Доцент франківського університету розповів про життя на фронті

Віктор Костюк потрапив у четверту хвилю мобілізації, пише прес-служба ІФМУ. Служив у 92-й окремій механізованій бригаді як лікар медичної роти. Ще на початку, під час проходження навчання, отримав складну травму, внаслідок якої чоловік не один місяць змушений був провести у військовому госпіталі. А потім для нього почалася справжня війна – з обстрілами і людськими трагедіями.

28 грудня 2015 року медик прибув на Луганщину. Спершу в місто Щастя, а незабаром передислокувався у село Трьохізбенка. Відтоді життя Віктора Костюка проходило просто на лінії розмежування – до ворога залишалося жалюгідних півкілометра. Обстріли починалися звечора – коли вже не їздили представники української наглядової місії та міжнародної місії ОБСЄ.

«Я жив і працював там, де лікарів, згідно українського законодавства щодо організації медичного забезпечення військ, бути не мало б, – розповідає доцент. – В медичних пунктах батальйону повинні перебувати лише фельдшер, водій і санінструктор для того, аби надати першу невідкладну допомогу пораненому, стабілізувати стан і доставити до лікаря в госпіталь. Так би мало бути… До речі, найближчий госпіталь був розташований аж за 40 км від нас».

Як медику Віктору Костюку довелося виконувати те, що він ніколи й припустити не міг. Найперше опановував хірургію, наприклад, розкривав карбункул. Хоча в мирному житті, як переконаний доцент, йому б це навряд чи вдалося зробити добре з першого разу. «Але на війні, особливо в критичні моменти, ти про це не замислюєшся, – каже Віктор Костюк. – Коли необхідно рятувати людину, просто робиш усе можливе. І не завжди виходить за протоколом».  

Доцент розповідає, що на передовій відбувається багато дивних речей, які не піддаються логіці, зокрема, це стосується і законів медицини. «На фронті я бачив рани, які за медичною теорією не мали б загоюватися. Але вони загоювалися». При цьому, як наголошує Віктор Костюк, тамтешні умови асептики залишали бажати кращого, бракувало найнеобхідніших медикаментів. Інструментарій доводилося обробляти в «Бетадині» – навіть спирту не було.  «Якби не волонтерська допомога…» – замислено додає лікар.

Віктор Костюк зізнається, що війна стала для нього справжньою школою виживання, де він не лише зазирнув у вічі смерті, але й зустрів вірних побратимів та відважних героїв, а найголовніше – пізнав важливість істинних життєвих цінностей.