8 березня - це не про красу. Відомі українки, які боролись за права жінок

Щороку на 8 березня соцмережі заповнюють кліше на кшталт "Свято весни, краси та жіночності". Втім, насправді, вони не мають нічого спільного з Міжнародним жіночим днем, який ще називають Днем боротьби за права жінок, який проголосила Генеральна Асамблея ООН у 1975 році.

Днями майже 62% українців проголосували у "Дії" за те, щоб залишити 8 березня вихідним. Та чи справді важливо саме це? Адже українцям перш за все потрібно змінити своє ставлення до 8 березня та зрозуміти справжній зміст цього дня, пише Бліц-Інфо.

Звідки взялося свято 8 березня?

За офіційною версією, свято пов’язане із "маршем порожніх каструль", який відбувся 8 березня 1857 року в Нью-Йорку. Тоді жінки, які працювали на текстильних фабриках, протестували проти поганих умов праці та низьких зарплат. Під час маршу вони били в ці самі каструлі, вимагаючи надати їм 10-годинний робочий день замість 16-годинного, рівну з чоловіками заробітну плату і виборче право. Ця ж версія говорить і про відому німецьку комуністку – Клару Цеткін. Саме її часто називають жінкою, яка заснувала свято 8 березня. У 1910 році на форумі жінок в Копенгагені Цеткін закликала світ заснувати Міжнародний жіночий день.

Втім, як наголошує історик Володимир В'ятрович, боротьба за права жінок в Україні – це не Клара Цеткін, а Наталія Кобринська, адже український фемінізм в минулому – не "комуністичне лівацтво", а частина визвольного руху. У коментарях до допису він пояснив, що досягнення Клари Цеткін та її возвеличення лише наближають нас до "руського міра".

І якщо вже відзначати цей день, то варто говорити про українських феміністок. Тож Бліц-Інфо вирішило зазирнути в історію та згадати видатних українських феміністок, які боролися за права жінок.

Наталія Кобринська. Перша українська феміністка

Письменниця, видавчиня, громадська діячка, врешті-решт, зачинателька українського жіночого руху – роль Наталії Кобринської у нашій історії не втрачає своєї значимості. Вона стояла біля витоків фемінізму загалом – найпершою вникла в жіноче питання, випереджаючи навіть європейські тенденції, глибоко й досконало трактувала його, вказувала на його гідне вирішення словом і ділом.

Саме ця видатна українка створила у 1884 році першу феміністичну організацію «Товариство руських жінок», видала перший жіночий альманах «Перший вінок» у 1887-му.

Часопис поклав початок жіночим виданням, що їх редагували і видавали самі жінки. До нього було залучено найкращі творчі жіночі сили не лише Галичини, а й Наддніпрянської України. Крім Олени Пчілки і Кобринської, тут опубліковано тексти Лесі Українки, Дніпрової Чайки, Людмили Старицької, Ольги Франко, Уляни Кравченко, Анни Павлик, Олесі Бажанської; під псевдонімом Єрина*** заховалася перша лікарка в Україні Софія Окуневська-Морачевська. Загалом «Перший вінок» було «сплетено» з поетичних, прозових творів і фольклорних записів 17 авторок.

Кобринська також вела активну громадську діяльність, організовувала збирання підписів за право жінок навчатися в університетах і гімназіях.

Леся Українка

Одна з найвідоміших жінок за всю історію України, активна учасниця національного жіночого руху — Леся Українка відбулася як феміністка. Вона однією з перших стає на засадах зміщення акцентів щодо положення жінок в нашому суспільстві.

Вона доводить те, що жінка вільна обирати свій шлях самостійно. Леся стає жінкою-письменницею. Те, що Леся Українка поставила себе в один ряд з чоловіками-літераторами, було вже першим її кроком на феміністичну стезю.

У своїй творчості вона відкинула патріархальний устрій, її цікавили межі й обставини, у яких жінка мала досить сил, щоб постояти за себе як за особистість, їй вдалося позбавити своїх героїнь тавра рабині. Її персонажі сильні, мають свій погляд, власну думку й власне бачення світу.

Додамо, письменниця нехтувала патріархальним устроєм не лише у творчості, а й у житті. Наприклад, у 1901 році, всупереч волі батьків і суспільним нормам, Леся Українка поїхала до Мінська, щоб доглядати за тяжко хворим Сергієм Мержинським, якого кохала, втім це почуття було невзаємним. Вона два місяці провела біля його ліжка, і там же, за одну ніч, написала знакову драму "Одержима".

