Діброва, пасовисько і парк: Цікава історія заснування міського парку у Франківську

Розпочнемо новий рік з історії про міський парк культури та відпочинку ім. Т. Шевченка, що розміщений у західній частині Івано-Франківська, між вул. В. Чорновола і міським озером, по обидва боки вул. Гетьмана Мазепи.

Німецький мандрівник У. Вердум, автор першого опису Станиславова (1672), пише: «На південний захід від міста на відстані гарматного пострілу є гарний дубовий ліс завдовжки з чверть милі». А вже А. Шарловський у своїй монографії про місто (1887) із сумом зазначає, що на місці діброви залишився один (!) дуб. Господарська діяльність людей перетворила колишній ліс на орні землі й пасовиська. Про це пише ЗПІК ІФ.

Пошуки території, придатної під міський парк, тривали кілька років. Ще 1 квітня 1890 була обрана комісія, яка після довгих дебатів прийшла до висновку утворювати парк там, «де колись була діброва, а тепер міський ґрунт «Радецьке поле». Остаточний вибір місця для парку відбувся на засіданні міської ради в листопаді 1895. Не всі були згідні з цим вибором, частина радних твердила, що «парк закладається в нездоровому і невідповідному місці, дерева будуть всихати». Після нелегкого обговорення пропозицію таки затвердили. Під парк відводився названий міський ґрунт площею 7 га і в міському бюджеті на наступний рік передбачалося 5000 ринських на його закладення.

Навесні 1896 почали садити дерева й прокладати алеї. Починався парк з невеликого трикутного клаптя землі, що прилягав до нинішньої вулиці Чорновола. Близько 1900 докуплено сусіднє пасмо землі, і містяни отримали доступ до зеленого масиву також із теперішньої вул. Шевченка. Розширення зони відпочинку тривало до Першої світової війни. Її площа наблизилася до 17 га. Станиславівський парк формувавсяпереважно як «французький», з регулярними рисами, системою впорядкованих алей. Його первісне планування – заслуга міського садівника К. Місюровича. Після його смерті від 1906 парком опікувався садівник Я. Робінзон. Уже при ньому протягом 1907–08 були викопані два стави. Пізніше їх об’єднали в один з острівцем посередині. Це нинішнє «лебедине озеро», його облюбували для себе паркові лебеді. Не вважають себе чужими і кілька десятків диких качок, які майже одомашнились.

10 вересня 1898 в Женеві трагічно загинула імператриця Австро-Угорщини Єлизавета. Через кілька днів парк у Станиславові назвали її ім’ям.

У сусідстві з міським парком від 19 ст. існував невеликий приватний парк, котрий належав родині Дошоттів, а потім – баронів Ромашканів. Він займав територію довкола двох верхніх ставів, що в нинішньому парку. Парк у просторіччі іменувався «Звіринцем», оскільки розміщувався в межах колишньої діброви, яка називалася Звіринецькою. Власники 1843 спорудили тут кам’яницю, яка стала їх родинним осідком.

У 1900 у парку були збудовані ресторанний і музичний павільйони, 1906 висипана 15-метрова атракційна гірка з серпантином, 1908 облаштований майданчик атракціонів. Останньою спорудою австрійського періоду став Грюнвальдський обеліск, зведений 1910 до 500-річчя відомої битви, в якій об’єднані сили поляків, литовців та українців
завдали поразки рицарям Тевтонського ордену. Пам’ятник знищили нацисти під час окупації.

Період польського панування приніс мало змін в облаштування парку. Поляки назвали його ім’ям письменника Г. Сенкевича. 1928 була докуплена земельна ділянка в дальній частині масиву від нинішньої вулиці Гетьмана Мазепи.