За лаштунками «Небесної Сотні»
Зима, що нас змінила… Мить перемоги над владою, «системою», «беркутом». І врешті-решт – собою. Місце консолідації народу, самоідентифікації нації, самоствердження особистостей.
Та в голову скрадається підступна думка, що та ж таки виборона перемога має гіркий присмак крові. Нудкуватий запах страху, який перемішується з кольором розбитих ілюзій та розтоптаних сподівань, створюючи палітру нової української реальності. Місце зруйнованих життів, понівечиних тіл та пошматованих душ…
«Зима, що нас змінила» - назва серії документальних фільмів про людей. Простих, які лише хотіли волі, кращого життя, незалежності, нової системи цінностей. Про тих, хто йшов голіруч проти силовиків і тих, хто вдома досі оплакує тіла загиблих. Події, які відбувалися тут, з нами, в нашій країні, на наших очах. І про невинних, кров яких нині кожен відчуває на власних руках.
Перший фільм із документального циклу «Зима, що нас змінила» - «Небесна Сотня». Про відчайдухів, які сміливо рушили під кулі снайперів. Про поранених, котрі заживо згоріли у будинку профспілок. Тут і окремі люди і ціла країна загалом. Ті, що загинули під час акцій протесту й ті, хто наважився виступити проти «режиму» у кожному куточку країни.
Фільм, де батько загиблого Устима Голоднюка дякує Богові за останню можливість поспілкуватися з сином-героєм. Щоб почути його голос, знати, що він живий. А потім – чужий дзвінок, що зруйнував і так хиткий світ. Й сповіщення про смерть рідного сина. Мить, коли «впало небо», забравши з собою життя молодого хлопця.
Режисерську роботу над фільмом взяло на себе творче об`єднання українських кіноматографістів «Вавилон 13». Трансляція першої із семи стрічок циклу відбувалася 3 квітня на телеканалі 1+1. Наступні серії транслюватимуться на тому ж каналі щочетверга.
Володимир Тихий, режисер та продюсер «Вавилон 13»:
«В суспільстві відбулися зміни, які розгортаються у нас на очах. Адже Майдан – це соціально-культурна революція, котра відбулася й відбувається досі. Нині країна отримала дуже великий шанс і має шалену енергію, щоб змінити соціальну структуру, яка нам до цих пір залишилася з радянських часів. Без цих змін ми не станемо жити краще.
Моменти, котрі відтворються в стрічці не дуже драматичні. Тут не так багато вбивають. Але драматизм відбувається на інших рівнях. Можливо тонших, але водночас не менш відповідальних за долю всієї країни.
Під час зйомок ми стикнулися з абсолютною непрозорістю силових структур. Це страшенна травма для людей, які там працюють. Вони матимуть жахливі наслідки в майбутньому, адже психологічно знищено близько 30 тисяч здорових чоловіків. Це тоталітаризм в найжахливішому прояві. З того боку барикад ми шукали людей, котрі зможуть говорити і розказати, що відбувалося насправді. Але тотальний страх людей, яких вирвали зі всього, заважає розповідати про ті страшні події, що мали місце протягом цілої зими».
Юлія Гонтарук, режисер «Вавилон 13»:
«Дуже важко було знімати «Небесну Сотню». Складно було й говорити з людьми. З батьком вбитого хлопця, коли не пройшло ще й 40 днів після загибелі. Це все знімалося «по-живому», пропускалося через себе. Врешті усвідомлюю, що ми знімали емоції людей, події, які останні 4 місяці розгорталися на Майдані на наших очах. І коли в тебе є можливість все це показати на великому екрані, на телеекрані, де перегляне надзвичайно велика кількість людей – це надзвичайно.
Майдан – це 4 місяці боротьби за свою свободу, за право жити в нормальній країні, ходити, дихати. Надзвичайно сильно, що люди, молоді й не дуже, приїхали сюди з усіх усюд, щоб це відстояти. Вони жили тут весь час і живуть досі. Говорять, що не віддадуть все це нікому. І те, що люди полягли, отримали кулі – це перелом в подіях та суспільстві. Особисто зрозуміла, що свідомість людей може змінюватися. Що кияни можуть «прокинутися», хоча на початку вони «спали». Зрозуміла, що люди можуть комуніціюватися – от що головне».