Ольга Кобилянська

Ольга Кобилянська — піонерка феміністичного руху на Буковині. Вона мала певний досвід співпраці з "Товариством Руських жінок на Буковині". Так, у 1894 році виступила однією з ініціаторок створення цієї феміністичної організації, а в літературі дебютувала навіть як послідовна феміністка. Її "Людина" писалася під безперечним впливом "Духу часу" Наталії Кобринської і була їй присвячена.

Перші класичні повісті О. Кобилянської "Людина" й "Царівна" започаткували новий етап української прози. Це був, по-перше, опис життя середнього класу, а, по-друге, — психологічна проза, в якій внутрішній сюжет відігравав більшу роль, ніж зовнішній. Вона обстоювала певні нові ідеї, зокрема емансипації та фемінізму. "Нова жінка" О. Кобилянської — людина сильна характером, позбавлена романтичної імперсональності, спроможна на одинокий виклик суспільству. Саме цих рис бракувало жіночим образам у чоловічій народницькій літературі.

Ользі Кобилянській вдалося відкрити для загалу жіночу реальність, яка не вписувалась у традиційне патріархальне уявлення. Вона асимілювала феміністичну ідею через власну творчість у літературний процес, що модернізувався під впливом ніцшеанської філософії. Участь О. Кобилянської у феміністичному дискурсі сприяла творенню нового образу жінки — інтелектуальної, самодостатньої особистості.

Софія Русова 

Софія Русова – педагог, письменниця, громадська діячка, одна з найпалкіших, найактивніших, найцілеспрямованіших учасниць українського жіночого руху.

Вона дуже вболівала й за жіночі теми – права, самореалізацію, здоров’я. У 1913 році взяла участь у першому всеросійському жіночому з’їзді, на якому порушувала питання важливості навчання рідною мовою. У 1919-му створила Українську національну жіночу раду і Союз жінок і обіймала посаду голови майже 20 років – до 1938-го. Софія наполягала, що жінки відіграють надважливу роль у загальнокультурному житті, і вивчала біографії видатних українок.

Вона також реалізовувала себе через національну громадську й освітню роботу, а пізніше й політичну працю. Вже будучи в еміграції, вона привертала увагу міжнародної громадськості до проблеми Голодомору 1932-1933 років у підрадянській Україні.

Русова написала і видала книгу «Наші визначні жінки», яку представила на Жіночому конгресі 1934 року. Туди вона також додала портрети українських жінок, які зробили вагомий внесок у розвиток культурного та освітнього життя. Серед них були Марко Вовчок, Ольга Кобилянська, Наталія Кобринська та багато інших. Софія Русова брала участь і в жіночому Конгресі Ліги миру та свободи, що проходив у Франції в місті Гренобль.

Мілена Рудницька

Мілена Рудницька – одна з найяскравіших діячок України XX століття. Вона досягла успіху і як викладачка, і як політикиня, і як літераторка, і як журналістка. Вона очолювала Спілку українок та була ідеологинею жіночого руху Західної України. Також була активною учасницею Українського жіночого конгресу в Станіславові (1934), Всесвітньої спілки українок, політичної жіночої організації "Дружина Княгині Ольги".

Мілена Рудницька звертала увагу на нагальні проблеми жіночого безробіття, освіти, поєднання роботи з побутом. Вона організувала значну кількість жіночих організацій та гуртків в усьому світі, акцентуючи на ролі жінки в політичному й суспільному житті.

Українка була однією з трьох делегатів до Ліги Націй у січні 1931 р., які домагались розгляду порушень Польщею гарантій прав нацменшин, зокрема терору і пацифікації. З доповідями на цю тематику вона виступала у Нижній Палаті парламенту і в Королівському інституті закордонних справ у Великобританії. Саме Рудницька однією з перших винесла питання про сталінський Голодомор в Україні на міжнародну арену, виступаючи на IX Міжнародному конгресі нацменшин у Берні у вересні 1933 р.

Рудницька була головним ідеологом українського жіночого руху міжвоєнного часу. Вона підкреслювала, що багато питань, які турбують жіноцтво державних народів, для українців є неактуальними, бо на перший план в умовах української дійсності виходить "національне усвідомлення жіноцтва".

До теми: Навіщо нам 8 березня: як переосмислити цей день у часи війни?

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!