Юрій Андрухович: Ця влада сильна своєю тупістю, тому шлях переговорів не дієвий

Зайве розповідати, хто такий Юрій Андрухович. Він належить до п'ятірки найпопулярніших письменників України, проте відомий не тільки своїми творами. Це знаний перекладач, поет, прозаїк, публіцист, який не боїться творчих експериментів.

Окрім своєї літературної діяльності, Андрухович відомий і співпрацею з польським експериментально-інструментальним гуртом Karbido, а вже завтра він вирушає у всеукраїнський тур із виставою "Альберт, або Найвища форма страти", поставленою за його однойменним оповіданням.

Андрухович за кавою розповів INSIDER'у про своє ставлення до Євромайдану та його героїв, про перекладацьку діяльність і творчі експерименти.

Частину інтерв'ю Андрухович про Євромайдан і владу публікуємо у нашому виданні  "Бліц-Інфо". 

"ЦЯ ВЛАДА СИЛЬНА СВОЄЮ ТУПІСТЮ"

-  Улітку минулого року ви говорили, що для протесту необхідно, щоби масово вийшла молодь, студентство. Чи можна сказати, що це відбулося на Євромайдані?

-  Не зовсім. Того ступеню студентських виступів, якого я очікував, досягнуто не було. Поки що немає одностайного студентського руху, який би охопив усі регіони, і тим самим спростував би мою тезу, що в нас є різні України.

-  Але чому студентство не піднялося, навіть за сприятливих для протесту умов?

-  Є чинник залякування і репресій на рівні вишів. "Регіонали" прийшли до влади, усюди зачистивши території, простори, понаставлявши скрізь своїх людей, або змусивши вступити до лав своєї партії. Ректори ВНЗ нині - частина цього режиму.

Звичайно, є частина керівного складу вишів, які поділяють ідеї Майдану, але переважають радше перші.

Проте завжди варто зважати, що є маса і є авангард. Студентський авангард зараз активний і бореться. А маса є масою. Сам по собі факт, що людина є студентом, не означає, що вона чимось краща за інших.

-  Чи є шанс, що в сучасних умовах повторяться події 1990-х років, а саме Революції на граніті, коли студентство таки змогло сказати своє слово?

-  Ні. Це принципово інша ситуація. Революція на граніті була зроблена не багаточисленними силами. По містах вона йшла як певна "струя" чи мода. Картинка з Києва була настільки приваблива, що студенти з інших міст підхоплювали цей рух.

Але порівняно з тим, що ми маємо сьогодні, - це був дитячий лепет.  Це відбувалось у ситуації абсолютно провальної радянської системи, яка тріщала по швах, не давала собі ради з елементарними речами.

Не варто порівнювати ті події з сьогоднішніми. Те, що відбувається зараз, – в тисячі разів складніше.

-  А яка роль митців у цьому всьому? Чи мають вони брати участь у силових протистояннях?

-  Я би зайшов з далеку. Ми завжди так чи інакше будемо згадувати 2004 рік. Для мене принципова різниця в цих двох революціях – це різниця в героях. Героями тієї революції стала команда правників, яка виграла процес у Верховному суді, що призвело до третього туру виборів і перемоги Майдану.

А зараз намагатися вирішити ситуацію в правовому полі – це абсурд. Що можна виграти в сьогоднішньому суді?

- Тому героями цієї революції є не правники, а бойовики. Люди з Самооборони, люди з досвідом військових дій, хлопці в "балаклавах" і касках. Зараз – це єдиний шлях опору.

Якщо 2004-го роль митця була, скажімо, створювати ще одну ноту в загальному мирному протесті, то сьогодні – це певною мірою бойове завдання, це відділ пропаганди й агітації в діючій армії. Бо зараз - війна.

Саме тому є таке поєднання – ось ти показуєш свої картини чи читаєш вірш, а потім біжиш і жбурляєш пляшку. І одне одному не суперечить.

Крім того, зараз такий феноменальний момент, коли можна залюбки всі свої образи, що якоюсь мірою вже давно сидять у кожному митці, вимістити на ментів.

- А чому саме в митців? Ця образа, схоже, давно вже сидить у кожному громадянинові…

- Бо митці глибше й емоційніше це відчувають. Вони вміють глибше ненавидіти (сміється, – ред.).

- У цій ситуації ви все ж схвалюєте радикалізацію Майдану?

- Якщо вже йти до кінця, то треба визнати, що схвалюю. Специфіка цього режиму в тому, що будь-який інший метод не дієвий.

Ця влада сильна своєю тупістю і тому шлях переговорів не дієвий через певну стіну несприйняття.

- Отже, коли опозиція вимагає переговорів – це хибний крок?

- Я до неї тому і критично ставлюся, що опозиція певною мірою виступає гальмом. Але з іншого боку - не можу її засудити, бо відповідальність опозиційних політиків значно вища, ніж відповідальність кожного пересічного мітингувальника, чи моя особиста.

В їхній ситуації закликати на штурм – це зовсім інша справа, ніж мені написати колонку, де сказав би, що класно було б штурманути і спалити. Вони так чи інакше мусять зважати на точку зору своїх потенційних союзників – західне суспільство. А воно жодною мірою не схвалює силових дій.

Тому тут усе логічно. З одного  боку, є ось ці авангардисти, які чинять силовий спротив, а з іншого - опозиція, яке це стримує, але завдяки цьому з ними говорять представники Заходу. Таким чином шляхи політичного врегулювання на міжнародному рівні залишаються відкритими.

- А як узагалі події на Майдані можуть впливати на митця і його здатність творити?

- Я от написав би якийсь синопсис фільму про викрадачів людей на основі нинішніх подій. Можна розвинути психологічний трилер.

- А вам не здається, що фільм вийшов би надто сюрреалістичний?

- Саме це було б і цікаво. Якщо вмонтувати в нього якісь суто майданні теми, то може вийти зовсім не той трилер, який передбачався. Може вийти щось дуже художньо-артхаусне.