Бойовий медик Андрій Громадюк: "Найважливіше на війні – твої побратими, люди, які тебе оточують!"

Воює на південному напрямку фронту – в одному батальйоні з начальником відділу громадського порядку КП «Муніципальна інспекція «Добродій» Андрієм Кабановим, пише oper-info.

До Івано-Франківська Андрій Громадюк приїхав на автомобілі, що виконує роль евакуаційного транспорту для поранених. Частину грошей на його купівлю Андрій дав сам, частину – дозбирали. На передовій поруч з авто впав снаряд від міномета калібру 122 мм.  Розбиті вікна, посічений осколками кузов, але «залізного коня» швидко підрихтували у франківській автомайстерні. 

– Багато людей зізнаються, що не вірили в повномасштабну війну. Для вас особисто події 24 лютого стали несподіванкою?

– В нашій інспекції багато хлопців, які мали бойовий досвід. І практично всі вони були впевнені, що росія піде в повномасштабний наступ, потрохи готували себе до цього. Я цього разу теж вирішив – піду служити. Тож морально, фізично був готовий. 

– Яким був ваш шлях до посади бойового медика? 

– Коли в підрозділі запропонували посаду бойового медика – був трохи шокований, але не розгубився, розібрався, що повинен робити. І час показав, що то було недарма. Як такої медичної освіти в мене не було, але пройшов курси з першої домедичної допомоги від кваліфікованих інструкторів Мальтійської служби допомоги. Також у мене бабуся працює медиком, тож базову підготовку і поняття в медикаментах я вже мав і до того. 

– Чому вирішили пройти ці курси? 

– Зауважу, що працівники муніципальної інспекції регулярно їх проходять, щоб вміти правильно надавати допомогу в різних ситуаціях. Як мінімум – раз у місяць проходило відповідне навчання. Якщо є можливості – рекомендую цивільним людям проходити курси з домедичної допомоги. Наприклад, у тій же Мальтійській службі допомоги. Як під час війни, так і в мирний час можна побачити на дорозі людину, якій стало погано. І треба знати, що потрібно робити, а що – категорично не можна. Як обрати безпечне положення для потерпілого. Навіть те, як правильно пояснити ситуацію телефонуючи на швидку. Деколи хвилини, навіть секунди – відіграють дуже важливу роль! 

– То хто такий бойовий медик? В чому його завдання? 

– Бойовий медик – це по факту солдат, який бере безпосередню участь в боях, володіє зброєю, але, крім того, має з собою наплічник із купою медичних засобів. У мене він орієнтовно розрахований на 7-10 людей. Звісно, кожен боєць має свою індивідуальну аптечку, але іноді потрібні додаткові засоби для порятунку – їх має мати бойовий медик. Наприклад додаткові турнікети, бандажі, оклюзійні пов’язки, назальні трубки тощо. 

Завдання бойового медика – витягнути людину з поля бою, яке умовно ділиться на три зони: «червона», «жовта» і «зелена». З першої – головне витягнути, бо там може тривати перестрілка, обстріл і не сильно є можливість надати допомогу. Максимум – накласти турнікет. Вже в «жовтій» зоні – в міру можливостей – надається допомога. В «зеленій» зоні робиться повноцінний огляд, якщо є змога – заповнюється картка бойових поранень, і вже звідси бійця евакуюють.  

– Чи доводилось вам надавати допомогу побратимам під час бою?

– За час перебування на фронті своїм наплічником вже користувався безпосередньо під час бою. Наприклад, був випадок, коли по нас відпрацювала російська авіація. Тоді троє бійців отримали контузію: двоє було «важких» і один – «легкий». Вдруге знову відпрацювали російські «сушки», які скинули на нас ракети, після чого семеро людей – включно зі мною – потрапили в лікарню: четверо бійців мали осколкові поранення, ще двоє і я отримали контузії. 

– Яка ситуація з забезпеченням?

– Багато потрібного для роботи отримав у частині, деякі речі, які було складно дістати – знаходили і передавали мені друзі, волонтери, також допомагає Мальтійська служба допомоги з цим. Мені дуже пощастило з надійною  підтримкою з тилу, за яку я всім причетним дуже вдячний! Але так можу сказати не лише я: інших хлопців теж підтримують, дістають максимально швидко все, що потрібно. І це дуже правильно! І не менш важливо, щоб така колосальна підтримка зберігалась і надалі! 

– А як, на вашу думку, має жити тилове місто?

– Я радий, що люди можуть спокійно ходити по місту, відпочивати, головне, щоб не забували – ми там є, ми воюємо щодня для цього і не забували нас підтримувати. Я для того й поїхав на фронт, щоб моя сім’я, близькі мені люди не бачили жахів війни – як їх бачать і відчувають ті люди, які живуть поруч із лінією фронту. Хоча й серед них трапляються різні. Ми стараємось особливо не взаємодіяти з місцевим населенням, бо, на жаль, бували випадки здачі та обстрілів наших позицій. Але є й дуже привітні люди, які дякують, хочуть поділитися останнім із українськими військовими, всіляко підтримати. 

– Що найважливіше на війні? 

– Найважливіше на війні – твої побратими, люди, які тебе оточують. В різних ситуаціях можна повести себе по-різному. Та якщо довкола тебе люди в яких ти впевнений – ти можеш з ними звернути гори. Я дуже радий, що потрапив саме до таких! 

 – Що буде перемогою особисто для вас: звільнення територій чи внутрішнє переформатування людей?

 – Важливі люди і життя людей. Тому першочергово – зміни в їх свідомості. Грубо кажучи, то важливо звільнити не лише тимчасово захоплені українські  території, але й голови людей, які там живуть. 

– Що ви першим ділом зробите після перемоги?

– Найперше поїду до тих хлопців, яких з нами вже немає. Попрощатися. 

А потім буду дуже радий зустрічам зі своїми побратимами. З багатьма ми вже дружимо сім'ями, стали фактично братами. Тож хотілось би, щоб ця дружба ставала лише міцнішою. 

 

Додамо, що у короткотермінову відпустку із зони бойових дій молодший сержант Андрій Громадюк приїздив не лише для того, щоб відремонтувати евакуаційний автомобіль, але й поєднати свої серця із нареченою. Його обраниця – головна бухгалтерка КП «Муніципальна інспекція «Добродій» Вікторія Микитин. Бажаємо молодятам перемоги, мирного неба та щасливих років спільного подружнього життя у вільній Україні! 

 

Довідково: Станом на зараз ще майже півсотні працівників Муніципальної інспекції «Добродій» боронять Україну в лавах ЗСУ.