На Прикарпатті художники малювали картини з благородною метою
У Ворохті завершився десятиденний пленер, котрий зібрав художників із різних куточків України.
За словами організаторів, полотна, створені під час пленеру, буде виставлено на аукціон, а кошти спрямують на відбудову храму в Дорі, знищеного вогнем 15 березня.
Ми відвідали художників у Ворохті. Обідньої пори всі спускаються з гір — ще нічим не примітних для простого ока, бо мало кольору ранньої весни. Але майстри несуть етюди, на котрих ці гори говорять і палахкотять гордою красою. Старий скрипаль, дерев’яні церкви, гірські засніжені шпилі, місцеві краєвиди. Ще не висохли олійні фарби, та їх запах, замішаний на свіжому трохи морозяному гірському повітрі, притягує — роздивитися роботи зблизька. Експромт-вернісаж художники влаштовують за сім хвилин. Кажуть, то все — лише ескізи, етюди і начерки, котрі в майстернях ще дороблятимуть. Та насправді зібралися тут метри, і тому їхні етюди — повноцінні мистецькі твори. Роботи дихають фактурою і кольором, кожна виказує авторський почерк і стиль.
Знайомимося. Участь у пленері беруть такі відомі майстри, як Костянтин Могилевський з Луганська, котрий нині живе у Бучі на Київщині, Сергій Лаушкін, котрий працює на два міста — Дніпродзержинськ і Київ, Орест Манюк та Михайло Дідківський зі Львова, Сергій Ткачук, Федір Ущаповський та Михайло Довгань із Вінниці. Господарі пленеру — івано-франківські митці Богдан Бринський та Володимир Лукань.
Куратор пленеру Богдан Бринський зорганізував своїх друзів-художників у Ворохті в урочищі «П’ятихатки» за шість днів. Каже, запросив їх екс-голова Івано-Франківської облдержадміністрації Микола Палійчук. Може, і цей пленер започаткує добру традицію, як, скажімо, міжнародний — у Славську чи всеукраїнський — «Золота підкова», котрий традиційно мандрує замками України.
«Я почав обдзвонювати своїх. Спершу телефонував у Крим. «Богдане, який пленер, ти що? Війна у нас». Потім — у Донецьк, Луганськ, Одесу. Одесити кажуть, що поки що на мітинги ходять. Тобто весь схід і південь відмовилися, лише Костя Могилевський, котрий каже, що нині, в 60 років, світ йому став з ніг на голову, приїхав із задоволенням. Так само Сергій Лаушкін та ще кілька хлопців приїхало до нас, аби випустити творчу пару. А ми ж усі знайомі, на пленерах в Криму і по всій Україні зустрічалися не раз. Хотілося, звичайно, побачити всіх, та час такий, що непросто всіх зібрати», — каже Б. Бринський.
Львів’янин Орест Манюк, який недавно мав виставку в Лондоні, дарує нам календар на 2014 рік із зображенням «Великого Бена» та власний каталог англійською мовою. «Для мене це перший пленер цього року, а бувало, що за рік мав і 12. Торік провів виставки: дві — у Лондоні, в Парижі, в Криму, чотири — в Карпатах. Мені тут дуже все близьке, бо їжджу сюди з 1971 року. Як друга батьківщина тут. Я всі Карпати сходив і змалював. А початок традиції пленерів у Ворохті — то буде нова сторінка в історії українського живопису, це важливо для майбутнього. Око тішить тут усе, а коли їдеш туди, на схід, то око не тішиться естетично. Нехай приїжджають до нас і вчаться. Ми їм не шкодуємо краси», — ділиться враженнями митець.
Костянтин Могилевський виріс у Луганську, а нині переїхав на Київщину.
«У мене старший син — художник, і тепер живе у Хорватії. Я бував на міжнародних пленерах у Седневі на Чернігівщині, на Закарпатті, у Святогорську, малював замки України. Люблю пленери: можна говорити, писати, мовчати, споглядаючи красу», — усміхається художник.
