Прикарпатський письменник Тарас Прохасько про практичну філософію, рідні місця та нову книжку
Чому від філософії не має боліти голова, чи можна звинувачувати письменника у закликах до повалення державного ладу і яка користь від мудрої критики?
Тарас Прохасько розповів про свою нову книжку "Одної і тої самої".
Судячи з назви вашої книжки, ви зможете одним реченням розповісти, про що вона.
Про моє розуміння того, що відбувається в теперішньому українському суспільстві. Це така свідомо публіцистична книжка про українську ситуацію. Моє звертання до аудиторії.
А якою ви бачите свою аудиторію, до кого ви звертаєтесь?
Передусім звертаюся до людей, які хотіли би щось самі подумати про те, що відбувається, не тільки в щоденно-журналістському аспекті – обговорення й аналіз поточних подій. А й уявляти собі теперішню ситуацію як наслідок чи як просто один з етапів довгого нашарування різноманітних подій, тенденцій, явищ і пошук розуміння екологічності – в первинному значенні цього слова – всього, що відбувається з нами. Розуміти, що аналізуючи якусь ситуацію, ніколи не можна аналізувати тільки її, а потрібно бачити все у взаємозв’язках безлічі тенденцій, подій, явищ, ідей, вчинків і т.д.
Більшу частину книжки ви написали в Делятині. Читаючи її переважно в метро, я ловив себе на думці, що в такому великому місті як Київ, така книжка здається дуже повільною, і стає очевидно, що вона написана в якомусь тихому, затишному місці. Наскільки для вас важливе місце, в якому ви пишете книжку?
Для мене важливо, щоб я в той час там почував себе добре. У мене взагалі-то досить широка адаптаційна амплітуда. Я почуваю себе добре в багатьох місцях, але стосовно кількох місць, я впевнений в тому, що коли я туди приїду, буде добре. І це одне з таких місць. Воно не пов’язане з якимись магічними речами чи місцями сили. Це просто надзвичайно рідне місце. Я є частиною того місця, воно є частиною мене. Я себе там почуваю дуже органічно.
В одній з історій у книжці ви пишете про "практичну фільозофію" і про людей, які розділяють практичне життя і життя "фільозофів". В чому полягає ваша практична філософія?
Вона насправді є страшенно простою. Мене завжди дивувало, що "фільозофствування" як таке відлякувало людей. Вважалося, що філософія – це щось таке складне, скопмпліковане, від чого болить голова, яке не має ніякого практичного застосування.
Для мене, якщо коротко, філософія – це просто осмислене життя. Тобто єдність думки і того, що відбувається з людиною. Присутність думки в тому місці, де є ти, в тому рухові, який ти робиш, у контакті, в якому перебуваєш. Щохвилинне думання про те, що відбувається. Насправді це не є якась тяжка робота, це не постійно включений бортовий комп’ютер, як кажуть. Це просто відчуття того, що є, і його осмислення. Свідоме буття. Відчуття своєї присутності у світі, усвідомлення того, який крок робиш – у прямому і переносному значенні. Уважність до того, попри що йдеш і по чому йдеш. Уважність до того, кого зустрічаєш.
Обговорюючи вашу книжку в офісі, ми з колегами відзначили, що у вас є сентименти до західноукраїнської окремішності. А коли ви пишете про путч, ми жартували, що там також можна простежити заклики до повалення конституційного ладу, на кшталт: "Коли ж знайдеться той герой?". Ви не боїтеся, що вас почнуть звинувачувати в сепаратизмі та таких закликах?
Я розумію, що це можна так потрактувати… Але мені насправді є дуже важливою інша річ: те, що письменник не є ні політологом, ні філософом, ні науковцем, ні навіть лідером громадської думки. Мені дуже важливо, щоб вкорінилося таке розуміння, що літератор існує для того, щоб промовляти різні речі, різні конструкції. І це не означає, що це вже є той перший крок, який є половиною дороги. Якщо він уже десь таке написав, то це не означає, що він до чогось закликає. Тому що заклики літераторів – це просто промовляння, можливості, варіанти, вибудова передусім мовленнєвих, мисленнєвих конструкцій.
Мені дуже важливо, щоб поступово приживалося таке трактування літератури. Я бачу, як це тяжко відбувається, дивлячись на коментарі до колонок різних українських письменників – це найпростіший приклад. З яким запалом люди починають реагувати на просто написану якусь конструкцію, на щось можливе.
Зрештою, якщо говорити про ефективність закликів, я, наприклад, набагато частіше закликаю до того, щоб не смітити у горах, але з цього нема ніякого толку. Тому я не думаю, що з такого непрямого заклику може виникнути щось справді загрозливе.
А стосовно Західної України, я розумію, що в моєму написаному присутня передусім Західна Україна. Можу сказати відверто, що так воно дійсно є, але це та Україна, яку я знаю. Я не намагаюся говорити про інші частини України, які є зовсім іншими. Я пишу про свій особистий досвід і розумію, що з точки зору якоїсь соборної моделі він є обмеженим. Але це справді так, я мушу про це відверто сказати.
Наскільки боляче ви реагуєте на критику людей, яким не сподобалися те, що ви написали?
Загалом я дуже глибоко для себе переконаний, що література, як і багато інших речей, не повинна подобатися всім і будь-що написане не може подобатися всім. Навіть бестселери також декому не подобаються, а я ніколи не намагався робити якихось популярних текстів. Тому я сприймаю цілком нормально, що є багато різних негативних реакцій.
З іншого боку, мені навіть подобається те, що на літературу взагалі якось реагують. Головне завдання літератури – спонукати до власних думок – в цьому випадку вже виконано. Хоча дуже часто ті думки не цілком здорові, але то вже не мені судити про те.
Звичайно, що часом дуже ображає щось таке, що абсолютно не вкладається в мій підхід, в мою подачу. Коли я підхожу до тієї уявної аудиторії з миром, а в зворотній бік іде тупа ненависть, яка не розбирається в тому, що? до чого? як? Ненависть навіть не до цього конкретного явища, а до явищ такого типу. Тоді стає прикро просто через існування такої ненависті. Але знову ж таки, це є людське.
А найбільше вражає, коли є якісь дуже мудрі критики, які точно знаходять якусь неправду, якийсь фальш, який допускаєш під час свого ремесла. Я не кажу про фальш в думках, але у виконанні. І коли хтось це зауважує, ти вдячний за це, але воно є досить прикре. Розумієш, що ох! хтось побачив, що ти такий недосконалий (сміється).
Але це також корисне. Це те, що сприяє розвиткові і здоровому погляду на самому себе.
Що цікавого ви читали останнім часом?
Буквально цими днями прочитав оповідки про польського священика, теолога, отця Тішнера "Капелюх на воді", видані у "Гранях-Т". Це справді вразило, тому що ця книжка дарує роздуми, переоцінки і проясніння, як і, зрештою, книжки самого Тішнера, які я читав колись давніше. Це найбільше враження останніх часів.
