Атовець з Калуша Віктор Чернега організовує кортежі для загиблих побратимів


Прикарпатець Віктор Чернега з позивним «Бандера» вже рік займається тим, що зустрічає загиблих героїв, організовує для них почесний кортеж і підтримує їхніх рідних.

Позивний «Бандера» йому дали побратими. Віктор мобілізований у третій хвилі, служив у Нацгвардії. У мене хлопці були з Франківська, з позивним «Француз», хто зі Львова — «Лев», — пояснює Віктор. — А мені дали позивний «Бандера», повідомляє "Репортер".

Після АТО Віктор Чернега їздив на схід як волонтер, налагоджував мирне життя вдома. І знову війна. Як і всі його побратими, пішов у військкомат. Не пройшов, бо в листопаді 2021 року йому зробили ендопротезування кульшового суглоба. Каже, якби не нога, був би на війні. Зараз він записаний у теробороні.

Коли у Калуській громаді почалися перші втрати, для Віктора то було найгірше, адже це побратими, яких добре знав — Ігор Чошко й Володимир Кушлик. І тоді голова спілки учасників АТО/ООС Калущини Олександр Соколовський запитав Чернегу, чи він би міг взятися за поховання, аби гідно зустрічати героїв і проводжати їх в останню дорогу. Уже рік як Віктор саме цим і займається. Кожного захисника треба зустріти, як героя, — каже він.

Є закрита група вшанування пам’яті. Після того, як на військкомат приходить повідомлення про загибель, його подають туди. Віктор має контакти евакуаційних екіпажів, які везуть загиблих, і вирушає їм на зустріч. Йому допомагають інші побратими, також атовці — Василь Гриньків та Іван Кудибін.

Також Віктор на зв’язку з калуськими активістами, владою та корегує їх, коли буде кортеж. Тоді при в’їзді у місто формується колона. Віктору передають документи, речі загиблих. Він це все передає військкомату. Інколи особисті речі віддає рідним. Найважче для нього – це зустріч з рідними.

"Я собі в голові розклав, як я маю працювати, — говорить Чернега. — Найперше — зустріти й побачити тіло. Тоді, коли побачив стан, в якому знаходиться тіло, знаєш, як спілкуватися з рідними. Тоді зустріч рідних з загиблим. Бувають різні випадки, стараюсь підтримати, наскільки це можливо. Але інколи буває дуже важко".

Тоді від лікарні знову формують колону і з почесним кортежем вирушають по місту до місця прощання – будинку культури «Мінерал» чи у рідне село воїна.

"Ти везеш хлопця, а виявляється, що знаєш його батьків. Дуже болить всередині, — розповідає Віктор. — Найважче було, коли віз свого найкращого побратима — Володю Павлюка. Та людина тобі рідна. Ми 25 років знайомі. Минулого року він приїхав брати церковний шлюб, я тримав корону, подавав персні. І я везу його. В машині, поки їдеш, у голові усі спогади. Тільки ж був вдома, і раз — його не стало. Як так?"

За словами Чернеги, у спілці є традиція: щороку на Різдво вони їздять до батьків загиблих колядувати. Зараз цих родин буде дуже багато.

Віктору болить, що на початку більше людей виходило зустрічати загиблих героїв. По селах завжди більше, бо там усі свої. А в місті вже, буває, зустрічають небагато.

"Хотілось, аби люди розуміли, за що наші герої воюють. Яка б людина не була — твій, не твій, але людина загинула за те, аби ми спокійно тут жили, – каже Чернега. – Потрібно віддати шану. На прощаннях і на зустрічах помічаєш менше людей. Так не повинно бути. Болить"

За його словами, у Львові 245 могил на Личаківському, у Франківську на Чукалівці вже нема місця. З Калуша та Калуського району є вже дуже багато загиблих.

"Я мало відпочиваю, але буду це робити, скільки буде потрібно — зустрічати й супроводжувати наших героїв, — говорить Віктор Чернега. — Хоч у мене є витримка, але це сильне психологічне навантаження. Звичайно, є такі моменти, коли хочеться замість цих хлопців віддати життя. Мені вже немалі роки, а їм лиш жити та жити".

Віктор додає, де б ви не були — пам’ятайте за тих захисників і захисниць, які віддали своє життя. Не ігноруйте, коли їде колона й супровід. Зупиніться, вклоніться, віддайте шану. Якщо ви в авто чи десь у закладі — вийдіть. Пам‘ятайте, вони загинули за нашу з вами перемогу.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!