Колишній командир прикарпаського "Беркуту": Нас грубо "підставили"
Тепер уже колишній командир колишнього спецпідрозділу «Беркут» УМВС в Івано-Франківській області підполковник міліції Володимир Угринчук звільнився з правоохоронних органів 19 лютого. З
Загалом він прослужив 15 років, причому весь час у підрозділах спеціального призначення, що, по суті, давало йому право на пенсію. Прошу зауважити цей момент. Потім до нього ще повернемося. Наразі тільки зазначу, що ми зустрілися з Володимиром Васильовичем певною мірою завдяки генералові Москалю, який поширив в інтернеті інформацію про місця дислокації спецпідрозділів «Беркута» під час сумнозвісних подій у Києві, з чого й виходило, що прикарпатські бійці були ледь не в самому епіцентрі. Не хотілося вірити, що наші хлопці здатні на звірства, які творили «беркутівці» на Майдані. Зрештою, цього й не було. А конкретніше ми говоримо про це з підполковником Володимиром Угринчуком.
- Володимире Васильовичу, ми тут, в Івано-Франківську, дуже не хотіли, щоби наш «Беркут» брав участь в акціях проти «майданівців», постійно запитували керівництво управління міліції про його місцеперебування. Та нам або брехали, або відмовчувалися. Зрештою, ми мали інформацію, що ваш підрозділ усе ж посилали до Києва. Але водночас ходили чутки, що наші бійці не дуже бажали туди їхати.
— Почну з того, що ми люди військові і повинні виконувати накази. Отже, отримавши наказ від начальника УМВС в нашій області Василя Фелика, котрому безпосередньо підпорядкований спецпідрозділ, про виїзд частини підрозділу до Києва, я мусив підкоритися. Вперше ми виїхали 1 січня і пробули там два тижні. Наперед зауважу, що всі рази виїжджали вже після того, як у столиці відбувалися якісь серйозні події. Ми не мали зброї і перебували в Адміністрації Президента. Завдання звучало так: охорона громадського порядку.
Повернулися 15 січня і через чотири дні знову отримали наказ виїжджати. і ось кілька наступних днів по прибутті до Києва стали ключовими для прийняття рішення щодо повернення додому. Бо я бачив, що ситуація загострюється і робиться щось не те. Наш підрозділ у жодних «зачистках» участі не брав, інакше б не привіз своїх бійців цілими й неушкодженими. Зрештою, ми усвідомлювали, що присягали на вірність українському народові, тим більше, що всі з Західної України. Тим часом розуміли, що нас проти свого ж народу і намагаються використати. Це однозначно можна було вважати злочинними наказами, виконувати які наміру не мали. Крім того, я як командир розумів, що треба зберегти як своїх людей, так і тих, хто стояв за барикадами.
Отож, повернувшись 24 січня до Івано-Франківська, пішов на прийом до начальника управління з вимогою забрати наш «Беркут» додому, бо ні я особисто, ні мій підрозділ злочинних наказів виконувати не будемо. Не підемо проти своїх людей. Попередньо про це рішення підрозділу повідомив наших кураторів з Міністерства внутрішніх справ, ну і довелося звертатися по допомогу до мера Івано-Франківська Віктора Анушкевичуса з проханням вплинути на Василя Фелика, котрий спершу не погоджувався на наші вимоги. Не знаю, які аргументи знайшов Віктор Андрюсович, але факт той, що вже 26 січня всі хлопці повернулися з Києва. Після нас так само відмовилися перебувати в Києві закарпатський «Беркут», чернівецький...
- Чув, що вашу дружину, так би мовити, «пресували», у зв’язку з тим, що ви «беркутівець» і перебуваєте на Майдані. Ну і всім відомо, що обписали різними образливими висловами будинок, у якому мешкає ваш заступник. Це, мабуть, теж могло вплинути на ваше рішення.
— Зрозуміло, що коли погрожують сім’ї, це не може не тривожити. Навіть мені особисто погрожували. Ще раз нагадаю, що ми всі місцеві. У нас тут родини, друзі, інакше кажучи — все, що маємо. І, звісно, усвідомлювали, що нам тут жити. Отож і хотілося спокійно дивитися людям в очі. Тим самим людям, для яких ми зробили чимало доброго, виконуючи свої прямі обов’язки тут, на місці. Ще раз повторюся: хоч нам багато чого не договорювали, замовчували, але все ж, спілкуючись з родинами, знайомими, котрі залишилися в Івано-Франківську, колишніми працівниками нашого «Беркута», які вже на пенсії, отримували певну інформацію, щоби зрозуміти реальний стан справ. Хоча в тих подіях було чимало політичних моментів, декотрі з яких і досі не розумію. Та, головне, що вловили суть того, що відбувається.
