Про заборону торгувати домашніми молоком і м'ясом в Україні

Звичні для багатьох українців домашні молоко, сир і м’ясо з січня 2015 року пропадуть з продовольчих ринків, свідчить закон “Про безпеку і якість харчових продуктів”.

Українські законодавці переслідували благі цілі: підвищити якість і чистоту продукції, забезпечити її “цивілізований” збут, відповідати вимогам СОТ щодо безпеки їжі, але, за звичаєм, провалили розрахунки. Як пише lb.ua, за три роки з моменту набрання цим законом чинності держава так і не підготувалася до заборони на продаж домашньої “молочки” і м’яса подвірного забою: немає ні мережі пунктів з прийому молока від селян, ні боєнь. Куди ж подінуть свій товар сотні тисяч селян, які, між іншим, виробляють як мінімум половину цієї продукції в країні? А якщо точніше – те, за останніми даними Держстату, 74% молока і 44% м’яса?

Заблокувати великий і одночасно розрізнений ринок домашньої продукції, вважають експерти, просто так не вийде: хитрий селянин, який не відмовиться від свого чи не єдиного заробітку і все-таки заб’є худобу в домашніх умовах, а ще хитріший посередник, який скупить цю продукцію і зуміє обійти закон. У кожному разі, побоюючись санкцій і падіння доходів, багато власників вирішать вирізати худобу і більше не братися за цю справу, тим більше, що закупівельні ціни на продукцію тваринництва і так знижуються, в той час як витрати на корми ростуть.

“Буде заборона, не дозволятимуть продавати на ринку. Що станеться? Перший можливий варіант – скорочення поголів’я. Інший – активізація перекупників, які будуть скуповувати у населення за безцінь і везти знову-таки на неорганізований забійний цех. Будемо чесно говорити: вони знайдуть якийсь документ, який буде легалізувати це м’ясо при виході на ринок”, – вважає Микола Гриценко, керівник напрямку “Розвиток ринкової інфраструктури” проекту USAID “АгроІнвест”.

Євросоюз пропонував Україні типові проекти сучасних невеликих забійних цехів вартістю близько 200 тис. грн, на яких би витримувалися необхідні ветеринарно-санітарні норми. Але передбачені законом 2 млрд грн для створення молокозаготовітельних пунктів та боєнь так і не були виділені, каже Гриценко.

“За півтора роки бійні вже не створити. Сьогодні ми в рамках проекту “АгроІнвест” співпрацюємо з Міністерством аграрної політики щодо проектування цих типових боєнь. Проект однієї бійні коштує близько 200 тис. грн і його потрібно створювати 6 місяців, а тоді вже прив’язка до землі, дозволи і все інше”, – додає Микола Гриценко. За його словами, досить важливим є і цінове питання: селянам має бути вигідно звертатися в такі пункти, щоб ці зобов’язання, знову ж, не відбили у них бажання займатися тваринництвом. Адже фактично це означає, що посередники і закупівельники будуть диктувати їм свою ціну.

Виконавчий директор асоціації “Український клуб аграрного бізнесу” (УКАБ) Олександр Вержиховський вважає, що Україна не готова до введення заборони на продаж тваринницької продукції домашнього виробництва в задані терміни, і тому її потрібно відкласти як мінімум на пару років. І не просто відкласти, а забезпечити за цей час господарства населення необхідною системою збуту продукції, і без держдопомоги тут не обійтися.

Діючий на українських агропродовольчих ринках контроль якості продукції домашнього виробництва не відображає багатьох важливих показників.

“Практично неможливо проконтролювати і чистоту умов, в яких міститься корова, і чи дійсно та бабуся, яка тримає корову, дотримується санітарно-гігієнічних норм, чи обробляється відповідним чином вим’я, чи не стоїть це молоко влітку в спеку у відрі кілька годин. З точки зору забезпечення параметрів безпеки і якості необхідно відходити від практики реалізації сирого молока і м’яса подвірного забою”, – зазначає Вержиховський.

