Московська полова
«У нього стільки віри, як у москаля правди» — так ще понад 150 років тому казали українці про росіян (М. Номис. «Українські приказки, прислів’я і таке інше», 1864 р.). Путін і подібні до нього москалі за останній рік зробили все для того, щоб ця народна мудрість назавжди стала історичною аксіомою й остаточно протерла очі тим, хто досі наївно дивиться в бік Москви. Отже, далі мова піде про московську правду...
"Кожен народ має невід’ємне суверенне право на власний шлях розвитку, на вибір союзників, форму політичної організації суспільства, побудову економіки і забезпечення безпеки. Це повною мірою стосується й України, братнього українського народу, — казав президент Росії В. Путін у виступі перед Федеральними зборами на початку грудня минулого року. — Добре відомо, що Росія не лише підтримала Україну та інші братські республіки колишнього СССР в їхньому прагненні до суверенітету, а й значною мірою сприяла цьому процесу на рубежі 90-х років. Відтоді у нашій позиції нічого не змінилося».
Гарні слова, однак серйозно їх сприймати заважає одна обставина: на час їх появи Росія уже встигла анексувати Крим і розпочала війну на Донбасі. Російська агресія проти України є наочною ілюстрацією до путінських слів. Для кого ж поширювати таку абсолютно порожню демагогію? Для України чи Заходу, котрі нині вже не вірять жодному слову московського «царка»? Путінська полова «їстівна» хіба що для необтяженого думкою російського «совка», в якого від гордости за трухляву імперію на чолі з таким гігантом, як ВВП, роздуваються щоки і груди. Єдина для нас прикрість: таких «братів» по той бік кордону набирається чи не з дві третиниѕ Росія перетворилася на справжню божевільню глобального масштабу.
А Путін, який зі своїми стратегами грубо прорахувався з авантюрою на Донбасі і підставив свою «Рашу» під жорсткий прес західних санкцій (втрати від цього росіяни оцінюють у 200 млрд. доларів), не перестає безсоромно брехати: що російських військ немає в Україні; що збиття малайзійського пасажирського літака чи обстріл мирних людей у Донецьку або в Маріуполі і т. п. є справою рук української сторони. І в своїй брехні вже перетнув навіть межі абсурду. Саме так, без бавленки в дипломатичний етикет, оцінив викид російським «самодержцем» чергової порції дезінформації про «легіон НАТО в Україні» міністр оборони Польщі Т. Сємоняк.
А цими днями Путін після висміяної світом його заяви про «сакральне цивілізаційне значення Криму» для Росії знову забрів в історичні нетрі і знову наплів купу небилиць, які ніяк не стикуються з історичною дійсністю. Це сталося на урочистому заході в Москві, присвяченому 70-й річниці звільнення в’язнів концтабору «Аушвіц».
Того ж дня в Освенцимі, на території меморіального комплексу в колишньому концтаборі, як пам’ятаємо, зібралися лідери багатьох европейських країн на церемонію покладання квітів та запалення поминальних свічок. Поляки не запросили «ізгоя» Путіна в Освенцим, тож він став у позу в Москві.
Російський президент закликав світ зупинити спроби «переписати історію, які ставлять за мету приховати власну ганьбу, малодушність і зрадництво шляхом прямої або непрямої співпраці з нацистами». А потім несподівано цілком у дусі свого ідеолога-фашиста Дуріна заговорив про «зраду» українців і лідера ОУН Степана Бандери. «історичні факти непохитні. Вони свідчать про те, що бандерівці та інші колабораціоністи на службі Гітлера брали участь у знищенні єврейського народу і вбивали євреїв Львова, Одеси, Києва та інших міст України», — заявив Путін. При цьому згадав і про «нацистів» у країнах Балтії.
Те, що ОУН і УПА не мають жодного стосунку до голокосту євреїв, що УПА воювала проти німців, що С. Бандера сидів у концтаборі «Заксенгавзен» понад три роки, а його брати Олекса і Василь закінчили свій земний шлях у тому ж «Аушвіці», російського фюрера, звичайно, не бентежить. Але просторікуючи про колабораціонізм, поборник «непохитних фактів» у той же час жодним словом не промовився про масову співпрацю росіян із нацистським режимом у Другу світову війну. Якби Путін був бодай трохи порядною людиною, то мав би при цьому згадати і колаборантів із «Російської визвольної армії» на чолі з генералом Власовим (РОА, 200 000 осіб на початку 1945 р.), донського «Козачого стану» (80 000 осіб), «Російської визвольної народної армії» (РОНА, 20 000 осіб), 29-ї і 30-ї піхотних дивізій військ СС, дивізії «Русслянд» (з березня 1945 р. — «1-ша Російська національна армія»), «Російського корпусу», Першої російської бригади СС «Дружина», яка брала участь у знищенні єврейського населення в Польщі, «Російського охоронного корпусу» (17 000 осіб), Першої козацької дивізії (з лютого 1945 р. — 15-й козачий кавалерійський корпус СС, 25 000 осіб).
інші російські колабораціоністські дивізії і полки не будемо далі перелічувати, бо й з наведеного кожній нормальній людині стає зрозуміло: українська дивізія «Галичина» з її 13 тисячами добровольців — це не до порівняння з російськими формуваннями, які воювали на боці нацистів.
В офіційній записці німецького міністерства східних територій від 5 вересня 1944 р. зафіксовано: «Фактом є те, що до німецьких Збройних сил зараховано приблизно 300 000 росіян зі зброєю в руках». Як стверджує доктор історичних наук з Одеси С. Цвілюк, історичні дослідження німецьких, українських і російських дослідників на основі документів нацистських архівів неспростовно доводять: у роки Другої світової війни у збройних силах Третього райху з усіх народів СССР найбільше було саме росіян — близько 800 000 осіб.
Словом, розумні люди в таких випадках воліють краще мовчати. Це лише в Росії не помічають в історичному дзеркалі своїх старих гріхів, як і щорічних «російських маршів» з участю неонацистів у нинішні часи. Натомість показують пальцем на інших. Але така примітивна путінська брехня все більше стає продуктом внутріросійського «споживання».
Найсмішніше в цій ситуації інше: аналогічно до українських казнокрадів типу Азарова, які лякали народ Европою, а самі позаводили по Австріях власні осідки, так і в Росії на тлі гучної антиукраїнської та антизахідної пропаганди нащадки теперішніх правителів уже давно емігрували на Захід, у ту саму «Гейропу». Там обидві дочки Путіна, три дочки віце-спікера ўосдуми Железняка, дочка міністра закордонних справ Лаврова, син уповноваженого з прав дитини РФ Астахова, діти колишнього міністра освіти РФ Фурсенка. Син прем’єра Медведєва збирається вчитися не в Московському, а в Массачусетському університеті (США).
Навіть онук Сталіна Євреній Джурашвілі в недавньому інтерв’ю британській газеті «Daily Mail» сказав, що поведінці Путіна бракує «здорового глузду» і назвав політичну еліту Кремля «лиходіями», які обманюють росіян.
Зате дітям простих росіян відкрита дорога на війну в Україну, звідки вони повертаються в трунах.
Тож на завершення принагідно згадаємо ще одну давню українську приказку про російське віроломство: «Казав москаль право, та й збрехав браво»...
