Три фронти "Айдару"


Бійці "Айдару" спілкуються з місцевими мешканцями. Кажуть, ті розповідають багато цікавого. 9 днів журналіст Артем Захарченко провів, працюючи на кухні батальйону "Айдар" в Половинкиному.

Тут живуть в основному новачки та солдати, що реабілітуються після поранення. Бувалі вояки мешкають на другій базі – у Щасті. Але й вони, приїжджаючи, заходять на кухню поїсти та побалакати...

Міністр оборони Валерій Гелетей дуже хотів сподобатися батальйону "Айдар".  Він приїхав на базу у Половинкине 7 серпня, наступного дня після того, як з'явилися чутки про розформування батальйону.

Почав із того, що похвалив бойовий дух – мовляв, такого нема в жодному іншому підрозділі міністерства. Пообіцяв зброю. Пообіцяв дати "Айдару" статус "армійського спецназу". Потім оглянув стрій. Колишні самооборонівці Майдану та луганські ополченці одягнені строкато, на них з десяток різних видів камуфляжу. "І ще я вас хотів би бачити в однаковій формі. Купимо вам ось таку", – показує на працівника місцевого військкомату.

І тут почалося!

"Стєкляшку"? Щоб нас за 500 метрів у зєльонці видно було?"

"Та нє, коли ідеш на штурм – краще вдягатися, як махновці!"

"Батя" перед вишикуваними бійцями у формі "махновців"

Міністр, зціпивши зуби, пообіцяв виділити їм гроші на так звану "британку". А потім при нагоді додав, що демократія – це добре, але в армії її не повинно бути. У цій демократичності – і всі переваги "Айдару", і всі його слабкі сторони, які намагаються використати для антипіару супротивники батальйону.

Бардак

"О другій ночі боєць "Айдару" сидів у шортах, футболці й у броніку в кафе "Хуторок" у Старобільську. Він замовив коньяк. Поруч лежав автомат на взводі. Якби не бронік, я б його, мабуть, і не помітив,– розповідав на шикуванні "Батя" – начальник штабу батальйону Валентин Лихоліт. – А так підійшов, забрав автомат. Той навіть і не помітив, де він дівся. Зараз, он, у ямі сидить", –командир киває позад себе, де розташовано місце для порушників.

З організованістю в цьому підрозділі дійсно справи не найкращі. Тут не займаються тупою муштрою, як в інших армійських частинах, тому в солдатів залишається багато часу. Але все ж із п'янством намагаються боротися. Якщо боєць постійно п'яний, або якщо це призвело до некрасивої історії – його спершу садять до ями, а потім і з батальйону можуть відправити. Для бійців це великий стрес; я навіть бачив, як один із них плакав через це й просив пробачити йому його витівку, тільки не виганяти. Тому інколи такі заходи допомагають.

Ще жорсткіше борються з віджимами. За обідом старшина тихенько доповів "Баті": щойно стало відомо, що один айдарівець зупинив легковик Hundai, пасажирів відпустив, а авто забрав "на потреби армії". На вечір командир уже публічно розпікав перед строєм аматора:

"Ви хочете, щоб нас тут боялися більше ніж сепаратів? Кожен, хто займається "віджимом", робить нашому батальйону великі проблеми. Машину ми вже повернули, але ж довелося ще гроші їм віддати, компенсацію!" – казав Лихоліт.

А от зґвалтування, яке нібито влаштували айдарівці, і яке стало формальною підставою для проекту указу про розформування батальйону, є вигадкою. Про нього не чув жоден солдат, з яким мені вдалося неформально поспілкуватися, як кухарю.

Отже, бардак у батальйоні має місце, але в основному проявляється в п'янстві, та й із тим борються, навіть успішно. Це можна вважати "другим фронтом", на якому доводиться воювати айдарівцям.

Бойовий дух

"Сьогодні були на полігоні, афганці пристріляли мою дєвочку, мою сучку", – боєць любовно погладжує автомат, розповідаючи про свій день кухарям у черзі за вечерею.

Іще одна велика претензія до "Айдару" – це те, що там начебто "нема кому воювати". Мовляв, у відомому бою під "Металістом" 17 червня загинула або була поранена значна частина найбільш досвідчених вояків.

Насправді це вигадки. На базі в Половинкиному вже фактично завершилася підготовка нових кадрів із високим бойовим духом. Щодня вони виїжджають або на стрільби, або на заняття з тактики. Нещодавно підвезли велику кількість зброї, тому тепер її мають усі, хто офіційно оформлений, а також більша частина тих, хто оформлюватися не збирається.

Зброї не бракує

7 серпня представник військкомату офіційно доповідав Гелетеєві, що в "Айдарі" офіційно оформлено або закінчують оформлюватися приблизно 65-70% солдатів від штатного розкладу, решта беруть активну участь у бойових діях біля Луганська, мешкають на базі в Щасті, і тому не можуть приїхати до Старобільська й пройти медичну комісію.

Взагалі ж штатний розпис "Айдара" – такий самий, як у звичайного армійського батальйону. А в списку в "Баті" вже назбирався майже вдвічі більший "перебор" реально присутніх на двох базах учасників батальйону.

"Ти що, я не буду оформлюватися! Воно мені треба – та військова служба? Я сюди воювати приїхав, а не служити",– каже один із добровольців, що на один день заїхали з передової в Половинкине.

