У селі на Івано-Франківщині відсудили у людей громадський заїзд і перекрили доступ до городів

Вже кілька років з десяток селянських родин із села Ціневи, що за чотири кілометри від райцентру Рожнятова, не мають змоги обробляти свої земельні ділянки в урочищі «Терні» у межах села.

Причина банальна — не можуть до земельних наділів потрапити. З діда-прадіда громадський заїзд шляхом судів-пересудів став приватним обійстям спритного разди-односельця, а іншої облаштованої дороги для проїзду людям місцеве керівництво і досі не запропонувало. Тож в одних цінівців сотки землі заростають бур’янами, а інші селяни втратили сон через страх, бо свідчили проти нинішнього власника заїзду до своїх городів. Як не парадоксально, а може, й показово, що ці земельні війни тривають у селі, яке ще не без іронії називають «адміністративною колискою» району. Бо чимало представників виконавчої влади району — і колишніх, і теперішніх — є жителями села Ціневи. Але якщо місцеве самоврядування вже упродовж кількох років не може відстояти інтереси громади, то можна без перебільшення констатувати, що таке самоврядування безпомічне не лише фінансово, а й адміністративно.

Сокира замість... подушки

Історія Ціневи на річці Дубі сягнула вже півтисячоліття. Близькість села до райцентру, добре сполучення і природна краса зробили його ласим куточком як для місцевого чиновництва різних рівнів і профілів, так і для місцевих чи приїжджих грошовитих раздів з навколишніх сіл. Але попри все пересічні цінівці навіть у простій життєвій щоденності залишаються наодинці зі своїми проблемами. «Вже три роки, як ми не веснуємо на своїх присадибних ділянках в урочищі «Терні», яке в межах села, тому що Василь Драч за допомогою місцевої влади перекрив нам заїзну дорогу, яка була в селі ще за часів наших батьків і дідів. А іншу дорогу сільська рада не облаштувала. Вже відбулося понад 20 судових засідань — всі на користь Драча. Просимо, хоч ви за нас заступіться», — пишуть «Галичині» жителі села Ціневи — власники городів в урочищі «Терні», з якими мандруємо сільськими вуличками.

Віктор ПІКУЛА, 73 р.:

— Дорога у «Терні» була ще за наших дідів-прадідів. Там мають свої наділи восьмеро моїх односельців. Але колишній сільський голова дав можливість цей заїзд приватизувати як своє обійстя одному з господарів, чия садиба межує з дорогою. У минулі роки той не забороняв людям користуватися заїздом через своє подвір’я, а три роки тому заїзд перекрив. Мовляв, це його приватна власність. Я у «Терні» маю 24 сотки землі, інші люди — п’ять, вісім чи десять. Але з часу перекриття заїзду на ділянках вже ніхто не раздує, сусіди не веснують, а оббивають пороги судів. Річ у тім, що через суд Василь Драч приватизував собі більшу земельну ділянку, яка якраз і захоплює заїзд. Посеред дороги тепер — новозбудовані гараж і майстерня. Ми зверталися до сільського голови, а він крутит. Ні сюда, ні туда. Каже, що нема коштів, щоб зробити нам дорогу в іншому місці. Але ж серед нас всі або пенсіонери, або інваліди. Якщо б у цій справі відповідні органи належно розібралися, то не один з тих, хто таке дозволив, мав би «сісти».

Ольга НОСИН, 76 р.:

— Я 40 років відпрацювала у колгоспі і ніколи з ніким не мала якогось спірного слова. А вже зо три роки, як не можу потрапити на свою земельну ділянку. Маю там сім соток. Ще три роки я туда їздила вільно і ніхто мені й слова не казав. А тепер зі страху кожну ніч ночую з сокирою під подушкою. У свої 76 років мені доводилося лізти через ворота Василя Драча, а вони сі з мене сміяли. Ще й казали, що добре би то зафільмувати, як стара баба лізе через браму. На городі вже три роки не весновано — бур’єн росте. і спокою не маю, бо я — найстарший свідок. Ще мій дідо за Польщі гендлював тилєтами і у прадіда Драчевої жінки купив грядки у «Терні». Звісно, разом із заїздом до них, бо ніхто б не пустив їздити через своє поле. То було родиме. Але хто думав у той час про якісь документи, як мою хату ще у 1945-му спалили...

