Що таке гордість?

Що частіше приїжджаєш у зону АТО, привозиш різноманітну допомогу, то більше не розумієш цю війну. Так, це війна. Це ніяке не АТО. Я не знаю, хто й чому відправив хлопців на війну без нічого. Навіть військової форми не дали. А техніка? Їм просто сказали: «Їдьте і забирайте». Але ж нема що забирати — то просто металобрухт.

20 БТР і 10 БРДМ на батальйон. І все це треба привести до ладу. Є люди, про яких кажуть що в них золоті руки. Мабуть, у наших вояків вони такі в усіх. Але ще треба мати інструмент. А набір тих інструментів — один на п’ять бригад. І крути ті гайки чим завгодно, хоч пальцями. Але хлопці стараються. Працюють. Не для себе. Заради щасливої долі своїх дітей та онуків. А те, що вони роблять, називається героїзмом.

Артемівськ. На перший погляд ця військова частина, що на фото, здається могильником. Такої кількості «череп’я» я ще не бачив. Але безладу тут нема. «Коробочки» вистроєні акуратно в ряд. І здається, що за першим наказом керівництва вся ця техніка рушить на передову. Але то не так. Техніку треба реанімувати.

Зранку до ночі українські вояки ремонтують техніку. Нічого немає. Ні ізострічки, ні хомутів, ні тим більше якихось значимих запчастин. Але вони ремонтують, бо з передової дзвонять і просять допомогти.

Там немає тиші, там завжди гуркіт моторів. Але це приємний звук. Бо коли чуєш гуркіт мотору, то знаєш — техніка жива. Один, два, три…десять танків рухаються. Сила, міць. Гордість за країну. Та лише люди творять історію. Не тони металу, а кілограми мужності, які ремонтують ці тони та керують ними у бою, здобувають перемогу.

Ні, ми нічого не втратили за ці місяці війни, ми лише здобули. Силу, міць, гордість за простих хлопців, які боронять Україну.