З 1 вересня школярі вчитимуть російську та будуть плавати без басейнів
У новому навчальному році на українських школярів та вчителів чекатиме чимало новацій, які стосуються корективів до вже існуючих дисциплін, а також запровадження абсолютно нових навчальних курсів.
Щодо ефективності запланованих нововведень експерти-освітяни поки що налаштовані дещо скептично, пояснюючи це тим, що, мовляв, в Україні спочатку роблять, витрачаючи чималі суми коштів, а потім починають думати, чи потрібним був цей крок.
Так і зараз фахівці наголошують, що, в цілому, ні знання, ні навички зайвими не будуть, проте все залежатиме від того, як Міністерство освіти та керівництво шкіл втілюватиме ці новації в життя. Крім того, і освітяни, і педагоги, і психологи бояться, що запровадження нових предметів суттєво збільшить навантаження на дітей, а в підсумку не принесе належної користі. Проте це не єдине, від чого застерігають фахівці - у них чимало зауважень і до змісту кожної окремої новації.
Політична гра навколо російської мови
Певно, найбільш суперечливою і дратівливою новацією стало запровадження обов’язкового вивчення другої іноземної мови або будь-якої мови національних меншин з 5 класу. Відповідне розпорядження Міносвіти набуває чинності вже з 1 вересня 2013 року.
Вже майже всі українські школи визначилися, яка з мов вивчатиметься як друга іноземна. Більшість із них обрали німецьку мову (не менше 52%). На другому місці - російська (23%), на третьому - французька (14%).
Найбільше невдоволення, суперечок та дискусій у експертів викликало потрапляння до цього переліку російської мови, яка не вважається в Україні іноземною. Так, директор Центру тестових технологій та моніторингу якості освіти Ігор Лікарчук наголосив, що сама ідея обов’язкового вивчення двох іноземних мов є вдалою, але є чимало питань до її реалізації. Наприклад, школи не забезпечили потрібною кількістю викладачів іноземних мов та не провели належну підготовку кадрів. А те, що замість другої іноземної мови може вивчатися російська, на думку освітянина, суперечить і чинному законодавству, і здоровому глузду.
“Адже, по-перше, російська не є іноземною мовою. Відповідно до ст.7 Закону України “Про основні засади державної мовної політики”, російська мова є регіональною. По-друге, запровадження вивчення російської мови може зумовити русифікацію української школи. І в цьому є небезпека. По-третє, рівень автономії наших загальноосвітніх шкіл такий, що їхні директори виконають будь-яку вказівку, яка надійде від органів управління. А те, що сьогодні від органів управління надходить вказівка працювати з батьками, щоб ті обирали вивчення російської мови в школах - не секрет”, - пояснив Ігор Лікарчук.
Експерт сумнівається, що справді так багато батьків, дітей та вчителів виявили бажання вчити російську мову.
“Чому у Бориспільському районі Київської області, де завжди майже всі учні вивчали українську мову, 62% виявили бажання вивчати російську мову? У цьому є дуже великі проблеми і великі небезпеки”, - зазначив фахівець.
При цьому Лікарчук зауважив, що російську можна вивчати як факультатив, а, крім того, її вивчають у школах із російською мовою навчання. Проте, за його словами, якщо Міносвіти так кортить, аби діти в школі вивчали російську, потрібно окремо ввести у навчальний план години для російської мови.
“Але МОН цього робити не хоче, бо це - політичне питання. Тому й пропонують таке формулювання: вивчайте дві мови - одну іноземну, а другу - російську чи іншу мову національної меншини. Але ж ні російська мова, ні мова національної меншини іноземною не є”, - обурюється освітянин.
Водночас голова правління Центру освітнього моніторингу, екс-заступник міністра освіти Павло Полянський зауважив, що впровадження з п’ятого класу вивчення другої іноземної мови в жодній мірі не є новацією. Він розповів, що ще на початку 2000-х років за міністра освіти Василя Кременя було розроблено 42 варіанти навчальних планів для 12-річної школи, серед яких декілька передбачали, що школи, починаючи з п’ятого класу, будуть запроваджувати другу іноземну мову. Але за умови, що в школі є хороший вчитель для цього предмету, необхідні матеріали та обладнання.
