Волонтерський фронт

Українці самі профінансували Майдан, а тепер фінансують і армію. Поки мужі у великих кріслах пробують / не пробують розібратися у бюрократичній тяганині закупівель, небайдужі люди пакують машини до зони АТО, а в них усе – від домашніх закруток до тепловізорів.

«Репортер» дослідив тонкощі волонтерського фронту на Прикарпатті. Як прикарпатці вбирають і годують своїх хлопців в АТО.

Від касок до БТРів

Перша потужна хвиля обурення тим, що наших солдатів відправляють на Донбас без мінімальних засобів захисту, прокотилася Прикарпаттям ще в середині червня, коли зайшлося про відправку в АТО 5 батальйону. Тоді відправлення відклали, правда, ненадовго

Але ті події стали поштовхом, аби створити в області Координаційний центр швидкого реагування. Як каже голова цент­ру Юрій Романюк, тоді побачили, наскільки велика прірва між звичайними солдатами й державою. Коли не можуть через бюрократію, байдужість чи зумисно освоїти гроші, які вже виділені на армію.

«Тоді я запропонував голові ОДА Андрію Троценку під спільним патронатом створити такий центр, який би швидко реагував на всі потреби військових, – каже Романюк. – Разом з тим відкрили «Благодійний фонд оборони Прикарпаття», рахунок там у звичайному банку, жодного стосунку до держави, аби та бюрократія нас не затягувала».

Каски з Італії

Загалом нині центр існує більше місяці й та робота схожа на мурашник – одні благодійники передають гроші, другі підказують, де можна дешевше купити, треті везуть з-за кордону, четверті – самі купують і приносять. Центр і сам купує і шукає, а ще координує – що саме треба і, що важливо, чого вже не потрібно.

«Кажуть, що нині в 5 батальйоні нічого нема, – це абсурд, – запевняє Юрій Романюк. – Зараз вони вже мають близько 20 теп­ловізорів на шести блокпостах, а ще тиждень тому їх було 15, а на двох блокпостах не було жодного. Треба розуміти, що ці речі купують своїм хлопцям родичі, волонтери, громади сіл і т. д. – треба лише розподілити. А це вже питання до командування.

Далі – бронежилетами вони забезпечені всі. Не виключаю, що, може, десь один-два не мають, але даю гарантію, що десь є зайві. І кожен другий бронежилет відправлений через наш фонд. Каски – на сьогодні лише через фонд купили 130 б / в і ще 51 нову. Левова їх частина пішла саме в батальйон. На днях нам мають привезти з-за кордону ще 150 нових касок».

Разом із тим, маємо ще 24, 25, 51, 72, 79, 81 бригади, у кожній з яких служить як мінімум по 20 хлопців з Прикарпаття, запевняє Романюк. Отже ще приблизно 200 вояків треба забезпечити. Частину касок із тієї першої партії надіслали і туди, обіцяють надсилати і надалі.

Крім того, в нас ще є батальйон МВС «Івано-Франківськ» – 160 чоловіків, їх теж треба споряджати. Нині за рахунок фонду купують їм 100 форм. А 4 батальйон Нац­гвардії – понад 100 вояків – отримав 41 каску.

За гроші фонду купили ще квад­рокоптер (15 тис. грн.) і планшет для нього, він уже працює на передовій у батальйоні «Айдар». Це такий собі «безпілотник» – запустив на 300-400 метрів і бачиш на планшеті, де ворог і що він робить.

Загалом з часу заснування фонду на його рахунок надійшло 1,5 млн. грн. Є цілком безіменні перекази по 100 грн., більші суми від колективів, сільських громад і т. д. Є і дуже потужні – по 200 тис. грн. на днях надійшло від БФ «Ярковиця» та ТОВ «Памібро». Ще 10 тисяч євро отримали від депутата облради Василя Матійчика. Хоча додамо, що великої активності від решти депутатів щось не спостерігається – із 114, які є лиш в обл­раді, гроші перерахували трохи більше 20.

А ще за координацією з Цент­ром благодійники самі купують для військових транспорт. Як кажеРоманюк, коломиянин Роман Бортейчук купив «Ниву» (її вже відправили 5 батальйону) і БТР – нині ремонтують спільними зусиллями. Коломийська фірма «ЮМАС» подарувала КамАЗ – також для 5 батальйону. Прокуратура області дала 22 тис. грн. на дизельний позашляховик – зараз він теж на СТО.

«Наразі дарують ще один броньований легковик, теж із Коломиї, але поки що просили імен не називати, – говорить Романюк. – А взагалі-то ми звертаємося до усіх, хто має машини, не розмитнені, без документів, трохи побиті. Ми готові купити – до 2 тис. доларів за одиницю. Єдина вимога – щоб були дизельні. Бо бензину там нема».

Підприємці на господарстві

Майже місяць тому в Івано-Франківську запрацювала і волонтерська група «Свій за свого». Як розповідає її співорганізатор Лідія Анушкевичус, це було якраз перед відправкою 5 батальйону.