Анатолій Анатоліч, телеведучий:
«Ми з колегами подивилися цю кіноісторію на одному диханні... Я кілька разів витирав сльози, у кінозалі навколо у всіх глядачів були мокрі очі... Плакали і чоловіки, і жінки. Ввечері буду дивитися ще раз зі своєю дружиною. Дивіться і ви. Щоб ніколи не забувати нашу історію. У цьому кіно - жодного слова про політику, а тільки про людей. Справжніх. Жодної пропаганди - лише реальні кадри з центру найгостріших хвилин Євромайдану, від яких мурашки по шкірі. Хто не зрозумів подвигу «Небесної Сотні», Небесної Тисячі - після перегляду обов’язково зрозуміє…
Юрій Горбунов, телеведучий:
Це фільм, який варто показувати весь час, на сході та заході країни, у кінотеатрах, повторювати на телебаченні, дивитися і переглядати ще раз… Після окупації Криму багато що наче відійшло на другий план, а так не можна. Треба пам’ятати всі моменти. Крім того, дізнаватися про подробиці. Я, наприклад, для себе з’ясував деякі суттєві деталі тих днів протистоянь, які не показували в новинах. Нехай цей фільм обов’язково дивляться чи не щодня всі політики, кандидати у президенти, президент, якого ми оберемо… Після цих шокуючих реалістичних кадрів всі одразу усвідомлюють, згадують, якою ціною далася нам ця революція. Адже ціною не «Небесної Сотні», а як стало зрозуміло з фільму - Небесної Тисячі. У 2014 році, в епоху світового гуманізму, наших з вами співвітчизників «народнообрана влада» жорстоко відстрілювала, наче в тирі… Глядачі в кінозалі ридали від слів батька, у якого загинув син, а також від слів дівчат, які працювали медиками…
Всі мають знати, до чого дійшли можновладці, аби врятувати свою шкіру, а також на який героїзм та самопожертву здатні прості українці, щоб врятувати інших, врятувати нас усіх … Історія цього фільму, розповідь про подвиг наших героїв має обов’язково стати важливою сторінкою підручників з історії у школах світу».
Єгор Гордєєв, ведучий ТСН:
Сьогодні дивився перший фільм «Небесна сотня» документального циклу «Зима, що нас змінила». Я впевнений, що цей цикл фільмів - з тих робіт, які з часом лише набирають вагу і цінність. Це не інший погляд, не авторське бачення - це просто історії конкретних людей, змонтовані з відеохроніки. Вражає те, наскільке все реалістично. Картинка реалістичніша, емоційніша за сюжет у пам'яті. Раджу добре налаштуватися на перегляд і згадати про фільм за декілька років.
Головний герой першого фільму - блакитна "ООНівська" каска. Її носив головний герой. Спеціально перефарбував. Вірив, що на вдачу. Коли дивишся фільм вже не намагаєшся оцінити ситуацію. Ти шукаєш каску у натовпі. Слідкуєш за долею. За трагедією не стільки країни, скільки конкретної людської долі. Виникають нові емоції і зовсім по-новому переосмислюєш всю безглуздість бійні у середмісті європейської столиці у цивілізованому ХХI столітті.
***
На Майдані й досі стоять барикади… Штабелями поскладана бруківка. Гори викладених шин. Й однієї іскри достатньо, щоб все знову запалало… Рана в серці українців й досі свіжа. Вона ще болить. І кровоточить…
Вигорілий будинок профспілок в самому серці столиці як доказ людського болю цілої країни й невимовних страждань тих, кого вже не повернеш. Свічки й квіти під портретами в чорних рамках як підтвердження гріхів тих, у формі та жертовності беззбройних Героїв.
На Майдані й досі стоять барикади… Та за словами самих майданівців – стоятимуть. Аж до кінця весни, до виборів, коли український народ матиме черговий шанс на новий початок. Чи має суспільство право на помилку? «Ні». Чи матимуть політики право на помилку? Теж «Ні». Адже попередні помилки так дорого нам обійшлися. В сотні невинних, зруйнованих життів… Тисячі понівечиних, скалічених тіл… Мільйони пошматованих, розідраних душ…
Ірина Федоляк, спеціально для "Бліц-Інфо"