ѕУ Ціневі для початку ми спробували потрапити в урочище «Терні». Йдемо тією дорогою, яку обіцяє вже не перший рік облаштувати сільська рада замість перекритого кілька років тому громадського заїзду, що став частиною приватного обійстя жителя Ціневи Василя Драча. Скажемо без лукавства: прохід у «Терні» і справді є — без особливих труднощів можна метрів за 50 до городів дістатися  велосипедом, тачкою чи возиком. Але ні фірою, ні «легковиком» чи вантажівкою до наділів не дібратися — не вивернуть поміж вузенькими вуличками. А чи інші господарі  захочуть задля заїзду вкорочувати свої подвірні межі? А може, це з їх вини вулиця з роками стала вужчою? Як на нас, то цей проект нового заїзду у «Терні» потребує чималих клопотів адміністративних і, зрозуміло, не менших фінансових видатків для дотаційної цінівської сільради. А обійстя Василя Драча — як ружа, охайне і впорядковане багато та зі смаком. і зрозуміло, що робити його і надалі прохідним двором господар і не збирається, як і облаштовувати виключно за свої кошти дорогу у «Терні» в іншому місці. Бо хто б хотів, щоб йому попід вікна ходили чужі люди. Та й власне саме подвір’я, якщо його перекраяти заїздом завширшки три з половиною метри, стане мініатюрним. Тож, на наш погляд, зарадити власникам земельних ділянок у «Терні» може лише облаштування нової дороги, яку б мали зробити не з чиновницьких обіцянок, а ще до приватизації громадського заїзду.

Богдан ТКАЧІВ, сільський голова Ціневи:

— Я виконую рішення суду. Якщо не знаєш, як чинити, — роби за законом. і так буде найкраще. Рішенням сесії  ми зобов’язали Василя Драча облаштувати дорогу до наділів. і на суді він не відмовився, вже й трубу завіз та трохи гравію. Казав, що ще завезе, якщо буде потрібно. Але люди тією вулицею не хочуть взагалі їздити до городів, а хочуть через його обійстя — давнім заїздом. і я знаю чого — бо там живуть їх родичі. і вулицю, виглядає, попригороджували, тож вона і стала завузькою для проїзду.

— Але ж не люди, а ваші попередники, один із них, до речі і нині з вами працює, заварили всю оту кашу і з фіктивним рішенням сесії, і з генпланом, у якому нема колишнього заїзду?

— Так, у цьому випадку ви цілком маєте рацію. Річ у тім, що наша односельчанка, яка через півроку вступить в права власника, очевидно, почне приватизацію свого маєтку. А її двір — якраз біля дороги, яка могла б слугувати надалі заїздом у «Терні». Тож архітектура і покаже в натурі, якою насправді мала б бути вулиця завширшки і чи інші господарі не попригороджували собі шматки тієї вулиці. Навіть офіційний документ підтверджує, що вулиця стала вужчою через самовільні її захоплення. Ще 2007 року інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю вказувала на це попередньому сільському голові та інформувала, що одного з господарів за самозахоплення притягнено до адміністративної відповідальності, і рекомендувала сільському керівникові звернутися до суду. Адже колись ширина вулиці була десь на півтора метри більшою, тож, очевидно, господар собі їх і пригородив. Але сільський голова тоді рекомендацій не виконав і до суду не звертався. Все залишилося, як було. Розумієте, якби не було дороги відповідної ширини, то господар не зміг би виробити дозвіл на будівництво. Адже будматеріали возили автотранспортом габаритним. Буде приватизація, і ті, хто пригородив собі частину вулиці, вимушені будуть посунутися. Бо це ж не просто заїзд, а вулиця, і назву вона має — Андрея Шептицького. Загалом генплан, у якому не позначено громадський заїзд у «Терні», багато й інших нам поробив проблем — досі наслідки розгрібаємо. Я чекаю рішення суду за моїм позовом до Василя Драча, бо ми просили, щоб він дозволив якийсь час людям користуватися заїздом. Він рішення оскаржив і не дозволив. Але не відмовляється допомогти в облаштуванні іншої дороги. Якщо суд визнає її громадською, то матимемо право використати кошти сільради для її облаштування. Півдороги зробить сільрада, а другу половину — Василь Драч.

