Постмодернізм для найменших
Недавно поверталася з роботи. Діти біля будинку ганяли на роликах іѕ співали «Ще не вмерла України Ні слава, ні воля». На щастя, ці діти мають нині у кого вчитися справжнього патріотизму.
Буквально протягом року на Прикарпатті аж у трьох театрах поставили українську народну казку «Котигорошко». В Коломийському театрі ім. івана Озаркевича, в обласному академічному муздрамтеатрі ім. івана Франка, а днями цю роботу презентували в театрі ляльок ім. Марійки Підгірянки. Ніхто не змовлявся і нікого не копіював, просто час диктує потребу у власних героях для українських дітей. Ба більше, митці зазвичай випереджають час, бо ж коли більш як півроку тому бралися за постановку саме «Котигорошка», Україна була ще іншою.
Народну історію про хлопчика Котигорошка режисер-постановник Ярослав Грушецький розказав по-своєму. Аби робота зайняла гідне місце в репертуарі театру ляльок, йому допомагали хореограф Василь Шеремета, музикант-постановник Любов Литвинчук та художниця Каріна Чепурна. Актори Олена Хомякова, Надія Деркач, ірина Винник, Тарас Винник, Юрій Полєк та Олексій Бакін втілювали на сцені не одну роль, співаючи і водночас вміло вправляючись з ляльками і з технічно непростою сценографією.
Героїчна казка — так визначають свою роботу постановники — починається із гоголівських «Вечорів на хуторіѕ»: класичний текст, звучить комічна опера Модеста Мусоргського «Сорочинський ярмарок», для котрої власне твір Гоголя і став основою. У перші ж хвилини глядач розуміє: такого він ще не бачив.
Зберігши казковий сюжет про малюка, народженого з горошини, режисер-постановник наситив казку сучасними прийомами, якоюсь філігранною легкістю і безліччю «позасюжетних» цитат. Такого в театрі ляльок, де зазвичай простенька фабула і багато дидактики, а в ліпшому разі — інтерактивний підхід вважають успіхом, зустрінеш не часто. Такий собі постмодернізм у віртуозному виконанні. Звісно, діти про це й не здогадуються, але ж як їм подобається цей рух на сцені, оці танці і цитування чогось схожого на вірші у формі скоромовок, повтори і накопичення емоцій, рухів і танці.
«Театр ляльок має прекрасну трупу, він за будь-яких умов здатен конкурувати і вижити. У виставі беруть участь актори у розквіті творчих сил і молоді артисти. Каріна Чепурна, наприклад, — прекрасний художник, з котрою ми давно співпрацюємо. Я дуже хотів, аби в театрі з’явилася така масштабна постановка, бо коли нині глядач віддає гроші, він має побачити щось цікаве, і тоді витрати на постановку себе виправдовують. Пані Любов Литвинчук дуже вдало зробила музичне оформлення, ми радилися про все і знаходили порозуміння. Вона схвалила і мій варіант, тобто у нас була колективна робота. Актори також втягувалися в роботу поступово, отримуючи завдання на складні скоромовки, котрі так подобаються дітям. Ми працювали довго, та результат того вартий», — вважає режисер Ярослав Грушецький.
У казці «Котигорошко», котра уже йде в івано-Франківському обласному академічному театрі ляльок ім. Марійки Підгірянки, Ярослав Грушецький залишив лише канву п’єси на основі народної казки «Котигорошко», що її написав Григорій Усач. «Однак вона застаріла нині, як на менеѕ Тому я замінив неактуальні тепер відрізки тексту своїми. Мені було важливо, аби була поліфонія голосів — поетів, музичних творів. У нашій роботі звучать тексти Рильського, Малишка, Симоненка, музика із «Сорочинського ярмарку» Мусоргського, численні скоромовки, навіть із підручника сценічної мови. Це певною мірою цитатна вистава, нам важливо тими текстами було об’єднати Україну і збагатити загальне звучання вистави. Сучасні діти хочуть не монозвернення, а поліфонічного звернення до глядача», — пояснюює свою сценічну роботу режисер Я. Грушецький, котрий на зорі своєї кар’єри поставив 15 казок у нашому театрі.
Особливо подобаються дітворі костюми акторів і ляльок — яскраві, блискучі, близькі до народних, та в сучасних формах. і ці еклектичні костюми чітко витримують загальну стилістику казки. Власне, думаю, всі погодяться, що дітей найкраще виховувати на добрих мистецьких взірцях.
Хлопчик надзвичайної сили, який народився з горошини, за допомогою козаків-характерників Вернигори, Вернидуба і Крутивуса перемагає Змія та визволяє братів і сестру. Попри обізнаність сучасних дітлахів із тематикою військового вторгнення, вони таки відчувають упевненість у нашій перемозі, бо стає зрозумілою істина: свій мир треба боронити, перемагаючи не так силою м’язів, як силою духу.