“З того часу щось вдалося зробити, щось - ні. Але впроваджувати другу іноземну там, де для цього немає умов, імперативно і наказовим способом, лише на шкоду. До того ж, підміняються поняття: говорять, що школи нібито можуть, якщо у них буде бажання (а це бажання їм активно “підказують”), замість другої іноземної мови вивчати російську мову. Це цілком неправомірно, оскільки російська не має статусу іноземної в Україні. І лишень на цій підставі з початку незалежності в Україні існує широка мережа шкіл, де навчання повністю, за винятком української мови і літератури, здійснюється саме російською мовою. Тому треба чітко розвести ці поняття і займатися освітою, а не політиканством”, - пояснив Полянський.
“Політизована” історія
Ще навесні жваву дискусію та обурення фахівців викликала нова програма з історії для 5 класу, за якою школярів навчатимуть вже з 1 вересня. Адже з неї зникло поняття “Українська держава”, а також імена видатних українців: Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Михайло Грушевський, Іван Франко, Леся Українка. На цьому наголошував у своїй статті кандидат педагогічних наук, доцент Запорізького національного університету Сергій Терно.
Крім того, вчений зазначав, що змінено й деякі формулювання в навчальній програмі. Наприклад, замість “Київської держави” - “київські князі”, замість “Козацької республіки та Української козацької держави” - “Українське козацтво у битвах і походах”, замість “Відродження Української держави в 1917-1920 рр.” - “Українці в революції 1917-1920 рр.” тощо. “Отже зникає поняття “Українська держава”, натомість постають окремі знеособлені фігури князів, козаків тощо”, - наголошував науковець.
Ігор Лікарчук цю “оновлену” історію назвав “чистої води політикою” та нагадав, що на початку 90-х років українську освіту успішно деполітизовували, а “творячи таке з історією України, ми знову повертаємося до політизації освіти”.
Водночас Павло Полянський звернув увагу, що протягом останніх трьох із половиною років керівництво МОН найбільше уваги приділяло гуманітарним предметам, і завжди це супроводжувалося скандалами та гострими дискусіями. Натомість жодних новацій щодо вивчення фізики, хімії, математики чи біології не було.
“Думаю, що головна причина тут лежить не в площині освіти, а у відволіканні громадської уваги від різних фінансових питань, які вирішуються в рамках освіти. Керівництво МОН розуміє, що політичного капіталу за переписування формул хімічних реакцій чи розв’язування арифметичних задач не нажити. Тут дуже мало педагогіки (майже немає), і багато політики. Перший такий сплеск “змін” у програмі з історії був тоді, коли в освітянському середовищі гостро постало питання про затримки виплати заробітної плати. І як тільки загострюються соціальні питання, одразу в інформаційний простір вкидається чергова “новація” чи то літератури, чи то історії”, - зазначив освітянин.
Подрібнення замість укрупнення
Ще однією освітньою новацією для школярів стане запровадження з 1 вересня нового спецкурсу для дев’ятикласників, де їх навчать платити податки - “Податкова грамотність”. Прес-служба Міністерства доходів і зборів повідомляла, що ця дисципліна буде поступово вводитися у навчальний курс загальноосвітніх учбових закладів. Ця дисципліна знайомить дітей із основами податкової грамотності, їхніми правами та обов’язками як майбутніх платників податків, а також пояснює важливість оподаткування для стійкого розвитку суспільства в цілому.
Нагадаємо, що двома роками раніше в школах впровадили курс за вибором “Фінансова грамотність”, який спрямований на виховання освіченого фінансового споживача, навчання школярів практичних аспектів фінансового планування та управління власними фінансами. Пілотний проект курсу проводився у 13 загальноосвітніх навчальних закладах Київської, Харківської, Львівської та Черкаської областей. А в 2012-2013 навчальному році кількість учасників проекту збільшилася до 68 навчальних закладів із 14 регіонів України. Проте опитані ТСН.ua експерти наголошують, що із висновками щодо успішності даного проекту не знайомі, тому що не бачили жодної публікації з цього приводу.
