Прикарпатські пожежні в Чорнобилі. Як це було...

Перші враження від місця трагедії тисячоліття – неймовірна, виснажлива спека. Посеред наметового містечка, де облаштувалися прикарпатські пожежники, височіло одне-єдине дерево. У його затінку шукали порятунку від палючих сонячних променів, писали листи додому. У перші дні важко звикалося до постійного солонуватого присмаку у роті – наслідок високої радіації. А дим від будь-якого вогню – навіть цигарковий – мав неприємний запах кип’яченого йоду.

 

Володимира Цьока призначили командиром роти пожежегасіння. Того літа у 30-кілометровій зоні довкола Чорнобиля здебільшого горіли покинені сільські хати, господарські будівлі, бур’яни. Гасили такі пожежі зазвичай дуже швидко, адже вогонь міг перекинутися на лісовий масив, що неподалік.

 

Особливо запам’яталася Володимиру Михайловичу пожежа зерносховища у селі Приборськ Іванківського району – тоді з невідомих причин спалахнула сушарка, розміщена впритул до комор із новим урожаєм. Першим до місця події прибув Івано-Франківський батальйон протипожежної служби. Ліквідувати пожежу було непросто, однак прикарпатські пожежники успішно справилися із поставленим завданням, за що й отримали медалі «За відвагу на пожежі». Крім того, доводилося брати участь у дезактивації приміщення четвертого енергоблоку, мити транспортер, що подавав бетон на будівництво саркофагу. 

 

Додому Володимир Цьок разом із багатьма іншими прикарпатцями повернувся у вересні. Працював інженером, старшим інженером, головним спеціалістом відділу служби, підготовки і пожежегасіння Управління пожежної охорони Івано-Франківської області. 26 серпня 1997 року у званні підполковника внутрішньої служби вийшов на заслужений відпочинок.

 

У складі Івано-Франківського батальйону протипожежної служби на багатостраждальній прип’ятській землі побував полковник і внутрішньої служби у відставці Ярослав Василюк. Ярослав Дмитрович був заступником командира батальйону, оскільки вже мав чималий досвід роботи в пожежній охороні. … На службу у воєнізовану пожежну охорону Івано-Франківщини Ярослав Василюк прийшов у 1984-му році. Позаду – навчання на механічному факультеті Івано-Франківського інституту нафти і газу, робота конструктором на заводі «Автоливмаш». 

 

Те, що саме йому випало їхати у Чорнобиль, Ярослав Василюк дізнався увечері напередодні. Дружині сказав, що вирушає у кількаденне відрядження, а про мету поїздки – ані пари з уст. Не хотів хвилювати найближчих, вони дізнаються про усе лише через два тижні з листа. Два дні у Новиці Калуського району – і десять автобусів з Івано-Франківським батальйоном протипожежної служби вирушили до Чорнобиля. На облаштування наметового містечка у селі Оране Іванківського району Київської області керівництво виділило два дні. Далі - важка, іноді виснажлива праця безпосередньо на четвертому блоці Чорнобильської станції.

 

Саме тоді йшло будівництво укриття і прикарпатці забезпечували безперебійну роботу подачі бетону, який підвозили сотні бетоновозів. Крім того, Івано-Франківський батальйон протипожежної служби проводив дезактивацію четвертого та третього енергоблоків, подавали воду на будівництво саркофагу. 48 діб в епіцентрі Чорнобильського лиха, зізнається Ярослав Дмитрович, навчили його цінувати ті речі, на які в повсякденному житті не звертаєш уваги. Після повернення з Чорнобиля Ярослав Дмитрович ще півтора десятка років свого життя присвятив службі в пожежній охороні.