Волонтери діють першими. Спогади з передової добровольця Василя Сенатовича

news-image: Волонтери діють першими. Спогади з передової добровольця Василя Сенатовича
Війна на сході країни, тисячі поранених, мільйони біженців, відсутність налагодженої інфраструктури в армії – все це лягло на плечі українських волонтерів.

Саме волонтери добровольцями йшли на фронт, волонтери збирали по світу гроші й везли на передову все, що лише могли, починаючи зі шкарпеток і закінчуючи тепловізорами, приймали біженців, здавали кров пораненим, знаходили потрібні ліки, плели маскувальні сітки й готували домашні вареники та борщові набори.

5 грудня відзначаємо Міжнародний День волонтера-добровольця і своїми волонтерськими спогадами з передової поділився знаний не тільки на Надвірнянщині, а й на Прикарпатті волонтер, доброволець батальйону «Карпатська Січ» (2014-2015 рр.), депутат Івано-Франківської обласної ради Василь Сенатович.

  • Василь Федорович, Ви не тільки волонтер, а й доброволець ОДЧ «Карпатська Січ» у 2014-2015 р. З волонтера у захисники, чи із захисника у волонтери?

Бувши учасником Революції Гідності, я не міг вчинити інакше як податися захищати українську землю від путінської навали. На початку листопада 2014 року лікар травматолог Леонід Білоус (родом з села Красна), знаючи, що ми з моїм побратимом Василем Павликом «Піратом» уже тривалий час здійснюємо волонтерські поїздки в зону бойових дій, запропонував передати військовим свій власний УАЗ і приєднатися до якогось добровольчого батальйону. На той час йшли активні бойові дії і добробати потребували медичної допомоги. Від мого побратима, також волонтера Михайла Іваночка ми дізналися, що сформувався добровольчий батальйон «Карпатська Січ» під керівництвом Олега Куцина «Кума». Батальйон розміщувався в дуже «гарячій» на той час позиції – село Піски поблизу Донецького аеропорту.

У грудні 2014 року, причепили УАЗ до мікроавтобуса «MERCEDES Sprinter» і рушили до Курахово. Переночувавши в Курахово, зранку «Кум» сказав, що є потреба замінити лікаря з добробату «Дніпро -1», який уже давно без ротації. Так ми вирушили до села Піски, де поселилися у підвалі напівзруйнованого будинку біля штабу батальйону «Дніпро-1».

  • У Вас вже своя традиція сформувалася: святкувати Новий рік на передовій. Розкажіть як зустрічали гарячий 2015 ?

…Пам’ятаю, стояли морози 25 - 30 градусів. Того дня до нашого підвалу прийшов худорлявий, на перший погляд кволий хлопчина з «Дніпра-1», це був Микола з позивним «Велік». Вже пізніше ми дізналися, що такий позивний у нього не випадковий, він – майстер спорту з велогонок. З «Веліком» я почав заступати на чергування на позицію «Едельвейс». Кожного дня до нас приходив «Кум» і приносив якісь ліки, та, при потребі, боєкомплекти. Одного разу ми стояли на подвір’ї, разом з «Кумом», «Доком» та «Веліком». Нас, напевно, засік «безпілотник» і, буквально, в кількох метрах від нас впала міна. Життя нам врятував туалет, який був збудований з цегли. І смішно, і грішно…

Вночі 29 грудня 2014 року, коли я прийшов з позиції, по рації передали, що поранений доброволець «Захар». В ту ніч Піски обстрілювали з важкої артилерії, тому було важко забрати «Захара» з місця поранення, та нам це вдалося. Він уже втратив свідомість, і коли «Док» надавав першу медичну допомогу, було прийнято рішення доправити бійця до Красноармійська (тепер Покровськ). Запитали дозволу у «Небесних воріт» (позиція на витягу з вугільної шахти, де чергували коригувальники). УАЗ завівся, не підвів, хоч на дворі стояв сильний мороз, і, найголовніше, з нами був досвідчений «Велік», який добре знав місцевість, бо сам родом з Димитрова (тепер Мирноград). Операцію зробив лікар зі Львова, який також «волонтерив». До речі, «Захар» також з Львова…

Коли ранком, десь о 8 годині, поверталися на позиції, по рації передали, що в Піски зайшла ворожа ДРГ (диверсійно-розвідувальна група). Три «200-ті» (загиблі), чотири «300-ті» (поранені), терміново потрібен «Док». Коли ми перебіжками дістались до позицій, в полон взяли «сєпара», який «косив під нашого», називав себе Галушко з другого батальйону 93-ої бригади ЗСУ. Та «Док» його «розкусив», під час надання медичної допомоги – той одразу ж все розповів…

Наближався Новий рік. На подвір’ї, де ми перебували, росли дві карпатські смереки. Вершок однієї з них був перебитий снарядом і валявся на землі. В мене виникла ідея прикрасити на свята ялинку. Ялинкові прикраси знайшов в будинку, який частково уцілів від пожежі. До речі, у ньому було дуже багато українських книжок. Я роздивлявся на стіні фото людей, які там жили і в думках вибачався перед ними, що прийшлося без дозволу користуватимуся їхніми речами. Серед кришталевого посуду я побачив дримбу — гуцульський музичний інструмент. В гаражному приміщенні було багато різного реманенту. «Док» завжди наголошував: «Клади все на місце, тут файні ґазди жили. Що їм бракувало? Шкода, шкода...»

