Українська Національна Армія та Українська Повстанська Армія: Спроба встановлення контактів

До 75-річниці створення УПА редакція Бліц-Інфо спільно з Музеєм визвольної боротьби імені Степана Бандери підготували цикл матеріалів про діяльність повстанців на Прикарпатті.

Штаб Української Національної Армії, створений у березні 1945 року, мав намір об’єднати усі українські військові частини, які перебували у складі збройних сил Німеччини. Водночас, намагався налагодити контакти і з Українською Повстанською Армією для спільної боротьби проти СРСР.

Для встановлення зв’язку з УПА в штабі УНА була розроблена операція, яка передбачала перекидання груп вояків через лінію радянсько-німецького фронту та їхнє подальше просування на територію Західної України.

Протягом березня 1945 року полковник Павло Терещенко, командир “бригади Вільного козацтва” в складі УНА, сформував 2 розвідувальні групи з українців-випускників розвідшкіл Абверу. Розвідники були зведені у 2 групи — агентів-нелегалів (33 бійці) і диверсантів (15 бійців). Їхнім завданням було пробратись у зайняті Червоною армією західні області України, налагодити зв'язок з УПА, допомогти їм у боротьбі та в майбутньому координувати можливу взаємодію з УНА. Для цього групи були забезпечені радіостанцією та друкарською машинкою. 

Більшість з них були колишніми шуцманами з різних регіонів Рейхскомісаріату Україна, евакуйованими до Генерал-губернаторства, де служили у 206-му і 207-му шуцбатальйонах.

Для керівництва ними полковник Терещенко домігся звільнення з німецького концтабору уродженця міста Суми Василя Лазаренка. До арешту останній був агентом ОУН у складі 206-го батальйону, арештований СД за підготування переходу частини на бік УПА.

8 квітня 1945 року обидві групи були перекинуті через лінію фронту на територію Чехословаччини, в район села Лашковце. Попри те, що розвідники були одягнені й оснащені, як червоноармійці, пройти прифронтову зону без пригод їм не вдалось.

Обидві групи були втягнуті в сутички з чеською міліцією і частинами охорони тилу РККА та зазнали втрат. На 10-й день рейду, виходячи з украй складної ситуації, командир наказав групам розосередитись і далі просочуватись з чергового оточення командами по 2-3 бійці. Більшість із них була затримана або знищена радянськими військами. Втім, декільком з цих вояків вдалося пробратися в Західну Україну. Одна з груп під командуванням Івана Кулика під час маршу звела кілька боїв з РККА та навіть вояками УПА, яким не було відомо про ціль групи.

В червні 1945 року група дісталася Чорного лісу в околицях Станіславова. Поява невідомих партизан спонукала командира ТВ “Чорний ліс” Василя Андрусяка - “Різуна”, видати наказ командиру куреня “Дзвони” Петру Мельнику - “Хмарі”, направити для з’ясування ситуації сотню під командуванням Михайла Петраша - “Явора”.

Спогад про ці події залишив Петро Мельник - “Хмара”.

“На другий день ми пов’язалися з командиром  “Різуном” та сотенним “Явором”. Тут сотенний “Явір” зголосив мені, що відносно цієї групи нових партизанів, які появилися в Чорному лісі йому ще не відомо, але він робить заходи, щоб пов’язатися з ними та переговорити. Посередником, що мав нас пов’язати з групою незнаних партизанів, був один гайовий на хуторі Луквиця. Гайовий, який нас мав пов’язати з групою незнаних партизанів, був большевицьким агентом і в той час коли він зробив зв’язок між нами та незнайомими партизанами і ми мали зійтися на умовленому місці, то він повідомив про це большевиків і вони зробили на нас засідку. Внаслідок того ми не пов’язалися з незнаними партизанами і в той час ми стратили одного вояка, а з сторони незнаних партизанів впало двох вояків. В кілька днів пізніше нам вдалось пов’язатися з ними в с. Рибне. Коли їх трьох попало в полон, то вони сказали нам, що мало що знають, а можуть пов’язати нас з своїм командиром, який находиться в лісі. На другий день ми пов’язалися з їх командиром поручником, який був під псевдом “Сірий”. Я враз з ним відійшов на постій ком. “Різуна”, бо говорячи з ними я пізнав, що ці люди є з східних областей України і для нас це було дуже цікаве чого і звідки вони тут узялися. Стрінувшись з ком. “Різуном” ми почали розпитувати пор. “Сірого” звідки він узявся в партизанці та яка їх ціль. В розмові з пор. “Сірим” ми довідались від нього, що перед тим всі вони находились в Німеччині в таборі полонених. Пізніше були вибрані з загальних таборів до українського табору українськими емігрантами з 1918 р. По відповідній підготовці одна частина мала бути підкинена в большевицьке запілля, як партизани. Пор. “Сірий” говорив, що ініціаторами цього перекиду за фронт були емігранти – старшини з Визвольних Змагань 1917-20 рр.: хор. Сушицький, сот. Болобан та сот. Тарнавський. В тому часі політичні обставини змінилися і він тих людей вже більше не бачив. Німці відступаючи залишили їх на Словаччині і їхнім завданням було податися в большевицьке запілля. Число цієї групи було около 30 чол. Тому, що через большевицький фронт було тяжко прорватись, вони розділилися на дві групи. Одною групою командував інший старшина, а другою він. Пізніше зводячи кілька боїв з большевиками, йому вже не вдалося пов’язатися з другою групою і він нічого не знає про долю цієї групи. По розмові пор. “Сірого” ком. “Різун” зорієнтувався, що то не легка справа і тому рішив передати цих людей до Служби Безпеки. Як оказалось опісля, пор. “Сірий” стрінув там одного чоловіка, який знав точно про їх справу з-за кордону і по переслуханні вони відійшли на Гуцульщину до відділів УПА”.