І коли вже всі мої хлопці були вдома, прийняв ще окреме рішення для себе — я не маю наміру далі працювати в тих правоохоронних органах, виконувати накази, явно злочинні, того керівництва тодішньої влади, тож поклав на стіл начальника УМВС в області рапорт на звільнення. Хочу підкреслити, що не у зв’язку з правом виходу на пенсію чи переводом у якийсь інший підрозділ, а саме на звільнення. і з 19 лютого вже не працюю в органах.
До речі, було домовлено, що про це все — і повернення івано-франківського «Беркута» додому з подальшою відмовою брати будь-яку участь в акціях проти народу, і про моє звільнення мали б повідомити громадськість, зокрема через прес-службу УМВС. Але цього чомусь не зробили.
- Відчуваю, що на наступне запитання, можливо, відповідати особливого бажання не матимете. Адже вчинок генерала Москаля, котрий, по суті, «злив» інформацію щодо «Беркута», причому не повну, а, мовляв, здогадайтеся, хто що робив, не всім подобається. Це треба було робити у дні найбільшого загострення ситуації, а нині вже є відповідні структури, котрі розслідують злочини, в тому числі й злочини силовиків на Майдані. Та, може, все ж знаєте, хто ж скоював усі ті звірства?
— Почну з першого. На жаль, чомусь втрачаються офіцерські цінності. Є люди, котрі чи заради політичної кар’єри, чи з якихось меркантильних інтересів роблять усе, аби досягти своєї мети. Їх при цьому не цікавить, що хтось може неправомірно постраждати.
Щодо основного питання, то справді нічого не можу сказати. Як уже зазначав: ми в «зачистках» участі не брали, у тих місцях не були, відповідно і нічого не бачили. Чули, звісно, засуджували такі дії, але я звик оперувати фактами, а не чутками. Щоправда, дивувало, що серед осіб у формі «Беркута» було чимало незнайомих облич...
- На жаль, у зв’язку з тими подіями різко змінилося ставлення до цих підрозділів загалом. Хоча якщо взяти наш, івано-франківський «Беркут», то скільки разів вашим бійцям доводилося ризикувати якщо не життям, то принаймні здоров’ям, затримуючи особливо небезпечних злочинців. Взяти, наприклад, так званого «валентинівського» стрільця, затриманого торік. Адже можна очікувати чого завгодно від особи, котра холоднокровно, без якихось серйозних причин вистрілила в голову дівчині...
— Затримань було стільки, що всі, мабуть, і не пригадаєш. Скажімо, чоловіка, котрий убив одразу двох жінок. Свого часу він також пройшов підготовку у частинах спеціального призначення. Також було резонансне затримання розбійної групи в Коломиї. Це були дуже жорстокі особи. Вони, вимагаючи гроші, можна сказати, по-звірячому катували людей. Усі раніше судимі, причому, неодноразово. Мали при собі зброю і таке інше. Ми їх брали на мосту на виїзді в напрямку Городенки. А можна згадати і випадки, не пов’язані з боротьбою зі злочинністю. Наприклад, як рятували людей під час повені 2008 року. Туди, де не могла пройти техніка, добирались уплав. Когось евакуйовували, комусь доставляли продукти харчування...
- А той випадок, коли на Дністрі серед ночі БРДМ ледь не потонув?
- Так, це була наша машина. Всередину почала надходити вода, і хлопці могли втопитися разом із технікою, однак врятувалися самі та врятували тих людей, котрі перебували на борту. Усіх їх доставили в безпечне місце.
- Отже, такі підрозділи як «Беркут» потрібні?
— Однозначно. Силовики у всьому світі є. і виникли вони тому, що була потреба передусім мати відповідно підготовлені підрозділи для боротьби зі злочинністю. інша річ, що під час цих подій нас намагалися використати не за призначенням, протиставивши народові. По суті нас «підставили», причому доволі грубо. Можна навіть сказати — зрадили.
- На мою думку, рішення про ліквідацію «Беркута» в Україні є не тільки поспішним та необдуманим, а й небезпечним. Куди ж піти людям, котрі звикли жити на межі ризику? Я доволі давно веду кримінальну тематику і не раз зустрічався з випадками, коли колишні правоохоронці ставали членами злочинних угруповань.
— На жаль, така небезпека існує. Щоправда, стосовно «Беркута», то наразі його не розформовано, хлопці залишаються на місці. Подивимося, що буде далі. Якщо держава їх просто викине на вулицю, то це буде велика помилка. Людям треба ж за щось жити, утримувати сім’ї. і коли хтось перейде на бік криміналу, то буде дуже важко їм протидіяти, адже вони знають специфіку правоохоронних органів, тактику нашої діяльності тощо.
- Як сприймають бійці події в Криму?
— Напередодні нашої зустрічі десятеро, щоправда, вже колишніх працівників «Беркута», самі зголосилися до військкоматів. Що стосується нинішнього складу, то всі готові стати на захист Батьківщини. Ще раз повторю: ми присягали служити українському народові і цю присягу виконаємо.
