ТИ САМ СОБІ ВБИВЦЯ

Авторська колонка Євгена Жураковського

Присвячую Ружило Яні,

яка наштовхнула до розуміння цього…

Осінь приносила свою щедрість, заки не зрадила, піддавшись наступові зими. Проте, коли остання відійшла, зробивши підступний маневр зречення своїх гріхів, осінь уже не могла повернутись. Будь-які надії на повернення попереднього зникли. І будь-яка віра у перемогу майбутнього теж. Залишилось лише жити в теперішньому. Навіть якщо тебе переслідує апофегма “вийти із зони комфорту”. Проте ти  знову відкладаєш її на майбутнє, яке щосекунди стає теперішнім. Варто тільки налаштувати себе сприймати лише ту есенцію, що існує лише зараз, і не вибудовувати своє чуття у таке, що може мати лінійне продовження. Бо в цьому сутність того, що зараз ー щоб ти відчув це лише зараз. А майбутнє нічого не варте. Це тільки проєкція. Проте ця проєкція будує в тобі прагнення, які водночас і створюють, і руйнують тебе, створюючи такий собі оксиморон.

Час буває різним, але завжди є відносним. І чи бути в ньому тут і зараз, чи просто залишатися вічним страждальцем і нарікаючим на свою долю, ー вибір за тобою Недарма ж придумали (чи радше висловили) тезу, що ти володар власної долі.

Мене завжди приваблював феномен соціології. Чи радше об’єкта її вивчення ー людських стосунків. Ніколи не міг зрозуміти причин їх виникнення і тим паче хорошого продовження уже сформованої парадигми. Бо стосунки ґрунтуються на парадигмі відчуттів. Зароджуються через певну імпресію, що триває лиш мить. А існують завдяки сталості. Проте не варто зрівнювати це з настанням рутини. Близькими стають через духовну спорідненість, через вибудовування парадигми відчуттів. Залишається невідомим тільки те, чи цей духовний зв’язок з’являється підсвідомо, проте за нашої обопільної участи, чи якась недовідома енергія, непідвладна нам, допомагає у цьому.

Догматика людських стосунків полягає у вже згаданій спорідненості. У її присутності чи відсутності знаходять свої корені якість цих стосунків і можливість насолоджуватися ними. Мабуть, більшість людських проблем виникають через людей. Через їхню відсутність чи невибіркову присутність. Люди здатні формувати нас, Люди, власне, стають причинами зародження в нас особистости. Бо тільки соціум формує її. Точніше перебування в ньому.

Імпресія хороших відчуттів при перших контактах є надто цікавою для пізнання. Бо швидко видаляється з пам’яти. Це зрозуміло, адже чуття не запам’ятовуються, тільки моменти. Мабуть, вони існують у якійсь певній скарбниці людства і самооофіруються нам, коли це потрібно. Проте ця імпресія минає. Навіть дуже швидко. І власне спорідненість віднаходиться у подальшій можливості екзистенції парадигми відчуттів. Будь-які тривалі стосунки між людьми ー якого б характеру вони не були ー існують лише через можливість людей відчути одне одного і на сталій звичці одне до одного. Найцікавішим таким прикладом є довгий і щасливий шлюб. Хоча варто вжити не шлюб, а співжиття. І цікавим воно є тому, що саме в цьому випадку цілковито відбувається становлення вкотре згаданої парадигми відчуттів. Ти привикаєш до людини і, хоч не відчуваєш уже того імпресіоністичного трепету, ー все одно не можеш бути без цієї людини.

     У людських стосунках важливо просто бути. Саме тут і зараз. Бо тільки це дозволяє жити. І важливо говорити про співжиття, а не співіснування. Бо якщо перше породжує яку-не-яку насолоду, то друге змушує тебе пізнавати нелюбов, а в окремих випадках ー ненависть. І якщо таке співіснування за британцями ー takes place in your life (є частиною твого життя) ー варто визнавати це, навіть якщо це тягне за собою якусь жертву. Але вибір за тобою. Ти ж бо сам собі вбивця.

Про автора: Євген Жураковський - поет, прозаїк, есеїст. Переможець численних літературних конкурсів, серед яких Літературно-публіцистичний конкурс ім. В. Стефаника, конкурс есеїстики "Мій Франко" та ін. Автор та організатор благодійних літературних вечорів на підтримку ЗСУ містами України. Учасник міжнародних конференцій, присвячених дослідженню україністики та української історії. Культуролог. Автор кількох наукових робіт з українознавства. Дослідник проблем сучасної теорії держави і права, зокрема - один з авторів, що висловили ідею Метадержави. Зараз також навчається в Івано-Франківському юридичному навчально-науковому інституті НУ "ОЮА".

В літературній творчості характеризується постмодернізмом, притаманним галицькій поезії. Часто висловлюється щодо суспільно-політичних подій в Україні.