У селі на Городенківщині щороку на Великдень виконують танець білих хорватів "Сербен"

З року в рік у селі Чортовець Городенківського (натепер Коломийського) району, що на Івано-Франківщині, всі чоловіки у великодній час виконують древній ритуальний танець Сербен.

Розпочинається дійство традиційно біля місцевої церкви Святої Трійці, розповідають на сторінці відділу туризму ІФ ОДА / IF Tourism Office

Ритуальний танець Сербен танцюють лише чоловіки і хлопці – взявшися за руки, вони обходять все село від церкви до церкви. Жінки та дівчата тільки співають і спостерігають за дійством.

Якщо запитати найстаріших жителів села, ніхто вже й не пригадає, звідки й коли взявся звичай Сербена і чому його починають саме коло церкви. Просто кажуть, стинаючи плечима, що так було віддавна.

За словами місцевого священика, отця Теодора, спочатку Сербен танцювали лише в перший день Великодня, а вже тепер і в Великодні Понеділок, Вівторок, і на Провідну неділю. Танець починає "заводило", зазвичай – страший церковний брат. Він тримає в руках символ "старшинства" у Сербені – металевий топірець. За ним у вервицю танцю стає й священик.

Далі підходять інші чоловіки, юнаки та хлопчаки. Запрошують усіх рідних та гостей. Беруться за руки без команди, самі – синхронно, дружно. Так роблять у Чортовці віками. Адже Сербен ніби магічне коло, не лише танець, а й пісня, оберіг, який охоронятиме село аж до наступного Великодня. З року в рік, з десятиліття до століття.

Крок вперед, крок назад. Змах руками трішки доверху, згодом донизу. Тягнеться Чортовцем правічне сербенське коло. Селяни тричі обходять спочатку хороводом храм, ніби вінком із радісних людей його обплітають. Далі роблять коло біля резиденції священика. А згодом, маленькими крочками, що схожі на коломийкові, співаючи, переходять до другої в селі церкви. Танець може тривати кілька годин.

Ярослав Левкун, городенківський етнограф, який досліджує унікальний для України звичай, вважає, що коли добре придивитися до рухів, то великодній танець чортовчан схожий на сербський військовий чоловічий танець. Та й мелодія протяжна, як у південних слов’ян. Він припускає, що танець і мелодія є відгоміном княжої історії, коли на теперішніх прикарпатських землях були білі хорвати.

Колись танець обов'язково супроводжувався грою на сопілці. Тепер це роблять рідко, як правило, лише співають.

"Загалом в такій дивовижній гаївці беруть участь кілька сотень чоловіків, – каже Ярослав Левкун. – Це ніби гаївка і не гаївка, танець і не танець. Зрештою, це відгомін далекої історії, коли Покуття було пов’язано із іншими слов’янськими народами і етносами. Нині Сербен – це зв’язок поколінь, родин та земляків, які живуть далеко від села, а на Великдень повертаються додому".

Як це було цьогоріч показали на сторінці Городенківського міського краєзнавчого музею ''Покуття''

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!