Як Петру Порошенку обратися на другий термін
Може здатися недоречним говорити про це ще до того, як Петро Олексійович навіть уперше не став офіційно Президентом, але рівень викликів та завдань, які стоять перед ним, повинні примусити думати Порошенка глобально і на довгострокову перспективу
Загалом єдиною правильною, але, звісно, не єдино можливою, відповіддю на питання поставлене у заголовку є наступне: Петро Олексійович повинен нарешті зламати двадцятитрирічну українську політичну традицію – грати не за правилами, а грати з правилами. На жаль, всі епохальні рішення в українській політиці були саме грою з правилами під певних осіб – Конституція та конституційна угода 1996 року ухвалювалися в інтересах Леоніда Кучми і як компроміс з Олександром Морозом, політреформа-2004 року спочатку просувалася під Кучму, а потім стала запобіжником проти Ющенка. А скасовувалася Конституція-2004 вже під Віктора Януковича, який запевняв, що без збільшення повноважень він ну ніяк не зможе провести реформи. І навіть останнє відновлення політреформи і обмеження повноважень президента були лише тактичним ходом спрямованим безпосередньо проти Януковича. І зараз усе частіше чути голоси, що новому президенту потрібні більші повноваження, щоб гідно відповісти на сучасні надзвичайно складні виклики.
Однак, у програмі Петра Порошенка є відповідь цим голосам, відповідь, яка дуже підкупає - «стану гарантом збереження щойно відновленої парламентсько-президентської форми правління, за якої Уряд формується коаліцією фракцій та депутатів. Не претендуватиму на повноваження більші, ніж ті, на які ви мене оберете». І Петро Олексійович, дипломатичності та гнучкості котрого усі віддають належне, справді може стати Першим українським Президентом, який не намагатиметься ламати політичну систему під себе, а, навпаки, доведе усім, що розумний та не лінивий президент може робити дива з будь-якими повноваженнями. І таким чином започаткує нову традицію в українській політиці – політична система залишається недоторканою за будь-яких обставин і всі грають виключно за правилами встановленими раз і назавжди.
Практично це виглядатиме так – Порошенко ініціює переобрання парламенту (якщо той не погоджується, то з тим кредитом довіри, який має Петро Порошенко, парламентарів просто можуть «винести» і це буде акт прямої демократії, як і вигнання Януковича), він проводить свою політсилу в ВР, активно впливає на формування коаліції та уряду і за допомогою цих інструментів проводить реформи. Не слід забувати, що Президент має різні способи контролювати роботу Кабміну, адже, тому ж Ющенку ніхто не забороняв ходити на засідання уряду Тимошенко і там висловлювати свою думку, а не писати їй через Балогу листи. І якщо Порошенко зможе працювати з такими демократичними інструментами і справді домогтися реальних реформ, то він залишатиметься в 2019 році головним претендентом на другий президентський термін.
До речі, українська модель парламентсько-президентської республіки дуже близька до моделі французької П’ятої республіки, яку створював Де Голль і розглядав її як надзвичайне розширення повноважень президента. А постать Де Голля мабуть не найгірший зразок для наслідування.