«Я тоді підійшла до Юрія Романюка і взяла перший господарський список, і по ньому ми з Наталією Фітель буквально за півтора дні купили все – посуд, цвяхи, елект­роди, ключі для машин, пили, лопати. І все відвезли хлопцям у Делятин».

За які гроші? Щось, як підприємці, давали самі, обдзвонювали колег – хтось відпускав по собівартості, хтось просто дарував, хтось погоджувався заплатити за товар. Загалом та перша допомога була приблизно на 40 тис. грн.

Далі – більше. «Ми почали з господарської групи товарів і ми її не залишали, але купили телефон, зробили гарячу лінію і якось воно все пішло, – розповідає пані Лідія. – Помагали з купівлею тепловізора, найпершого, який купували на «Айдар». От подзвонили хлопці з внутрішніх військ – 15 людей, які приїхали на перепочинок, то займалися їхньою дрібною амуніцією: ліхтарики, намети, гумові чоботи, тактичні окуляри, рукавиці.

Ми і далі спілкуємося з їхнім керівництвом і для наших внутрішніх військ вже передали генератор, радіостанції – дві потужні по 16 тис грн. і три простіші – по 4 тис грн. Зараз для тих же ВВ замовили чотири потужні медичні сумки, вони уже в дорозі».

Сьогодні до роботи групи долучилась і діаспора. Ланцюг – неймовірний: солдат із 5 батальйону дав їхній номер своєму знайомому в Богородчанах, а в того брат у Нью-Йорку, тож він і вислав ще три медичні сумки.

Загалом же, каже Лідія Анушкевичус, за весь час купили споряд­ження на 480 тис. грн. – майже всі гроші від підприємців.

«Усіх дуже важко перерахувати, багато помагали аптеки «Іва-Фарм», заправки «Окко», – каже вона. – От Олег Бахматюк закупив для військкомату амуніцію на 200 тис., це теж ми домовлялися. Помагають і просто добрі знайомі. Наприклад, Віля Чупак із гурту «КораЛЛі» – колись я йому помагала по різних акціях, а тепер сама звернулася, то він приніс 27 тис. грн. – зібрав по друзях».

І хлібом, і мистецтвом

У франківському Білому домі щодень пакують ящики з харчами, засобами гігієни та іншими побутовими речами – усе на схід. Цим займається самооборонівці. А більшість тих продуктів купують самі франківці в супермаркетах – за спеціальним списком.

Як розказує Андрій Паляниця, координатор зі збору та відправки, усе почалося десь на початку червня – побачив, що так роблять в інших містах, то чому б у нашому ні? Закинули ідею в мережу.

Перші дні було важко, не вистачало людей. Але майже миттєво долучилися волонтери й нині стабільно по 20 людей вдень працюють у супермаркетах, роздають листівки, пояснюють, що це за акція і т. д. У першій фурі, яку відправили солдатам, каже Андрій, було товару тисяч на 300. А зараз вже третю машину збирають…

А ще минулого четверга в обласній Спілці художників відбувся мистецький аукціон – «За Україну, за її волю». Як каже голова правління спілки Микола Якимечко, 45 художників області віддали своїх 60 картин.

Більше половини продали – за без кількох сотень 50 тис. грн. Ці гроші одразу ж перерахували на благодійний рахунок «За сина, за чоловіка», який відкрили мами та дружини бійців 5 батальйону. Цього четверга пройде другий етап аукціону, бо художники все несуть і несуть нові картини.

У неділю ж у Франківську пройшов останній ярмарок під відкритим небом з продажу гуцульських зґард. Як каже співорганізатор акції Надія Шегда, загалом ярмарків було п’ять і вторгувати вдалося близько 40 тис. грн. Ливарник Всеволод Бажалук для цього безкоштовно вилив понад 130 зґард.

Виручені гроші підуть на амуніції для батальйону «Азов». Але на цьому ярмарки не закінчуються – їх продовжать у соцмережі «Фейсбук».

Свою допомогу на схід відправили і з Івано-Франківської єпархії УГКЦ. Для Нацгвардії – комплекти одягу та спорядження. Для 5 батальйону – тепловізор, для «Айдару» – бронежилети, шоломи, рукавиці тощо.

Звісно, всіх, хто нині допомагає армії, в одному матеріалі згадати неможливо, хоч би й дуже хотілося. Це ще море волонтерів, які працюють по районах – це і бабусі, які приносять домашні закрутки, і сільські громади, що збирають своїм хлопцям на бронежилети, і ті, хто своїми машинами, ризикуючи життям, доставляє посилки на передову, і навіть малюки, які розмальовують камінчики і продають, аби зібрати «дяді Васі» на компас. Це сила-силенна людей, які певні – ми переможемо, але до тої перемоги ще треба докластися.

Ми ж усі чекали справжньої України? Оце вона, дочекалися – у кожному солдаті чи волонтері. Тепер її треба відстояти.