Бійці окремої гірсько-штурмової бригади після півроку на фронті повернулись додому


6 Листопада 2016, 12:15
Восьмий батальйон 10 окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ прибув на франківський вокзал на світанку. Воїни повертаються на місце дислокації у Коломию після піврічного перебування на фронті. У Франківську для бійців влаштували урочисту зустріч за участі військового оркестру, представників влади та духовенства.

Міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків привітав бійців з поверненням на мирну землю.

"Ми зробимо все, щоб ви відчували нашу підтримку. Дякую, що захищали спокій нашої держави. Дякую, що повернулися живими. Слава Героям!", - звернувся до воїнів мер.

Слід зауважити, у цьому батальйоні всі контрактники, тож значна частина з них вже не вперше були у зоні бойових дій. Кажуть, людина звикає до всього, тож і до свисту куль може звикнути. 

Старший солдат Юрій зізнається, що після війни спати в тишині навіть дискомфортно, бо підсвідомо сприймає це, як тишу перед ймовірним нападом. Водночас, роздумує хлопець, нехай краще буде тиша, аніж гул канонад. Юрій за освітою філософ, тож і війну спримає по-філософськи. Каже, після Майдану не міг бути байдужим до майбутнього України, тож мусів йти на фронт. Рідним у цьому спочатку навіть не зізнавався, сказав, що їде на заробітки. Ті дізнались про його службу від працівників військомату аж через місяць.

"Мої бабуся з дідусем - діти війни. Я бачив дітей Донбасу, що на звук впізнають, який снаряд летить і куди. Війна залишається у душі на все життя. Не хочу, щоб мої діти знали, що таке війна. Тому й вирішив, що маю служити, аби зупинити війну, там де вона є", - зауважує військовослужбовець.

До слова, дехто із бійців повернувся з фронту не сам, а привіз з собою найвірнішого друга людини. Таких у батальйоні одразу кілька. Більшість приблукали до них у пошуках їжі ще щенятами і так залишились. Воїни з гордістю розповідають, як пси не раз допомогали їм, попереджаючи про наближення ворога. Про них говорять охочіше, аніж за себе.

"Муха у нас пережила три поранення, має пошкоджене око, тим не менше, далі вірно несе службу з нами. Вона з нами від травня, тож вже так звикла до форми, що в цивільному людей не признає. Навіть на нас може гарчати, коли без форми", - розповідають хлопці.

Пані Алла прийшла на вокзал зустріти сина Дмитра. Жінка не стримує сліз радості, по-материнськи картає його, що не кинув палити. Просить пообіцяти їй тут, на камери, що таки кине. Чоловік ніяковіє, але дає слово позбутись шкідливої звички, як тільки закінчиться війна.

Разом з воїнами додому повертається й техніка. У Коломиї окрема гірсько-штурмова бригада продовжить бойову підготовку, аби за потребою повернутись на фронт.