“Потрібно, щоб результати експерименту з дисципліною “Фінансова грамотність” були десь опубліковані. Я такої публікації ніде не зустрічав, тому не можу ніяк коментувати. Хоча я слідкую за подібними речами ретельно”, - зазначив Ігор Лікарчук.
Що ж до запровадження “Податкової грамотності”, експерт наголосив, що не було жодних експериментів або психолого-педагогічних досліджень, які б вказували на необхідність введення такого предмету в школах.
“Біда із навчальними планами і навчальним навантаженням, коли в залежності від якихось, не зрозуміло яких, чинників вводяться ті чи інші предмети на один-два роки. Колись у нас вводилися уроки футболу, тепер - уроки податків… Скажіть, чи проводився експеримент, в результаті якого прийнято обґрунтоване рішення про доцільність введення такого предмету? Я про такий експеримент не знаю, як не знаю і про будь-які психолого-педагогічні дослідження, які б стверджували, що це потрібно робити. Тому, на мою думку, тут трошки пахне волюнтаризмом”, - зазначив Лікарчук.
Водночас Павло Полянський наголосив, що сьогодні в європейській та північноамериканській системах освіти спостерігається зворотна нашій тенденція: там на загальному рівні намагаються “укрупнювати” шкільні навчальні предмети.
“Натомість у нас шкільні курси, яких і так багато, розмножуються ще й ще. Так, у нас є курс громадянської освіти, який дає розуміння, як функціонує держава, політичні інститути, економіка країни і кожної родини. Він передбачав і ознайомлення із податковим законодавством. Довший час у нас викладається й інший курс - “Основи споживчих знань”, який більше уваги приділяє формуванню бюджету сім’ї, умілого ним розпорядження, а також діям людини як добросовісного платника податків. А цей черговий курс “Податкова грамотність”, вузько присвячений податковому праву і податкам, якщо залишатиметься курсом за вибором, обере дуже обмежена кількість шкіл. Він був би доречним у ліцеях і гімназіях, які готують учнів до вступу на економічні спеціальності”, – вважає Полянський.
Загалом, на думку освітянина, такі “дрібні” курси, присвячені одній певній проблемі, не властиві шкільній моделі освіти. Оскільки дитина не має бути фахівцем з якогось одного предмету, а повинна здобути загальну освіту.
“Якщо курс буде впроваджуватися винятково за бажанням батьківської громади та педагогічної ради навчального закладу, то нічого злого в цьому не буде. Власне, ні знання, ні навички зайвими не будуть. Якщо ж це буде нав’язування книжок наказовим способом та схиляння до того, щоб обирали саме цей курс, то, думаю, педагоги і батьки вже настільки до такого звикли, що знайдуть, як відстояти права дітей”, - підсумував експерт.
Плавання без басейну
Проте на цьому ідеї урядовців щодо оновлення шкільної навчальної програми не скінчилися. Так, міністр екології та природних ресурсів Олег Проскуряков пропонував ввести уроки екології, які б сприяли екологічному вихованню школярів. За його словами, міністр освіти Дмитро Табачник підтримав цю ініціативу, і вже з 1 вересня 2013 року урок екології в якості експерименту буде викладатися у 1-2 класах.
Водночас Міністерство освіти запропонувало також запровадити вивчення курсу “Основи медіа-грамотності” у школах та педагогічних вищих навчальних закладах у 2013-2014 навчальному році.
Крім того, міністр Табачник пропонував керівників регіонів підтримати ідею “Уроків плавання”. Він зазначав, що дана ініціатива викликана складною ситуацією в країні щодо нещасних випадків на воді через невміння дорослого населення і дітей плавати. А підґрунтям для цієї ініціативи, за його словами, стали позитивні приклади організації дозвілля на воді та навчання дітей плаванню, які успішно реалізовувалися в окремих регіонах, наприклад, у Дніпропетровській та Черкаській області.
