Зондеркоманда «Беркут»
Нагадаємо, що зондеркоманди — це спеціальні каральні підрозділи у фашистській Німеччині, які використовували для знищення мирного населення, військовополонених тощо. Ці структури було визнано злочинними, а особи, які в них служили, зазнали покарання аж до смертної кари. Чи не може бути образливим порівняння з ними нашого «Беркуту»?
Та всі ми бачили або чули про звірства, які чинять працівники цих підрозділів: роздягають людей на морозі (відео оголеного й страшно побитого М. Гавриляка поширене чи не у всьому світі), що можна розцінювати як замах на вбивство; жорстоко б’ють (до речі, щодо кримінальних злочинців на такі дії не наважуються), навіть ріжуть ножами, як це було із 17-річним студентом з Чернівців, котрому до того ж зламали руку. Останнє — справа рук харківських «беркутівців». Стверджують, що найбільше лютують саме харківський, донецький і луганський «Беркути». Зрештою, все обліковується, з’ясовується, щоби в подальшому кожному зі злочинців пред’явити рахунок.
Та наразі нас турбує присутність у Києві івано-франківських «беркутівців». Керівництво нашої міліції з цього приводу або приховує правду, або, вибачте, бреше. Згадую випадок, коли на засіданні громадської ради при УМВС в області запитав одного із заступників начальника міліції, чи може він запевнити, що жоден боєць із місцевих міліційних підрозділів спеціального призначення не виїхав до столиці, то почув у відповідь, що він, мовляв, не володіє такою інформацією. Зате ми володіли...
А приводом для цього матеріалу став телефонний дзвінок із Києва під час оперативної наради в редакції. Нам сказали, що в столиці б’ють людей, і в контексті цього прозвучало прізвище командира прикарпатського «Беркуту». Щоправда, просили тільки конкретно встановити, чи він перебуває в столиці. інформації щодо причетності прикарпатських «беркутівців» до побиття не було. Я зв’язався з їх командиром телефоном, але він сказав, що не може говорити. До речі, за кілька днів до цього, коли так само зателефонував до нього, бо пішла чутка, начебто наш «Беркут» відмовився виїжджати для придушення народного повстання, командир не мав можливості поспілкуватися, на другий дзвінок не відповів, а третій просто «скинув».
Зрештою, тоді подумав: може, не потрібно нагнітати ситуацію... Адже знаємо, що чимало силовиків на боці народу, тільки побоюються відкрито висловлювати свою позицію через можливу помсту з боку влади. Але нині така ситуація, що потрібно визначатися. Бо для багатьох людей «Беркут», на жаль, став аналогією із садистами та зрадниками. Раніше чи пізніше за неправедні вчинки приходить розплата.
У четвер не просто пікетували будинок, де живе один із наших «беркутівців», а ще й його розписали доволі образливими написами: «ганьба», «тут живе беркутівець», «зрадник» тощо.
Днями випадково став свідком розмови двох жінок, котрі казали, що потрібно і по школах виявляти дітей «беркутівців», щоб усі знали, хто є їхні батьки. Заперечення на кшталт того, чи це не занадто жорстоко, не приймалося. Вони над нашими дітьми знущаються, тож хай на собі відчують біль інших батьків, пояснили жінки.
Щоправда, кажуть, що івано-франківський «Беркут» перебуває далеко від Майдану та вул. Грушевського і не бере безпосередньої участі в знущаннях над людьми. Може, й справді не довіряють «західнякам». Але чому вони туди поїхали? Адже більшість із них — офіцери, тож повинні б пам’ятати, що є таке поняття, як офіцерська честь.
Пригадую, як не раз разом з іншими журналістами спостерігав за показовими виступами нашого «Беркуту». Якось сказав одному з тодішніх командирів (пам’ятаю тільки ім’я Олександр): та ж ви можете всю оту кримінальну нечисть, яка ходить по нашій землі, покласти пикою в асфальт. «Тільки накажіть», — відповів командир.
Але замість такого наказу, як бачимо, «беркутівці» отримали інший. «Невже справді «Беркут» — це вже ніякий не спецназ МВС для боротьби з особливо небезпечними бандитами, а така собі силова група для розгону мирних демонстрантів», — писав ще у 2011 році відомий журналіст, ведучий програми «Знак оклику» на каналі ТВі Артем Шевченко.
Нинішні події підтвердили правоту його слів. Але, з другого боку, правоохоронці ще мають час довести, що вони разом із народом. Адже навіть донецькі та харківські футбольні «ультрас» долучилися до всенародного спротиву, зокрема в боротьбі з «тітушками», хоча це, власне, мала б бути функція міліції. і це, скажу вам, класно, бо маємо з кого формувати новий «Беркут», бійці якого не побояться стати на захист народу.
P. S. Поки матеріал готувався до друку, стало відомо, що наш «Беркут» повернувся додому.
