Як відкрити першу в місті майстерню мозаїки: Студія МІФ

UFRA побувала в першій і єдиній студії мозаїки у Франківську та поспілкувалася з її засновником Олегом Дунаєвським.

Навчання в італійській школі мозаїки

Я навчався у школі мозаїки у місті Спілімберго – це сто кілометрів на північ від Венеції. Коли я вступав, вона була єдиною професійною у світі. В річці Тальяменто, яка там протікає, є багато порід мармуру, тому школу побудували саме там. П’ятсот років тому мозаїкарі з Венеції ходили пішки до цієї річки і набирали в рюкзаки каміння.

У школі навчають тільки тим предметам, які дійсно потрібні мозаїкареві. Нічого зайвого. Щороку набирають близько п’ятдесяти людей. Вартість навчання за рік – 600 євро. Навчання триває три роки, але можна лишитися на четвертий рік і виконувати замовлення, які бере школа – фактично працювати. І також представляти її на різних виставках, ярмарках. Я лишився на четвертий курс, а цього літа повернувся до свого улюбленого міста. Хочеться трошки принести це мистецтво до нас.

З дитинства мені подобалося малювання, ліплення. Але вступати на художню спеціальність не було престижно, і батьки мене відговорили. Я закінчив «Автоматизацію і комп’ютерні науки», відпрацював два роки за спеціальністю, аби переконатися, що це не зовсім моє. Поїхав в гості до мами в Італію, і вона показала мені цю школу. Я зрозумів – мушу там вчитися. Так і залишився.  

Фінансовий бік

Зі стипендії, яку мені виплачували в останній рік у школі, я мав можливість щось відкласти. Платити оренду і купувати матеріали зараз вдається з цих грошей. Розтягую потрохи.

Продавати мозаїку? Я не знаю, хто би це купував. По-перше, матеріали для її виготовлення дорогі, по-друге, вона потребує багато часу. Ось за таке панно 35 на 70 см – причому це радянська смальта, яку в нас за копійки продають – потрібно просити мінімум 4-5 тисяч. Це мало хто собі може дозволити, хіба що людина, яка цінує таку ручну роботу, енергетику.

Я взагалі знайшов не найкращий час відкрити майстерню. Зараз студію відвідують семеро людей. Це люди, які багато чим цікавляться, відвідують декілька гуртків і приходять сюди після роботи. Поки що − чомусь лише дівчата. 

Матеріали

Матеріали привожу з Італії або знаходжу тут. Насправді можна і на річці назбирати звичайного каменю і зробити гарну мозаїку. Італійську смальту привожу з Венеції, а радянську можна знайти навіть у Франківську, в людей, котрі колись займалися мозаїкою. Смальту не цінують – зберігають в гаражах або викидають. Якось я знайшов одну жінку, чоловік якої займався мозаїкою – оздоблював радянські автобусні зупинки. Так от, її тесть нібито замішував якусь будівельну суміш, і замість піску і каміння кидав туди смальту. 

Ще рік тому в Луганську був завод, який робив смальту. Вона була кращою за радянську, але все ж гіршою за італійську. Відрізнялася від італійської за якістю, але за ціною – не сильно. Італійська смальта коштує від 17 до 30 євро за кілограм, а наша, якщо не помиляюся, коштувала близько 13 євро за кілограм. Смальта виготовляється з додаванням різних металів, і від цього залежить ціна. Всі гарячі кольори отримують шляхом додавання золота у різних пропорціях, на міліграми, тому ціна такої смальти вища. Насправді всі виробники мозаїки тримають у секреті процес виробництва.

Я використовую спеціальний мозаїчний молоток, який називається мартеліна. Він розколює матеріал на потрібні для мозаїки шматочки. Кладеться мозаїка клеєм для плитки, до якого додається латексна речовина. 

Техніки

Класичні техніки – це римська, візантійська, флорентійська мозаїка. Остання нагадує вітражі: кожен шматочок кольору обтесується до відповідної форми. Ця техніка зараз в Росії дуже популярна – в Сибіру багато дорогоцінного каміння. Така мозаїка використовується в панно, інкрустації меблів. Римська мозаїка традиційно виготовлялася з мармуру. Поверхня має бути ідеально рівною – вона призначена для підлоги. Її сюжети – тварини, міфи. Візантійська мозаїка відрізняється золотим тлом.

Існує промислова мозаїка – наприклад, коли у ванній з плитки формується зображення. Так більшість людей уявляє собі мозаїку.

Я працюю в сучасній техніці, шукаю свій почерк, експериментую. 

В Україні це мистецтво не розвинене, тому що тут ніколи не було стільки видів мармуру чи смальти. Але люди, які займаються іконописом, за потреби можуть викласти і мозаїку в церкві. Роки два-три тому я познайомився з отцем Євгеном. Він навчався в італійській семінарії, яка спеціалізується на мозаїці і робив мозаїку в церкві в Пасічній. Більше я не знаю, хто б займався цим у Франківську. 

Плани

Мене часто питають, чому я повернувся, якщо міг лишитися в Італії. Я дуже люблю Івано-Франківськ і хочу зробити його ще красивішим. Саме це в мене в планах і для цього мені потрібні помічники. Я хочу знайти людей, які хотіли б себе присвятити мистецтву мозаїки, навчити їх, і потім разом із ними робити проекти для міста. Мозаїка потребує дуже багато часу, самому робити її дуже довго, а тим паче щось серйозне. Ідей багато. Все впирається в матеріали – треба знайти, хто б міг допомогти із закупівлею, і в тих людей, які б допомогли втілити ідеї. 

Давно була ідея зробити доріжку-вишивку зі смальти. Але це дуже дорого і я навіть не пробував шукати спонсорів. Зараз совість не дозволяє витрачати гроші на такі речі. Краще вже на АТО їх відправити. Тому я відклав цю ідею.

Але якось побачив в інтернеті, що в Кам’янці-Подільському вже є доріжка-вишиванка. Хоча я собі інакше уявляв таку доріжку – з гарних матеріалів, дійсно на століття. Смальта – це матеріал, який не взаємодіє із середовищем. Наприклад, у храмах Равенни, яким вже сотні років, мозаїки й далі такі ж яскраві. Так само є двотисячолітні мозаїки з мармуру. Хотілося б і собі зробити щось надовго.

Фото − Світлана Ославська, UFRA