Прикарпатський письменник Прохасько: “Мої “Одної і тої самої” — це не висока література”
"Одної і тої самої" Тараса Прохаська — збірка есеїв. Це своєрідна параесеїстика та парапубліцистика. Тобто спроба пояснити перш за все собі, що відбувається поза самим собою.
Оскільки тем, які по-справжньому цікавлять автора, обмаль, оскільки речі, які здаються важливими, доводиться в різний спосіб повторювати мало не щодня, тому і назва “Одної і тої самої”, себто — “одне і те ж”.
У такому ж філософському настрої український письменник розмірковував про способи літератури та написання “єдиного роману”, про те, що найбільше болить людині. Книгу про “одне і те ж” презентував на Книжковому Арсеналі.
Gazeta.ua. записала роздуми Тараса Прохаська про літературу та свої есе.
Література — це укладання слів так щоб, їм добре було один поряд з одним. Це гармонія, пов’язання закінчення і початку слова. Звісно це лише одна з літературних стратегій. Кожен з цих слів живуть і потребують свого час від часу вживання.
Письменник говорить основну свою думку протягом багатьох років. Кожен з нас має кілька своїх маній, стержнів, фобій, які його передовсім цікавлять. Кожен переживає вибрані речі. І ці вибрані речі є характерними для тої чи іншої людини. Тому і кожен письменник говорить постійно і найбільше про те, що його найбільше цікавить. І пише одну єдину довгу книжку. Це постійна рефлексія.
Це поєднання есеїстики та публіцистики. Збірка текстів, які об’єднані тим, як я бачу певну ситуацію. Я визнаю, що це не є висока література. У ній я наполягаю на своїх суб’єктивних речах. Серед них є й кілька текстів глибших — про те, що відбувається тепер. Ми всі живемо своїм життям, але не можемо не знати в потоці інформації того, що відбувається в суспільстві. Ми робимо вибір у своїй голові і навіть своїм мовчанням — хочеться нам того чи ні.
”Ця країна подібна на бесаги ще й тому, що слова “бесаги” не знає більшість людей у країні, яка на бесаги подібна. Українсько-українські словники, якби так хтось до них вдався, доводять пошук значень до того рівня абсурду, який є у цій країні правдою.
“Бесаги, — каже перший, — це подвійна торба”. Торбу також не всі зрозуміють. Тому “торба, — прояснює інший, — безвихідне становище (перше значення) або цілковита наркотична залежність”.
А ще й подвійна торба.
Ця країна так само подібна на яблуко, повішене на нитку, яке потрібно вкусити без допомоги рук. І на грушку, під якою лежиш на траві, чекаючи, заки вона сама впаде до рота. І на все інше, навіть на васервагу. Шкода лишень, що вона сама не є чимось таким, на що подібна хоча би грушка”.