Тобто, ці люди готові до того, що в разі смерті або поранення їхнім сім'ям ніхто нічого не компенсує, що вони не будуть отримувати ніякої зарплатні за свою військову службу – але попри те вони є одними з найактивніших учасників боїв.

"Айдар" та міліція

В усіх чутках, які розпускаються довкола "Айдару", його бійці воліють обвинувачувати міліціонерів, і особисто керівника Луганського відділення МВС Анатолія Науменка. І це – третій фронт для батальйону.

Тут взагалі страшенно не люблять міліціонерів. Мовляв, вони розстрілювали Майдан, а тепер підіграють сепаратистам. Тому серед розкручених у пресі добровольчих батальйонів територіальної оборони – "Айдар" чи не єдиний, який підпорядковано не МВС, а Міноборони.

Солдати вважають, що саме міліція забирає частину гуманітарки, яка з усієї України стікається до батальйону – адже відомо, що доходить туди далеко не все, що зібрано активістами.

Заради справедливості треба написати, що в пресі блукає й інша версія: про те, що на цих вантажах наживається керівництво батальйону. Але яка версія правдивіша – це вже має встановити прокуратура.

"Ми в Щасті обладнали базу в колишній школі міліції. А це ж була вотчина Науменка. От він і розсердився, і почав із нами воювати", – висловлює свою версію іще один боєць.

Головний міліціонер області є досить впливовим бізнесменом, і навіть Валерій Гелетей постарався зробити все для того, щоб забрати "Айдар" із зони конфлікту. 

Міністр оборони спілкується з айдарівцями

"Я думаю, що батальйон із таким рівнем духу дуже допоможе нам у взятті Донецька. Пропоную всі готові до бою підрозділи зараз перекинути в сусідню область, там, де вони дійсно потрібні!" – пролунало від міністра на плацу.

Строй бійців тактовно промовчав. Але не промовчав "Француз". Це немолодий розвідник, який під Металістом потрапив у полон, і тільки за два дні до приїзду міністра зумів звідти втекти й повернувся на базу в Половинкине. Він був добряче п'яний, натомість ніхто йому зауваження не робив: "Розслабляється дід після такої пригоди".

"Який Донецьк? А що, Луганськ нам тупо кинути?" – вигукнув він понад головами солдатів, перехилившись через купу мішків з піском на ґанку. "Батя" повернувся до міністра й став йому тихо пояснювати, що це за людина.

"Почекайте, ви мене послухайте. В Донецьку..." – спробував пояснити Гелетей.

"Шо? Да іди ти на ***, будеш ти мене перебивати!" – неполіткоректно відповів старий герой і зійшов зі свого "постаменту". На цьому тему передислокації до Донецька було закрито.

Справа в тому, що велика частина айдарівців – місцеві: вихідці з Луганська та околиць. Вони добре знають місцевість, на якій воюють, мають купу інформаторів. Саме тому, наприклад, Щастя вдалося захопити без особливих руйнувань, а зараз продовжується захоплення південних околиць Луганська. У донецькому "котлі" цих переваг у них не буде, там вони перетворяться на звичайний підрозділ.

"Батя" та комбат

Досвідчені бійці кілька разів припускали у розмовах, що розрядити ситуацію навколо "Айдару" могла би відставка нинішнього комбата Сергія Мельничука й призначення "Баті" на його місце. Зокрема, казали, що саме помилки комбата призвели зо великих втрат при штурмі Металіста, який почався без підготовки та підтримки інших підрозділів силовиків.

Сам комбат поширював у пресі протилежну думку – про те, що у втратах винуваті Збройні сили, які відступили з уже взятого селища, і не попередили про це айдарівців.

Але навіть учасники козацької громади Щастя, яка є одним із відокремлених підрозділів "Айдару", згадуючи про події під Металістом, фактично повторюють версію Міноборони.

Заміну командира бійці сприйняли би на "ура" – особливо ті, що базуються в Половинкиному і ще не брали участі в боях. Коли на шикуванні виступали по черзі Мельничук і Лихоліт, аплодисментами вітали тільки останнього.

"Тому що він справді як батя. Комбат що? Він приїжджає з "передка", кричить: усі за мною, в атаку! Ми хапаємося за зброю – а "Батя" нам каже: нє, нікуди ви не поїдете. Мені не треба, щоб ви верталися "двохсотими" та "трьохсотими". Спершу навчіться тому й тому…" – пояснює причину популярності Лихоліта один із айдарівців.

"Батя" до війни займався підлітковим військово-патріотичним клубом, і тепер відчуває за бійців відповідальність, як за дітей. При тому більш зручним для влади цей командир не виглядає: завжди активно критикує її перед строєм, без жодних евфемізмів обвинувачує в здачі державних інтересів і натякає, що колись повернеться зі своїм батальйоном шукати справедливості на печерських пагорбах.

Гелетей під час візиту навіть спитав: чи задоволені ви командиром? І дехто зі строю прокричав: "Батю" в командири! Аж тому довелося виправдовуватися, і пояснювати при всіх, мовляв, коней на переправі не міняють, і сам він на таку посаду зараз не претендує.

Сам комбат зберігає мовчання з приводу поточної ситуації: він так і не відреагував на пропозиції надати свій коментар до цієї статті.

Публічно ніякого конфлікту між керівниками батальйону не помітно. Але відмінність у їхніх управлінських підходах існує.

Артем Захарченко, УП