Погляд зсередини: Будні івано-франківських медиків «швидкої»

Кожному з нас хоч раз в житті доводилось бувати в медичних закладах чи стикатись з роботою лікарів. І в більшості випадків, всі вони викликають тільки неприємні спогади. Адже зазвичай ми звертаємось до медиків коли хворіємо, а в таких ситуаціях приємного мало. Та все ж ці люди за покликанням та професією завжди готові прийти на допомогу іншим. А особливо це стосується лікарів швидкої допомоги. Адже їм щодня доводиться рятувати людські життя, виїжджаючи за викликом.

Життєвий досвід та поверхневе розуміння професії дозволяє скласти враження про роботу медиків швидкої допомоги в цілому. Але як виглядає робота лікарів «швидкої» в житті?

Кореспондент «Бліц-Інфо» вирішив поцікавитись, як же виглядає робота медиків станції швидкої та невідкладної допомоги в Івано-Франківську зсередини. А «піддослідним кроликом» обрав підстанцію №1, що на вулиці Вовчинецька.

Як розповідає завідувач підстанції №1 Олег Снігур під час екскурсії медзакладом,  іванофранківці за добу викликають медиків від 220 до 250 разів.

«Всі вони обслуговуються трьома підстанціями та пунктом тимчасового базування бригад швидкої допомоги в мікрорайоні Пасічна. Загалом для оперативного забезпечення медичною допомогою працює 18 бригад, що обслуговують місто та приміські села», - зауважує Олег Анатолійович та показує диспетчерську, де фіксуються всі виклики франківчан.

Якраз лунає телефонний дзвінок. Диспетчер знімає слухавку. Про деталі не розпитує, а одразу вводить цифри до комп’ютера. Пан Олег пояснює, що на телефоні встановлений визначник номерів.

«А всі виклики заносяться в базу разом із інформацію про пацієнта. Це все зберігається в одній системі. Відповідно, якщо нас хоч раз викликати, то це в наступні рази показує. Також «виб’є», якщо ввести номер з якого телефонують. От зараз виклик надійшов від постійної «клієнтки», тому диспетчеру навіть не потрібно запитувати даних, а зразу можна передавати дані на виклик», -  каже медик.

Як зауважує Олег Снігур, згідно нової постанови, виклики до швидкої поділяються на «екстрені» та «неекстрені».

«До першої категорії відносяться біль в ділянці серця, болі в животі, травми, ДТП. До другої категорії – гіпертонічна хвороба, головний біль, підвищення температури. На виклики категорії «екстрені» виїжджаємо до 10 хвилин, а в сільську місцевість протягом 20. А на «неекстрені» до години. Хоча, за наявності вільної бригади посилаємо медиків одразу. До прикладу, останній виклик належить до «неекстренних». Та зараз в нас є вільна бригада, тому лікарі виїжджають як на «екстрений», -  каже Олег Анатолійович.

У гучномовці лунає «запрошення» бригади номер №8 на виклик, що кілька секунд тому зафіксувала диспетчер. Ми вирішуємо побачити медиків в «дії» та поїхати з ними. Пан Снігур зауважує, що в майбутньому «неекстрені» виклики буде обслуговуватись поліклінікою та показує підземну стоянку для машин швидкої.

«Якщо немає вільної бригади, то такий виклик може бути затриманий до години. Часто наші пацієнти цього не знають і сваряться, чому немає довго швидкої допомоги. Але це невідкладна допомога, яка надається дільничним або сімейним лікарем. Просто на сьогодні поліклініки ще не забезпечені транспортом та персоналом, тому ми виконуємо їхні функції», -  наголошує Олег Анатолійович.  

Сідаємо в швидку. Разом з нами лікар швидкої допомоги Ольга Крижанівська, фельдшер Леся Юрків та водій Роман Василишин. Авто виїжджає з території підстанції та включає сирену.

Їхати незвичайно незручно – стеля низька, а славнозвісні франківські дороги трясуть пасажирами, як діти яблунькою в чужому саду. Водій зауважує, що цього разу їм щастить – великих заторів немає і машину медиків з сиреною все ж пропускають. Наша «ціль» – гуртожиток на вулиці Тичини. Ще кілька хвилин жахливої «тряски» і ми на місці. Хоча пані Ольга зауважує, що на цій новій машині набагато краще комфортніше і їм і хворим.

"А раніше їздили на «рафіках» та «газелях», то кидало по цілому салоні. Зараз набагато краще. Якщо б дороги відремонтували...", - мріє вголос жінка.

Ольга Ярославівна розповідає, що цієї хворої жінки вони їздять часто – 3-4 рази на день протягом багатьох років.

«Я працюю 30 років і стільки ж часу ми до неї їздимо. Жінка хворіє системним червоним вовчуком. Крім того в неї бронхіальна астма і гіпертонічна хвороба. Вона викликала нас по всіх інших адресах, де жила. А останні 4 роки викликає сюди. Зараз в неї гангрена обох ніг. Хвора важка. Але вона відмовляється лягати в лікарню та обслуговуватись в поліклініці. Також не хоче жити у будинку престарілих. Тому ми змушені по кілька разів на день їздити до неї на виклики, бо не можемо залишити її без медичної допомоги», - пояснює лікар, поки ми піднімаємось сходами до житла жінки.

Під квартирою з ніг збиває неприємний запах. За дверима кімнати вражає не тільки запах. Жінка живе в жахливих, антисанітарних умовах.

Лікар одразу ж береться міряти тиск. Через дивні пакунки та сміття медики не можуть вдвох зайти до кімнати, тому фельдшер чекає в коридорі. Потім також заходить до хворої та робить потрібні уколи.

На запитання, чому живе в таких умовах та не хоче лікуватись, жінка відповідає, що на лікарню немає грошей. А родичів, що могли б про не потурбуватись немає. Тому й змушена викликати бригаду швидкої допомоги по кілька разів на день. Медики закінчують і ми повертаємось назад. Цього разу вже без сирени, але з такою ж "тряскою".