Закрили справу і... дорогу

Все має свій початок. А у справі з заїздом в урочище «Терні» початок був кримінальний. Ще 2011 року прокуратура області порушила кримінальну справу щодо службових осіб Цінівської сільської ради за фактом незаконної приватизації 0,2350 га землі. А під час досудового слідства у кримінальній справі було встановлено, що секретар Цінівської сільради (він і нині обіймає цю посаду) видав Василеві Драчу явно неправдиве рішення сесії від 30 грудня 1993 року, яким тому нібито було передано у приватну власність земельні ділянки площею 0,2350 га — для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд і площею 0,0858 га — для ведення селянського господарства. На підставі підробного рішення Василеві Драчу і було видано відповідні державні акти на землю. Але відтак  22 вересня 2011 року постановою Рожнятівського районного суду кримінальну справу закрили через амністійну статтю. Згодом прокурор Рожнятівського району в інтересах жителів села Ціневи звернувся з позовом до суду про визнання державного акта на право власності на земельну ділянку Василя Драча площею 0,2350 га недійсним і про повернення ділянки громаді села. Але Рожнятівський районний суд прокурорський позов задовольнив лише частково — державний акт скасував, а повернення громаді заїзду вирішив вважати безпідставним. Своєю чергою той же Рожнятівський районний суд рік по тому — у березні 2013-го — розглянув справу вже за адміністративним позовом Василя Драча до Цінівської сільради. Позивач просив вважати незаконним рішення сесії сільради від 10 квітня 2012 року, яким визнано громадським заїзд в урочище «Терні» через його домоволодіння та зобов’язано усунути до 20 квітня 2012 року перешкоди для користувачів заїздом. А ще Василь Драч у своїй позовній заяві просив суд, щоб сільрада дала йому дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою, яка надає право на земельну ділянку орієнтовною площею 0,21 га (йдеться власне про площу колишнього заїзду у «Терні») для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. і суд позов Василя Драча практично задовольнив.

Видається, що було б логічно паралельно зі скасуванням рішення сесії сільради про визнання заїзду в урочище «Терні» громадським зобов’язати орган місцевого самоврядування, чиї дії свого часу спровокували земельний конфлікт, до конкретного часу найперше облаштувати новий заїзд до городів десяткові селянських родин, а вже потім дозволити Василеві Драчу перекривати чинний. Але непідкупна рожнятівська «феміда», сказавши «а», не сказала «б», залишивши десяток сільських жителів Ціневи наодинці з проблемою добирання до городів в урочищі «Терні». і цим своїм «вкладом» юридично закріпила балаган у простій життєвій справі (цікаво, чи суд так же рішуче вчинив би, якщо б там були дачі районного чиновництва?).

Отож замість урівноваження інтересів усіх зацікавлених сторін сільська рада і районний суд створили на рівному місці ситуацію, яка невідомо коли матиме справедливий розв’язок.

От тільки така Цінева з її сільрадою і такий суд на Прикарпатті не єдині, які на земельних справах наламали стільки дров, що їм роботи стане на багато років. У програші будуть, як завжди, — невинні люди.