать панові Ахметову чи власники яких наближені до нього.

Більше того, знайшовся й читач, який, за його словами, принципово заправляє свою іномарку не на WOG, ОККО чи автозаправках інших — не своїх — виробників чи лише продавців пального, а тільки на АЗС «Укрнафти»...  Словом, імпровізований «голос вулиці» засвідчив, що справді, як кажуть, «на любов і смак товариш не всяк». Шкода тільки, що всі коментатори висловлювали свої думки порізно.

Тим часом якби вдалося було зібрати їх за круглим столом, то  уявіть, яка дискусія вийшла б! і, мабуть, ішлося б не лише про те, чому надавати перевагу — прикарпатському чи завізному. Говорили б і про таке, про що зазвичай не згадують на нарадах, колегіях, сесіях.

Скажімо, про те, як написав небайдужий до «свого» чоловік під ніком «Виробник», що «за входження до торговельної мережі будь-якої позиції товару — великої чи малої — продавці, тобто власники маркетів та інших крамниць, деруть шалені кошти. Невигідно працювати». і це не він єдиний так стверджує.

Простіше кажучи, не давши хабара, нічого й не потикатися зі своєю продукцією до торговельних точок чи то на своїй території, чи на сусідній.

Василь МОРОЗ, "Галичина"