Степан Процюк про книжку "Пан": “Не можна під однією палітуркою подати різні версії роману”

Книжка Степана Процюка “Пан. Роман про Євгена Чикаленка”, автора 30 романів, кількаразового номінанта на Шевченківську премію, увійшла до короткого списку премії Книга року ВВС 2024. Вона вийшла цьогоріч у видавництві Discursus. Це біографічний роман про публічне та приватне життя мецената, видавця і громадського діяча Євгена Чикаленка.

Процюк розповідає про дорослішання Чикаленка, сімейну драму й кохання до своєї небоги. А також про стосунки з дітьми, друзями – Володимиром Винниченком, Миколою Лисенком, Михайлом Коцюбинським та іншими. Про роботу над текстом та важливість жанру "Локальна історія" поспілкувалася з автором.

– Як виникла ідея роману про Чикаленка?

– Я задумав його, коли йшлося про можливе перейменування вулиці у Києві іменем Чикаленка. Її таки перейменували, але аж у жовтні 2022 року, під час повномасштабної війни. Лише в цих реаліях Пушкінська у столиці стала вулицею Євгена Чикаленка. Це було символічно.

Раніше для свого блогу “Письменник про письменників” на ютуб я записував відео про інтелектуальне життя Києва на початку минулого століття. Багато було й про Чикаленка. Таки під час запису я відчув справжню любов до нього. Так буває, коли ми раптом на вулиці відчуваємо сильну симпатію до чийогось обличчя. Однак любов до життя і діяльності Чикаленка визрівала у мені довго. До того ж я вже згадував його у романі про Винниченка “Маски опадають повільно”.

Чикаленко мені близький певними сторонами власного характеру. Наприклад, дипломатичністю, але і прихованою пристрасністю. А ще розсудливістю, але і вмінням ризикувати. Здатністю до терпеливої любові, без хлоп’ячих розчарувань до своїх ідеалів.

– Як обирали жанр для цієї книжки?

– У мене є кілька книжок есеїстики про письменників. Але це переважно короткі нариси для широкого загалу: “Відкинуті і воскреслі”, “Гіркий світ, солодкий світ”. Також маю немалий досвід біографічного роману. Про Євгена Чикаленка було написано не так і багато. А щоб розповісти про важливість цієї постаті для нас, не пасувало ні коротке есе, ні вірш, ані поема. Я зупинився на художньому романі і через пропускання тексту через власний досвід, і тому, що багатьом моїм читачам імпонує такий жанр.

– Де ще окрім щоденників та листування Чикаленка знаходили інформацію? Як багато часу витратили на підготовку й написання роману “Пан”?

– Щоденники Чикаленка, до речі, мають сім томів. Я прочитав усе, що було можливо прочитати на етапі написання роману. На підготовку витратив приблизно рік. Півтора року забрало саме написання. До того ж, це була практично щоденна робота.

– Як багато в тексті художнього додумування? Де саме ви конструювали дійсність?

– Роман – це загалом художнє конструювання дійсності.  З іншого боку, у біографічному романі таке конструювання, принаймні у моєму розумінні, повинно базуватися на конкретних фактах із життя героїв роману. Додумування також не повинне бути відірване від фактів. Дещо більше конструювання у розділах про дитинство Чикаленка. А також у сценах реакцій головного героя, його дружини Марії Вікторівни та небоги Юлі на любовний трикутник, що виник, здавалося б нізвідки.

– Ви правдоподібно описуєте драму в сімʼї Чикаленка. Його закоханість, інтимні пориви до Юлі, розрив з дружиною, образу доньок. Як багато Чикаленка у цих сюжетних лініях насправді?

– У кожному художньому романі є певна художня умовність. Звісно, я не міг безпосередньо спостерігати за  сімейною драмою Євгена Чикаленка. Але  такі нюанси називаю художньою реставрацією. Переповідаю його історію на основі щоденника та пізніших листів доньок. Спершу ні Ганна, ні Вікторія фактично не спілкувалися із батьком. Також частково використовую листи його синів. Та я не пристаю на жодну сторону – ні  Чикаленка, ні його дружини Марії, ні Юлії. Розумію їх усіх. І приймаю цю історію безособистісно, реставруючи словом і констатуючи те, що було.