Щодо запровадження курсу “Основи медіа-грамотності” Павло Полянський зазначив, що потрібне пілотне опробування та обговорення. Проте додав, що теми цього курсу цілком можна вивчити в контексті курсу інформатики. Тому, за його словами, дуже сумнівно, що потрібен такий окремий предмет.
Ідея уроків плавання у Полянського нічого, крім “гіркої іронічної посмішки”, не викликає.
“Всім добре відомо, що українські школи не мають басейнів, а ті басейни, які ще позалишалися у містах, працюють на платній основі. Тому уроки плавання - це дуже добре, але з таким самим успіхом можна провадити уроки повітроплавання, бо, як відомо, немає літаків і стратостатів, але звучить привабливо”, - пояснив експерт.
З приводу перелічених ідей нововведень Ігор Лікарчук зазначив, що предметів і галузей для вивчення можна набрати стільки, що не буде коли вчити математику, фізику, хімію, іноземну мову та географію.
“Навчальний тиждень не резиновий. Він і так перевантажений до неможливості. Додаткові предмети можна вводити тільки за рахунок того, що забирати години із вивчення традиційних предметів. І взагалі, спочатку мають прогнозуватися наслідки будь-яких реформ, і лише потім вони мають втілюватися в життя. У нас ні такого прогнозу, ні вивчення ефективності цих реформ немає. Наприклад, ми витрачаємо гігантські кошти на закупівлю шкільних автобусів. Але за всі роки існування програми ніхто не провів жодного дослідження, як це вплинуло на поліпшення якості освіти. Це наш український підхід: спочатку придумуємо, що робити, вкладаємо гроші, а потім вже думаємо – принесе воно користь чи ні”, - підсумував освітянин.
“Інтелектуальний” перекіс
Дитячий психолог Дар’я Селіванова побоюється, що внаслідок впровадження всіх запланованих новацій, збільшуватиметься кількість навчальних годин, а, відповідно, й навантаження на дитину. При цьому психолог зазначила, що в українській системі шкільної освіти є великий перекіс в бік інтелектуального розвитку на шкоду іншим сферам.
“У нас надзвичайно мало уваги приділяється фізичному навантаженню дитини та майже не сприяють її творчому й емоційному розвитку. Тож якщо нові предмети ще збільшать інтелектуальне навантаження, то, на мою думку, це викличе у дітей додаткову втому”, - зазначила Селіванова.
Проте якщо нові предмети будуть вводитися за рахунок перекомпонування навчальної програми та скорочення годин вивчення інших предметів, то, на думку психолога, це може бути доцільно. Адже, наприклад, з точки зору життя, мінімальна податкова грамотність більш корисна, ніж знання вищої математики, бо з податками доводиться мати справу всім, вважає фахівець.
“Тому, якщо нові предмети будуть більш практичні, які можна застосувати в житті - це непогано, це плюс”, - наголосила Дар’я Селіванова.
З приводу того, чи готовий дев’ятикласник до засвоєння такої дисципліни як, наприклад, “Податкова грамотність”, психолог зазначила, що це залежатиме від форми викладання, але навряд чи вона буде складнішою за фізику чи хімію.
“До того ж, література, яку вивчають в рамках шкільної програми, часто така, до якої не готова дитина. Наприклад, дитина часто не готова до вивчення Достоєвського у сьомому-восьмому класі. Його емоційний та психічний розвиток зовсім не пристосований до того, щоб сприймати речі, які вчителі у зв’язку з цим намагаються донести. На мою думку, багато речей нашої шкільної програми даються не в той час, в який могли б даватися. Тому, наприклад, податкова грамотність навряд чи буде викликати якісь труднощі із засвоєнням, навпаки, дітям це може бути корисно”, - підсумувала Селіванова.