На посиленому контролі молока від населення наполягає і голова ради директорів Союзу молочних підприємств України Вадим Чагаровський. На його думку, експрес-дослідження молока на лабораторіях при ринках не можуть виявити деяких мікробіологічних показників, для яких іноді потрібно кілька днів.

“Я вважаю, що потрібно змінити ветеринарні правила щодо цієї продукції. На такі показники безпеки, як кишкова паличка, склад міклофлори, протягом години-півгодини ніяких результатів не буде», – підкреслює він.

Більшість виробників молочних продуктів мають справу із закупівлею молока у селян і досить часто обурюються з приводу його якості. Система заготівлі цієї сировини досить копітка і витратна, враховуючи складнощі з її зберіганням і транспортуванням. Однак приватні компанії щорічно інвестують кошти у створення пунктів заготівлі, адже ферми і сільгосппідприємства не можуть забезпечити достатньої кількості молока для переробки. За даними Союзу молочних підприємств, в 2012 році в Україні діяло близько 9 тис. молокозаготовітельних точок, але цієї кількості замало.

“Державної системи з прийому молока від населення досі не створено за 22 роки незалежності. Мало того, та заготівельна система, яка сьогодні існує, вимагає значних змін та інвестицій. Не знаю, звідки у держави будуть гроші на створення такої мережі”, – вважає Чагаровський.

Нинішня ситуація дає зрозуміти одне: гордості України з приводу успіхів у виробництві продукції тваринництва в 2015 році може прийти кінець, адже, як не крути, агрохолдинги з їхніми прогресуючими потужностями не всесильні і не зможуть взяти на себе “прожиток” країни.

Нанівець можуть зійти і старання уряду підтримати індивідуальні господарства за рахунок дотацій на збереження поголів’я великої рогатої худоби, адже не маючи можливості продати продукцію, селяни, швидше за все, вирішать неї позбутися. У бюджеті країни на цей рік для підтримки тваринництва передбачено 650 млн грн, про будівництво боєнь і пунктів прийому молока мова не йде. Але, що позитивно, частина цих грошей піде на компенсацію селянам за здачу на забій свиней і великої рогатої худоби – в середньому, 1,5-2 грн за кілограм живої ваги. Втім, на всіх бажаючих їх навряд чи вистачить.

Поки питання відповідальності та дій влади в цих умовах повисло у повітрі, аграріям вкотре радять об’єднуватися в кооперативи за профілем (тваринницький, садівничий, переробний і так далі) і вирішувати проблеми самостійно. Зокрема, організовувати самим весь ланцюжок від виробництва і до збуту на ринки або в роздрібні мережі. До слова, кооперативний рух поширений в Європі і дає дрібним фермерам можливість загального користування технікою, обладнанням, налагодженою системою збуту, більш вигідними умовами кредитування.

Інше рішення, дуже поширене в Європі, – оптові ринки худоби, які пристосовані для її утримання і забою і вирішують таким чином проблему збуту сільгосптварин. Умови цивілізовані (ветогляд, випас, догляд), продаж майже стовідсотковий – оптовики організовують аукціони: ціна формується виходячи з параметрів самої тварини. В Україні поки діє тільки один такий майданчик – ринок “Чародій” в Черкаській області (Жашків). Але через складну логістику і необхідність платити за сервіс, не всі поспішають продавати там свій товар. Таких ринків в Україні, вважає його директор Василь Поліщук, повинно бути як мінімум шість, тоді можна буде говорити про конкурентоспроможність м’ясної продукції від домашніх господарств.

Заборонити селянам торгувати власною продукцією без будь-якої альтернативи – значить поставити українське село у ще складніші умови. Україні важливо не знищити свого виробника. Інакше на ринку залишаться тільки зарубіжні м’ясні та молокопродукти. Низькі торгові тарифи в рамках СОТ та субсидії для європейських фермерів цьому сприяють.