Слідами старого Станиславова. Будинок Вольфа Бреннера

Знаєте, чим відрізняється пам’ятка архітектури від пам’ятки історії? Якщо споруда збудована понад 50 років тому, належить до певного стилю і має цінність, то це – пам’ятка архітектури. А якщо там жив якийсь визнач­ний діяч, то це вже пам’ятка історії.

Втім, якщо особистість дуже відома, то їй у будинку навіть мешкати не треба – досить туди зайти, пише Репортер.

Кам’яниця № 3 на Вічевому майдані – два в одному – пам’ятка історії та архітектури. Її збудували у 1880-х на замовлення Вольфа Бреннера. Він був лікарем і в документах зазначав, що є доктором медицини. Особливих прикрас споруда не має. Архітектурний опис будинку досить стислий: «Триповерховий, по фасаду одинадцятивіконний. У плані П-подібної форми. Разом із прилеглим від вулиці Січових Стрільців будинком утворює каре з внутрішнім двориком. В основу зв’язку між приміщеннями покладено анфіладно-коридорний принцип. Перший поверх рустований, прикрашений лопатками та підвіконними нішами. Вікна прямокутні, декоровані футринами й сандриками*. Стиль – неокласицизм. Автор невідомий».

У 1892-му кам’яницю придбав Озіяш Блюменфельд, єврейський підприємець, що мав млин на Бистриці. Перепис 1900 року зафіксував, що у будинку мешкали дев’ять родин, із власником включно. Перший і частину другого поверху займали офіси. На старій поштівці бачимо, що балкон прикрашає транспарант із рекламою «Банку торгівлі і промислу». На початку ХХ століття кілька кімнат знімало українське товариство «Руська бесіда», засноване «для плекання товариського життя та скріплення і піднесення національного духу».

9 грудня 1903 року будинок прийняв гостя – київського композитора Миколу Лисенка, підданого Російської імперії, який здійснював турне по Галичині з нагоди 35-річного ювілею своєї музичної та громадської діяльності. Ось як описав його візит очевидець Левко Лопатинський: «Ювілят задержався там (у Станиславові – Авт.) лише на три години. На двірці зелізниці зібралися тисячки публики і утворили довгий шпалір, який порядкували «Соколи» (українське патріотично-спортивне товариство – Авт.). Ювілята випроваджено шпаліром до почекальні І кляси, серед невмовкаючих криків «Слава», і тут по привітній промові вручили йому панночки китицю квітів.

З двірця довгий ряд повозів завіз гостя до дому «Руської бесіди», прикрашеного хоругвами, зеленню і малюнками і тут подав посол-селянин п. Гурик хліб-сіль достойному гостеві. Місцеві товариства і селянські хори та «Соколи» з околиці представилися ювілятові і складали привіти. Потім засіли до обіду, під час якого співали напереміну селянські хори, «Боян», а «Соколи» в відзнаках продефілювали перед ювілятом, співаючи свій сокільський марш. При обіді підношено численні тости в честь ювілята, а він, занявши слово, висказав свою велику радість, що бачить галицьку Русь-Україну такою розбуд­женою та сильною, що може сміливо глянути в очі будучині».

Сьогодні про перебування у кам’яниці Миколи Лисенка нагадує меморіальна таблиця, відкрита у 1992-му – в день святкування 150 річниці композитора.

А нещодавно на фасаді будинку з’явилась ще одна дошка – Івану Пришляку, який тут мешкав. За 20 років керування обласним управлянням громадського харчування, яке очолив на початку сімдесятих, він фактично створив тодішнє кулінарно-ресторанне обличчя Івано-Франківська. Ось стислий перелік його основних досягнень: запровад­ження мережі магазинів «Прикарпатський коровай», що славились на всю Україну, побудова культового «Молочного кафе», яке завдяки оригінальному дизайну та асортименту стало візитівкою міста, відкриття ресторанів «Бистриця» «Ювілейний», «Україна».