«Щоб людина могла подумати: насправді це її слова». Письменник з Прикарпаття Артур Дронь про текст Радіодиктанту

27 жовтня, у День української писемності та мови, українці традиційно писатимуть Радіодиктант національної єдності. Автором тексту цьогорічного Радіодиктанту став письменник і ветеран Артур Дронь.

hromadske поговорило з автором про те, яке значення має для нього Радіодиктант національної єдності, як він працював над текстом і чому важливо не зосереджуватися на помилках. А також — про нову книжку «Лікарня Святого Пантелеймона», яка вийде в листопаді й стане завершенням умовної трилогії про досвід війни. У ній автор говорить не лише про власні переживання, а й дає голос людям, які пережили втрати, поранення та інші наслідки війни.

Що для вас означає запрошення написати текст для Радіодиктанту національної єдності?

Для мене це почесне, дещо несподіване й дуже тривожне запрошення. Очевидно, відчуваєш певний тиск, адже це текст, який має прозвучати для дуже великої аудиторії.

Свої книжки я пишу насамперед для себе. Я вільний у цьому процесі, а вже потім вирішую, чи показувати їх комусь і публікувати. А текст Радіодиктанту потрібно написати цілеспрямовано — для конкретного завдання й події. Це дещо незвична для мене роль.

Але водночас це дуже приємно. Тому я одразу погодився й почав думати, як саме написати цей текст.

Радіодиктант щороку об’єднує українців у різних обставинах і куточках світу. Яке значення він має для вас і що, на вашу думку, є головною цінністю цієї події?

Для мене найважливіше — те, що закладено в самій назві: Радіодиктант національної єдності. Це момент єднання.

Розумію, що це може звучати дещо гучно чи романтично: мовляв, ми об’єднуємося. Але так і є. Заради цього цю ініціативу придумали, і саме так вона працює.

На кілька хвилин ми об’єднуємося навколо своєї мови. Це відбувається в День української писемності та мови, коли сотні тисяч людей одночасно виводять одні й ті самі літери та слова українською.

Я писав диктант не один раз, жодного разу не надсилав його на перевірку й жодного разу не написав без помилок. Але для мене завжди було важливіше розуміти, що це не шкільний іспит і не контрольна робота. Помилки чи їхня відсутність — другорядні. А момент єднання — основний.

Чи можете розповісти більше про цьогорічний текст? Коли ви його написали?

Я написав його ще влітку. Пропозицію від «Суспільного» отримав, здається, у середині або наприкінці липня. Тоді ж написав текст і надіслав його на перегляд мовознавцям «Суспільного».

Ми з Дашею та Артуром (читцями цьогорічного Радіодиктанту — ред.) продовжуємо працювати над тим, як він звучатиме. Можливо, ще внесемо якісь зміни. Але наразі текст завершений у тому вигляді, який ми погодили із «Суспільним» наприкінці літа.

Що б ви хотіли, щоб люди відчули або про що задумалися після того, як почують цьогорічний текст?

Хотів би, щоб вони забули, що це мій текст. Моєю головною метою було написати його так, щоб кожен, хто диктант писатиме, зміг асоціювати ці слова із собою. Щоб людина могла подумати: насправді це її слова.

Хотів би, щоб текст став особистою розмовою для кожного, хто його писатиме. Не знаю, наскільки це вдалося чи вдасться. Побачимо вже під час диктанту.

Не хочу створювати навколо тексту якихось надмірних очікувань. Але саме з такою думкою я його писав. Найціннішим для мене буде, якщо люди справді забудуть, що автором є я, а Даша з Артуром його читають, і зможуть повірити, що це їхні слова.

Ви мали розуміння головної ідеї ще до запрошення написати диктант чи вона сформувалася вже під час роботи?

Насправді я вже мав задум цього тексту. Не можу сказати, що сидів і чекав запрошення написати текст для Радіодиктанту, але певна ідея в мене була.

Коли до мене звернулися, я одразу зрозумів, що, мабуть, використаю саме її. А от як втілити задум, уже шукав у процесі роботи: пробував різні варіанти, змінював, переписував.

Чи думали ви про конкретну людину або власний досвід, коли писали текст? 

Так, думав. Але про це мушу говорити обережно, щоб не розповісти зайвого.

Мені видається, що текст не буде надто складним із погляду пунктуації чи мовних правил. Можливо, це буде один із найлегших у цьому сенсі диктантів. Я не хотів заплутувати людей підступними нюансами, а прагнув написати так, щоб у них була можливість відчути текст як особистий. Чи вдалося це, побачимо лише під час диктанту.

Чи відкрили ви для себе якісь нові сенси вже після того, як написали текст?

Думаю, що ні. Я від початку розумів, про що хочу сказати. Просто шукав спосіб це висловити: писав, переписував, створював різні версії тексту. Але посил і думки, які для мене були важливими, я мав ще до того, як почав його писати.

Більше - за посиланням.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!