Це був патріотичний порив...
Коли 1941 року в Західній Україні з’явилися німці, галичани зустріли їх з розпростертими руками, як у 1939 році — радянських бійців.
Під час окупації нові коричневі «визволителі» поводилися набагато краще за попередніх червоних. І коли фронт почав тріщати по швах, німці — відкочуватися з Росії, галичани вибрали з двох бід, як їм здавалося, меншу і запропонували свої послуги німецькому командуванню щодо захисту території Західної України.
У березні 1943 року губернатор дистрикту «Галичина» Отто Вехтер, який прихильно ставився до українського національного руху, налагодив співробітництво з Центральним Комітетом Володимира Кубійовича і попросив дозволу на формування полку «Галичина». Гіммлер підтримав ініціативу Вехтера і запропонував розгорнути полк у дивізію. Причому було обумовлено, що дивізія не може використовуватись проти власного народу. Створену у Львові для цієї мети Військову управу очолив галицький німець Альфред Бізанц, колишній полковник УГА, досить відома в Західній Україні людина. В розмові з д-р В. Кубійовичем про створення дивізії митрополит Андрей Шептицький сказав: «Немає майже ціни, яку не треба би дати для створення української армії».
До лав української дивізії записалося 84 тисячі добровольців, але фактично відправлено на вишкіл лише 13 245, а після звільнення хворих їх залишилося 11 568. В листопаді 1943 року додатково було покликано ще близько шести тисяч, отож разом на вишколі опинилося 17 200 галичан. Здебільшого в дивізію йшли представники галицької інтелігенції, вчителі, студенти. Частенько записувалися цілими гімназіями, разом з літніми викладачами й учнями.
Чи можемо ми звинувачувати цих людей у тому, що вони в складі армії окупанта намагалися захистити свою батьківщину — Галичину від ще гіршого окупанта, який донині пхає своє рило в українські справи? Запитання, по суті, риторичне. Тодішня співпраця з німцями для українців була спробою захищати українську землю й творити ядро майбутнього українського війська. Весь світ нині став на захист України, а у варвара нема людської совісті. Цим московським бандитам допомагають доморощені яничари.
Але правда мусить перемогти. Бо галичан 1943-го й українців 2014 року єднає спільна мета — створення міцної Української держави.
Михайло МУЛИК. Голова Івано-Франківської станиці Галицького братства колишніх вояків I Української дивізії УНА
