Як Олександр Шевченко вміє знищувати бізнес

Олександр Шевченко, директор ТК «Буковель» і кандидат у народні депутати ВР по 83 округу (Івано-Франківська), презентує себе як ефективного господарника. Хтозна, на чому ґрунтується така позиція… Адже факти доводять протилежне.

Чого варта лише історія тотального занепаду івано-франківського аеропорту відколи орендарем стало ТОВ «Скорзонера», представником якої є Олександр Шевченко.

Ще восени минулого року на 20-ій позачерговій сесії був озвучений депутатський запит Ярослави Ульванської. Начальниця обласного управління праці поскаржилася голові ОДА та прокурору області на фірму «Скорзонера».

Буцімто дирекція, всупереч умовам угоди з обласною радою, не допускає обласні держвідомства до перевірки. А закінчила свою промову депутатка гучним припущенням – «Скорзонера» умисне доводить міський аеропорт до банкрутства. Й справді, запитань до орендаря назбиралося чимало.

Якщо вдатися до банального методу зіставлення стану справ на летовищі «до» і «після» «Скорзонери», то побачимо, що аеропорт, який до того поволі зводився на ноги, почав знову занепадати.

У 2010 році аеропорт змінив інвестора. У конкурсі на укладання договору з облрадою, в якому змагалися дві структури – «Нафтохімік Прикрапаття» та ТОВ «Скорзонера», перемогу здобула остання.

Втім, хоч фірма-інвестор і змінилася, головний «газда» залишився той самий – група «Приват», що контролює і «Скорзонеру». Івано-Франківська обласна рада віддала фірмі міський аеропорт у 30-річну концесію за 73 тис. грн. на місяць.

Планів у нового інвестора було не злічити: багатомільйонні інвестиції на реконструкцію та модернізацію летовища, збільшення пасажирських авіаперевезень в 1,6 раза – до 150 тис. пасажирів за рік, а як результат – стрімкий розвиток туристичної галузі і т.д. Однак, збутися грандіозним намірам так і не судилося.

Після приходу на летовище «Скорзонери» на авіапідприємстві різко скоротилася кількість пасажирських та вантажних рейсів. Врешті залишився тільки один – до Києва, а приставка «міжнародний» стала слугувати аеропорту лише бездіяльним додатком до назви.

Природно, після скасування майже усіх рейсів, летовище перестало бути прибутковим, почалися затримки зарплат працівникам. А далі для робітників поступово почали створювати нестерпні умови роботи з незручним графіком та мінімальною кількістю робочих годин на місяць.

Всім невдоволеним відповідали недвозначною фразою: не подобається – пиши заяву на звільнення, що багато працівників врешті-решт і зробило.

Втім, керівництво лише вітало такі кроки. Багато хто стверджує, що у таких різких змінах не на краще передумови класичної схеми приватизації підприємства – шляхом доведення його до банкрутства.

Імовірно, здійсненню «наполеонівських планів» приватизації летовища найбільше заважає лише один фактор – бригада тактичної авіації, розташована на базі івано-франківського аеропорту, підпорядкована Міністерству оборони.

Саме військовикам (тобто, державі) належить левова частка земель летовища (в розпорядженні «Скорзонери» лише 20 із 600 га) та злітна смуга.

Цілком можливо, саме тому отримати аеропорт у приватну власність не так вигідно, як того хотілося б «Привату», що звик отримувати від оборудок лише багатомільйонні «вершки».

Подейкують, перенесення військових деінде (наприклад, на аеродром у Коломию) директор «Скорзонери» домагається ось уже три роки.

Проте вирішити питання, очевидно, не так легко. Але Олександр Шевченко має славу людини, що свого добивається, як-то кажуть, не кийком, то палицею. Тож, не виключено, що одного дня напористий бізнесмен таки досягне бажаного. Адже він такий ефективний господарник!