 Загалом до УПА потрапило п’ятеро бійців з цієї групи. Всі вони були направлені для перевірки до референта Служби Безпеки ОУН Карпатського краю Володимира Лівого - “Митаря”. Вірогідно під час перевірки було з’ясовано цілі і мету групи, бо опісля четверо членів з групи влилися до Українського визвольного руху. Так, Іван Кулик - “Сірий” та “Чудак” були направлені в ТВ “Гуцульщина”, де вступили до УПА. Панас Сіренко - “Степ” та Іван Яценко - “Юнак” після перевишколу були направлені для роботи в СБ на Буковину. П’ятого члена групи, який виявився росіянином з невідомих причин було ліквідовано. 

Вдалось частково встановити дані про членів даної похідної групи, адже більшість з них стали важливими постатями у визвольній боротьбі. 

Кулик Іван Дмитрович - “Сірий”, “Б-21”, “К-5”, “Кж-6”. Народився в с. Грабів Шахтарського району Донецької області. Старший лейтенант РККА. На початку війни у 1941 р. потрапив до німецького полону. Стараннями УЦК звільнений і відправлений у 1944 р. для підсилення боротьби УПА проти більшовицької окупації в Західній Україні. Очолив сотню УПА в 21 ТВ “Гуцульщина” ВО IV “Говерля”. В 1946 р. переведений до теренової мережі підпілля ОУН. У період з 1946 р. по 1950 р. очолював військову, пропагандивну та організаційну референтури Коломийського окружного проводу ОУН. У 1950 р. призначений окружним провідником ОУН Коломийщини. Загинув біля с. Великий Ключів Коломийського району Івано-Франківської області в бою з опергрупою МДБ. Сотник УПА 

Сіренко Панас Назарович - “Моторний”, “Орест”, “Степ”, “231” (1918 - ?). Народився в с.Печище Сумського району Cумської області. В 1938 р. закінчив середню школу. Служив у Червоній армії, закінчив школу молодших командирів. У вересні 1941 р. потрапив до німецького полону, перебував у концтаборі № 326. Закінчив розвідшколу. Техпрацівник Буковинського окружного проводу ОУН (09.-11.1945), референт СБ Сторожинецького районного проводу ОУН (11.1945-02.1949), провідник Сторожинецького районного проводу ОУН (07.1946-02.1949). Пораненим захоплений у полон співробітниками УМДБ 18 лютого 1949 р. у с.Панка Сторожинецького району Чернівецької області. Не був засуджений. Проживав у м.Вижниця Чернівецької області. Подальша доля невідома.

Яценко Іван Іванович - “Оса”, “Євген”, “Юнак”, “230” (1924 – 16.06.1950). Народився в с.Яри Диканського району Полтавської області. В 1942 р. закінчив середню школу. Призваний до Червоної армії, закінчив школу молодших командирів. Скерований на фронт, а 28 березня 1943 р. потрапив до німецького полону, перебував в концтаборі. Закінчив розвідшколу. Референт СБ Вашковецького районного проводу ОУН (09.1945-1946), референт СБ Чернівецького надрайонного проводу ОУН (1947 – 06.1950), після загибелі Василя Паращука - “Макара” 1 грудня 1949 р., виконував обов’язки референта СБ Буковинського окружного проводу ОУН (01.- 06.1950). Загинув біля с.Верхній Лукавець Вижницького району Чернівецької області у сутичці з опергрупою відділу 2-Н УМДБ. Хорунжий СБ [7, Арк.67; 6, С.628]. “Чудак”. За спеціальністю слюсар. Закінчив німецьку розвідшколу. В 1945 р. стрілець сотні “Білого” 21-го ТВ “Гуцульщина” ВО “Говерля”. У 1946 р. діяв на Закарпатті. Подальша доля невідома.

Отже, командування УНА шукало можливості для встановлення контактів з Українським визвольним рухом. Єдина операція проведена вояками УНА не увінчалася успіхом, адже на час встановлення контакту з УПА командування УНА перебувало в таборах для військовополонених. Щонайменше 8 розвідників таки пробрались в Україну та поповнили УПА і на протязі багатьох років вели збройну боротьбу проти радянських каральних органів. Двоє з них були заарештовані згодом, у 1951 і 1953 роках, ще шестеро — із уже відомих радянським органам держбезпеки — станом на середину 50-х і далі знаходились в розшуку.

Ярослав Коретчук, директор Музею визвольної боротьби ім. Ст. Бандери