– Марія іноді постає істеричною. Не хочеться вірити, що дружина аристократа була такою. Натомість Юля майже не розкривається як особистість. Хоч цікаво було б прочитати про її характер. Чому ви зобразили жінок Чикаленка саме так?

– Не згоден з вами. Насправді Марія була стриманою. Але розпад сім’ї став для неї ударом. Марія Вікторівна у романі висловлює свої емоції в алегоричних сценах. Алегоричні сцени – це і є конструювання дійсності. Але саме завдяки цим сценам письменник може будувати власні версії прихованого психічного життя своїх героїв.Щодо Юлії, то вона такою була – закритою, небагатослівною, дещо закомплексованою, мовчазною. Так вона постає зі згадок її сучасників. Як на мене, її мучив комплекс провини перед Марією Вікторівною та дітьми Чикаленків.

– Чи була спокуса взяти за основну лінію сюжету любовну драму?

- Це була би геть інша книжка. Мій роман саме про Євгена Чикаленка та його добу. Але любовній лінії у “Пані” все одно відведено чимало місця. 

– Діяльності Чикаленка ви присвячуєте багато місця. Хоча розкривали і його оточення. Чому вирішили не концентруватись лише на своєму герої та подіях довкола нього? Бо іноді Чикаленка у тексті бракує.

– У читачів роману завжди можуть виникати власні версії побудови сюжету чи життя його героїв. Однак письменник не може подати різні версії роману у одній книжковій палітурці. Мені було важливо зобразити життя і діяльність Євгена Чикаленка на тлі надзвичайно важливого для української історії відтинку часу. До слова, деякі читачі кажуть, що у романі забагато любовної лінії чи деталізації життя Чикаленка. Все ж я задумав роман про Чикаленка і його добу. Тому поряд з ним на сторінках живе чимало його відомих сучасників.

– Ви цікаво зображаєте стосунки Чикаленка та Винниченка. Хоч іноді видається, що перший значно більше зацікавлений у спілкуванні й підтримці письменника, ніж останній у Чикаленку. Як гадаєте, це була дружба?

– Одна із форм дружби. Лише Винниченку Чикаленко напише докладного листа про розлучення із Марією Вікторівною. Лише про Винниченка він скаже, що у нашій скромній літературі є один по-справжньому талановитий письменник. Лише Винниченко ще писатиме йому листи, зокрема останній, у 1929-му, не знаючи, що Чикаленко вже помер.Вони мали різні політичні переконання і різне бачення шляхів української боротьби за незалежність. Винниченко був ображений на Чикаленка за його так званий “монархізм”. Чикаленко був ображений на Винниченка за його концепцію “чесності із собою” і загравання з більшовиками. Але щось більше, якесь сяйво близьких душ утримувало їх все життя у дружніх стосунках. Хоч вони переривалися кілька разів певними образами. Але потім закінчувалися примиренням. Їхня дружба була як стосунки між молодшим і старшим братом.

– Сюжет книги нелінійний. Ви доволі часто перестрибуєте у часі та між подіями. Чому обрали такий спосіб?

– Часові зміщення – одна із особливостей мого письменницького стилю. Але я не зловживаю цим прийомом. Часові зміщення сприяють панорамнішому, опуклішому читацькому погляду і відчуттю подій. Ці зміщення дають більше можливостей для порівнянь.

– Книжка потрапила у короткий список премії ВВС. Як оцінюєте її шанси? Ви також кілька разів були у коротких списках Шевченківської премії. Наскільки ці номінації важливі?

– Запевняю, що якби мені не були важливими номінації, то моїх книжок там би не було. З іншого боку, якщо я би шукав у літературі лише слави і почестей, то написав би, певно, хіба чверть того, що мені вже вдалося зробити. Тому престижні літературні премії для мене – це кивнути головою на журі, мовляв, їм видніше.

Більше читайте за посиланням.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!