Ввечері 31 грудня 2014 року «Кум» нас запросив на закарпатський бограч. Також запросив керівників батальйонів «ОУН», «Правий сектор», «Дніпро-1» та інших. Серед присутніх був і відомий політолог, професор Києво-Могилянської Академії Олексій Гарань, якого ми часто бачимо по телевізору. Боєць «Філін» і його брат принесли у подарунок ПТУР (протитанкова керована ракета)...

О 23:00 ми з «Веліком» відправились на позицію «Едельвейс». У «сєпарів» Новий рік уже «стартував» (на годину раніше) і тому вони гатили з усього, чого могли. Скажу чесно, якби не «Велік», то до позиції дістатися було б не реально (досвід)... Десь приблизно о другій годині ночі, ми почули гул танка, який з боку Пісок «летів» просто на нас. Це був танк Збройних Сил України. «Велік» закричав: «Вася, он проехал поворот, а тут мины». Ми вискочили з бліндажа і почали стріляти по танку. Люк танка був відкритий, командир танка почув і зупинився у двох метрах від мінного поля. Вислів «Веліка» буду пам’ятати до смерті: «Фу ты! Спасли танк от танкистов»...

Ні курантів, ані шампанського, зате побратимська компанія… Що може бути краще..

  • Що запам’яталось найбільш з того, що бачили на передовій?

Ніколи не забуду, як в донецький аеропорт відправляли кіборгів «Тактика» і «Баріна» (комусь з них я віддав свою «розгрузку»), не забуду впевненість і віру в Ідею «Наума», не забуду гаряче серце та холодний розум командира «Кума», не забуду очі дівчини Василини, яку я запитував: «Дитино, ти що тут робиш?». Завжди пам’ятатиму нині покійного, тодішнього голову Івано-Франківської обласної ради Василя Скрипничука «Скрипа», який тривалий час провів у «Карпатській Січі». У Пісках я зрозумів, що все, що я знав про звитягу Нації, це все є тут і вони є всі реальні, і я серед них, і це неймовірно, це щастя, ейфорія, яку нереально передати словами…

Це були неймовірні враження: братерство, партнерство, повне розуміння усіх – 93 бригада ЗСУ, добровольчі батальйони: «Дніпро-1», «Правий Сектор», «ОУН», «Карпатська Січ»... На наших очах формувалось справжнє Українське військо, ніхто не вживав алкоголь, співали повстанських пісень. …

  • Скільки раз все ж побували на передовій і що найбільше привозили захисникам?

Після ротації я десятки разів приїжджав до батальйону «Карпатська Січ» з волонтерськими поїздками. На передову російсько-української війни, доправлені десятки тон продуктів та медикаменти. Передано два автомобілі «Mitsubishi L-200»: один бійцю «Маріману», а інший медику-волонтеру Євдокії Веприк «Степанівні», на якому вона рятувала бійців. До «Карпатської Січі» доправлено також автомобіль «Opel Frontera». У березні 2015 року було створено волонтерську організацію Благодійний Фонд «Свобода-Гідність-Перемога», з яким проведено десятки «Вечорниць для фронту» і зліплено десятки тисяч вареників. Пізніше до нашого з «Піратом» екіпажу приєднається капелан Василь Довганюк «Дуб» та Іван Степник «Вуйко»…

Пам’ятаю, коли ми в черговий раз з волонтерською допомогою приїхали до Кримського, нас зустріла «Степанівна». «Соколятам» ми привезли бінокль, рації і різні речі від подружжя Солудчиків та побратимів з Бурштина. З нами приїхав Андрій Чад «Барс». Ми довго спілкувалися з «Барсом» і Мирославом Мислою «Мисливцем», згадували буремні дні на Майдані. (До речі, з «Барсом» я познайомився 20 лютого 2014 року на Майдані, коли загинув його друг Роман Точин). Мирослав Мисла ділився планами на майбутнє. Він говорив, що обов’язково, коли закінчиться війна, повернеться до вивчення історії, виховання майбутнього покоління. Цю війну він називав, «екзаменом для Нації» і вірив, що Нація відродилася, і зараз початок Новітньої історії України. 29 вересня 2016 року ми рушимо додому, а 2 жовтня 2016 року Мирослав Мисла загине. Шок!

  • Про що мрієте після закінчення війни?

Маю мрію після закінчення війни зустрітись з побратимами: Сергій «Свобода», «Велік», «Брат», «Йозеф», «Богомол», «Колима», «Кропива», «Арчі», «Череп», «Турист», «Равлик»та всіма, які вижили. Зустрітись у селі Піски Донецької області. Згадати померлих, заспівати давню повстанську пісню «У темному лісі під білов березов», яку любивдруг «Скрип»… Кажуть, мрії збуваються!

Ось уже 5 років мікроавтобус синього кольору можна побачити на дорогах Надвірнянщини. На ньому красуються 46 тризубів, кожен з яких символізує здійснену волонтерську поїздку в зону бойових дій. Саме завдяки українським волонтерам – їхній шляхетній жертовності, активній громадянській позиції та фанатичній відданості справі – Україна вистояла й зберегла незалежність.  Адже, волонтери діють першими.

Член НСЖУ Вікторія Торес


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 28.11.2019 22:38




загрузка...